НАЧАЛЬНИК УПРАВЛІННЯ СТАТИСТИКИ НАСЕЛЕННЯ ДЕРЖКОМСТАТУ ЛЮБОВ СТЕЛЬМАХ: НЕЛЕГАЛІВ ПЕРЕПИШЕМО ПРЯМО НА РИНКАХ

— Любове Миколаївно, перепис, що пройде 5 грудня 2001 року, — перший в незалежній Україні?

— Так. Попередній перепис у нас проводився ще 1989 року, коли УРСР входила до складу СРСР, і перепис наш був частиною Всесоюзного перепису. Ми дещо затягли з цим, адже статистична наука рекомендує проводити переписи не рідше одного разу в 10 років. Так роблять у більшості країн світу, так було й у колишньому Союзі — переписи 1989, 1979, 1970 років. Деякі країни, наприклад, Австралія чи Канада, переписують своє населення кожні п’ять років. Втім, у ФРН перерва між переписами була навіть у 17 років.

— Отже, той давній перепис проводився ще за радянських часів, і питання формулювалися «по-соціалістичному», а нинішній — виходячи з вимог світової статистичної науки, що раніше вважалася буржуазною. Напевно і питання зовсім інші?

— Та ні, методологічна основа перепису і нині, і раніше, за радянських часів, — це одні й ті ж рекомендації Організації Об’єднаних Націй і Євростату. Тому коло питань в основному одне й те ж. Зникло із перепису лише суто радянське питання про соціальний стан. Дещо інакше формулюються і питання про національність і мову — зараз переписний лист «цікавиться» вашим «етнічним походженням» — просить вказати національність (народність чи етнічну групу), дванадцять же років тому порушувалося питання лише про національність. Так само в п.7 цікавляться не просто вашою рідною мовою, а вашими «мовними ознаками».

— Багато років поспіль населення нашої країни скорочується. Нас уже зовсім не 52 мільйони, як гордо повідомляли по «1+1» у перші роки незалежності, а, за останніми даними, навіть менше 49 мільйонів. Чи не думаєте ви, що в результаті перепису з’ясується, що нас навіть менше?

— Це можливо. Недавно провели чергову оцінку чисельності населення — за співвідношенням народжень і смертей, а також виїзду і в’їзду на постійне проживання до (із) України. Отож, за цими даними нас — 49 023 тисячі. Вже багато років смертність у нас разів у два перевищує народжуваність, та й виїжджає назавжди з нашої країни набагато більше людей, аніж в’їжджає — торік приїхало 53,7 тис. чоловік, а виїхало 100,3 тис. Ось і виходить, що населення країни скорочується — останнім часом десь на 400 тисяч щороку. Можливо, перепис покаже, що нас ще менше — контроль за міграцією у нас налагоджено недостатньо, і не всі іммігранти враховуються державою. Втім, ті, хто виїхав на заробітки, скажемо, до Росії чи Португалії — на місяць, два, три, за всіма правилами повинні враховуватися як такі, що постійно проживають в Україні. Вони ж повернуться, сім’ї їхні тут, за кордоном вони тимчасово. А як бути з тими, хто живе там уже рік, два і, цілком можливо, назавжди залишиться за кордоном?

— На мою думку, в Україні усе ж проживає більше людей, аніж вважає держава. Адже «на зміну» українцям, які відбувають за кордон, прибувають афганці, китайці, узбеки, шріланкійці, в’єтнамці і бозна хто ще. Дуже значна частина їх перебувають в Україні незаконно. Однак живуть тут постійно. Відповідно до закону матеріали перепису населення заборонено передавати будь-кому — вони можуть використовуватися лише в узагальненому знеособленому вигляді для статистичних цілей. Інакше кажучи, органи статистики не тільки не повинні, а й не мають права повідомляти міліції чи місцевій адміністрації про того чи іншого нелегального мігранта, чи особу, котра проживає без прописки. Однак навряд чи ми зможемо це пояснити нашим «гостям», багато хто з них майже не володіють ні українською, ні російською мовами. А якщо зможемо, вони швидше за все не повірять.

Чи не думаєте ви, що тисячі, а то й десятки тисяч цих, уже постійно проживаючих в Україні людей, залишаться неохопленими переписом?

— Така проблема дійсно існує. Наш перепис проводиться не за місцем роботи, а за місцем проживання, як це прийнято в усьому світі. Але ми прекрасно розуміємо, що мало яка господиня, у квартирі якої живе десяток афганців чи в’єтнамців, погодиться вносити їх у список проживаючих у її домогосподарстві осіб. Та й самі вони не горітимуть бажанням зустрітися з переписувачами. Тому ми зробили один виняток із «домового» принципу — стаціонарні переписні пункти будуть організовані на всіх крупних ринках країни — адже саме там працює більшість іноземців-нелегалів. Сподіваємося, що зможемо їх переписати.