Мусульманський світ: що пішло не так? Відповідь західного історика

У списку ста найвпливовіших людей планети, складеному недавно журналом Time, у групі вчених і мислителів значиться прінстонський професор Бернард Льюїс, котрий має репутацію найавторитетнішого західного фахівця з історії ісламу. Ще 1990 року у своїй статті, опублікованій в журналі Atlantic, Льюїс назвав сучасне протистояння західного і мусульманського світів «зіткненням цивілізацій». До речі, цей образ надихнув Семюела Хантінгтона написати свою знамениту працю під такою ж назвою, у результаті чого льюїсівський термін незабаром набув статусу інтелектуального кліше. За випадковим збігом, остання книга Льюїса «Що пішло не так?», присвячена дослідженню причин нинішнього спаду великої в минулому мусульманської цивілізації, була в друкарських гранках 11 вересня 2001 року і після виходу у світ негайно стала бестселером.

Тисячолітня сила і слава ісламу

Льюїс починає свою книгу нагадуванням про те, що протягом першої тисячі років після виникнення ісламу, коли Європа була занурена в темряву Середньовіччя, мусульманський світ являв собою наймогутнішу поліетнічну, багатокультурну, міжконтинентальну цивілізацію, у якій процвітали торгівля, наука та мистецтво. Неперевершена військова сила дозволила йому розширити межі впливу на всі континенти, прилеглі до його колиски — Аравійського півострова. Мусульманство поширилося і закріпилося в країнах Азії та Північної Африки. В історії чималої частини Європи, включаючи слов’янську Русь, Балкани, Іспанію, Португалію, частину Франції, Сицилію, теж були тривалі мусульманські періоди. Мусульмани робили успішні набіги на вічне місто Рим — символ західноєвропейської цивілізації, і навіть дідусь Відень двічі пережив тривалу мусульманську облогу (і ще невідомо, як склалася б доля Європи, стань хоча б одна з цих облог успішною...)

Було б помилкою вважати, що мусульманські загарбники того часу являли собою темну варварську силу. Навпаки, у них була найбільш розвинена економіка, пов’язана з усім світом широкою і розгалуженою торговою мережею. Мусульманська цивілізація прийняла культурну спадщину давніх Середнього Сходу, Персії та Греції, одночасно перейнявши найважливіші сучасні інновації, насамперед — виробництво і використання паперу з Китаю і десяткову позиційну систему числення з Індії (до Європи вона потрапила саме від арабів, і тому називається арабською). До речі, із працями «своїх» же давньогрецьких мислителів європейці познайомилися значно пізніше від мусульман — за допомогою їхніх арабських перекладів і версій. Не менш значимим був власний внесок мусульман у розвиток науки, особливо в картографію, географію, геометрію й астрономію. Зокрема, вони розробили точні і витончені методи визначення простору та часу.

Відповідно до законів і традицій ісламу, принципи правової та релігійної рівності не поширюються повною мірою на три категорії людей — це невірні, раби і жінки. І якщо раб міг бути звільнений хазяїном, а невірний міг навернутися в істинну віру за власним вибором, то представниці слабкої статі — приречені навіки. Однак мусульманки, відповідно до того ж закону, мали практично рівні з чоловіками права власності, чого жінки на Заході домоглися зовсім недавно.

Мусульмани виявляли значно більшу толерантність стосовно невірних, аніж сучасні їм християни до будь-яких іновірців, включаючи своїх же братів у Христі з «єретичних» сект. Християни-протестанти, іудеї, православні греки й інші релігійні групи знаходили собі притулок на мусульманських землях, де їм дозволяли не тільки вільно сповідати свою релігію, а й організовувати соціальне життя й освіту дітей на власний розсуд. Єдиною умовою було — не суперечити базовим законам ісламу.

Sic transit gloria mundi

Цивілізаційні досягнення європейців почалися ще до Ренесансу, а з настанням епохи Просвітництва Західна Європа швидко просунулася вперед, випередивши ісламський світ у науковій, технологічній і культурній сферах. Мусульмани дуже довго не усвідомлювали цього: на той час, коли європейці стали писати щось тямуще, в ісламському світі закінчилася перекладацька епоха, головною прикметою якої було жадібне всотування мусульманами досягнень давньої і сучасної їм думки, записаних іншими мовами. Один приклад особливо красномовний. Тільки в самісінькому кінці XVIII століття арабською мовою було перекладено першу за довгі століття європейську медичну книгу. Це був подарований у XVII столітті турецькому султану медичний трактат XVI(!) століття, присвячений лікуванню сифілісу. (До речі, сифіліс і справді прийшов у мусульманський світ із Європи, і відтоді в арабській, перській, турецькій мовах називається «французькою хворобою», що не дуже справедливо, з огляду на прийняте серед західних антропологів американське походження цієї зарази.)

Як відомо, найбільш виразні й недвозначні історичні уроки даються на полях битв (хоча буває, що вони доходять не відразу). Після того як європейці потіснили мусульман зі своїх земель практично одночасно на заході (остаточна перемога над маврами 1492 року в Іспанії) і на сході (звільнення Росії від татаро-монгольського ярма 1480-го), процес колонізації пішов у зворотному напрямку. Особливих успіхів тут домоглися росіяни, яким удалося протягом кількох століть включити до складу Російської імперії великі мусульманські землі.

Не менш нищівною була поразка мусульман і в науково-технологічному змаганні з європейцями. Показова в цьому плані історія з механічними годинниками, винайденими в Західній Європі на початку XIV століття. У мусульманському світі європейські годинники поширилися тільки у XVI столітті, незабаром ставши незамінними в мечетях і будинках. Проте, як це часто буває з імпортованою технологією, місцеве годинникове виробництво так і не наздогнало і, тим більше, не перевершило європейські зразки. Так, наприкінці XVIII століття стамбульські годинникових справ майстри могли більш-менш успішно відтворювати моделі годинників, що використовували в Західній Європі на початку XVII століття.

Аналогічні процеси йшли і в економіці. Ілюстрацією може служити приклад із традиційною на Середньому Сході філіжанкою кави. Як відомо, батьківщина кави — Ефіопія, звідки напій поширився берегами Червоного моря, в Аравії, Єгипті, Сирії та Туреччині, і вже звідти потрапив у Європу. Цукор пройшов схожий шлях із Персії й Індії. Протягом століть каву і цукор експортували до Європи з Середнього Сходу або через нього. Але вже наприкінці XVIII століття європейці вирощували дешевші і часто якісніші сорти кави та цукру у своїх заокеанських колоніях — на датській Яві, в іспанській Америці, у британській і французькій Вест-Індії. Вирощували і... експортували до Туреччини й арабських країн.

Що гірше йшли справи, то підозріливіше й нетерпиміше мусульмани ставилися до іноземців і невірних, дедалі більше відходячи від своїх же колишніх принципів толерантності.

Зрада історії
чи помилки, які можна виправити?

Протягом тривалого часу спад ісламської цивілізації пояснювався навалою монголів у XIII столітті. Проте в цій версії є два слабкі моменти. По-перше, найграндіозніші досягнення мусульманської культури, насамперед в Ірані, мали місце після монгольської навали. А по-друге, не будь імперія серйозно ослаблена, напівдикі кочівники навряд чи могли б її зруйнувати. Пережите більшою частиною арабського світу французьке та британське панування в XIX і XX століттях породило нового ворога — західний імперіалізм. Та й справді, західний політичний, економічний і особливо культурний вплив дуже змінив образ регіону, породив нові надії та нові страхи. Однак англо-французький період був відносно коротким і закінчився більш як півстоліття тому. Зміни на гірше почалися задовго до його початку і тривають по його закінченні, хоча зараз роль злого генія перейшла до США. Зазначаючи цей факт, Льюїс ще раз підкреслює, що й англо-французька колонізація, і американський вплив, так само, як раніше монгольська навала, були не причинами, а наслідками внутрішнього ослаблення близькосхідних держав.

До одного з неприємних наслідків європейського впливу відноситься, на думку Льюїса, арабський антисемітизм і ставлення до євреїв як до винуватців усіх бід. Учений нагадує, що протягом багатовікової історії ісламу євреї, котрі жили в мусульманських землях, відчували обмеження і кривди анітрохи не більші, ніж інші релігійні меншини. Більше того, під мусульманами їм жилося вільніше, аніж на християнських землях. Прояви антисемітизму на Близькому Сході відзначалися в основному серед християнських меншин і мали європейські корені. Так, наприклад, під час знаменитої справи Дрейфуса у Франції, коли офіцера-єврея несправедливо засудили, більшість коментарів мусульман були на користь потерпілого єврея і проти його християнських переслідувачів.

Втім, отрута антисемітизму європейського штибу помалу поширювалася й у мусульманському світі, різко посилившись у 30-ті роки під упливом нацистської Німеччини. Фатальними виявилися відомі події 1948 року, коли п’ять арабських держав і армій не змогли перешкодити волі півмільйона євреїв із встановлення своєї держави на уламках британського протекторату над Палестиною. І антисемітизм, із його сприйняттям євреїв як злісної демонічної сили, виявився дуже зручним поясненням усього...

Та якщо не зовнішні причини призвели до занепаду мусульманського світу, то виходить, що річ у самій суті ісламу? Льюїс не згоден і з цим досить популярним припущенням. Якщо іслам є перешкодою для розвитку свободи, науки й економіки, то як мусульманському суспільству вдавалося бути піонером у всіх цих галузях?

На думку Льюїса, головним гальмом на шляху відродження ісламського світу на сучасному етапі є недотримання принципу відділення церкви від держави. Історично злиття релігійної та державної влади йде від самого пророка Магомета, яка, на відміну від юдейських і християнських учителів, був успішним завойовником і правителем у своїй землі обітованій. Традиція злиття церкви і держави веде до сильної централізації влади і перешкоджає розвитку індивідуальної свободи. У результаті всі спроби імпортувати західні — конституційні, парламентські — форми управління поки що викликають сильний опір середовища.

Другий серйозний ворог модернізації — це ісламський сексизм, який виявляється в усуненні жінок на другорядні позиції, у результаті чого мусульманське суспільство втрачає внесок талантів та енергії половини свого народу. До того ж виходить, що вихованням мусульманських дітей займаються неписьменні й пригноблені матері. Продукт такого виховання виростає водночас пересічним і слухняним, і ці особистісні риси мало придатні для формування вільного і відкритого суспільства.

Ще один гальмуючий чинник — вплив різних соціалістичних ідей, які потрапляють у мусульманських країнах на благодатний грунт. У 30-ті роки минулого століття вони прийшли на Близький Схід з Італії, а потім Німеччини у формі нацизму та фашизму. У повоєнний час їх змінив соціалізм по-радянськи. На жаль, ці ідеї зустрічають у мусульманському світі значно менший опір, аніж ліберальні. Державний тотальний контроль над економікою, що отримав назву арабського соціалізму, призвів до катастрофічних наслідків у регіоні, а його крах веде до тиранії. Зараз, попри те, що слово «соціалізм» сприймається більшістю мусульман як лайка, соціалістичні принципи продовжують домінувати в економіці, перешкоджаючи її росту. Цікаво, що навіть таке загальне зло як корупція, за спостереженням Льюїса, має «західну» і «східну» форми. Якщо на Заході той, хто зробив гроші на ринку, використовує їх, щоб купити владу чи вплинути на неї, то на Сході прагнуть допастися до влади, щоб із її допомогою отримувати гроші.

До правильних відповідей ведуть правильні запитання

Західний історик переконаний, що запитання: «Хто винен?» — з упором на пошук зовнішніх ворогів — веде тільки до невротичних фантазій і теорій змови. Правильно було б формувати його інакше: «Що ми самі зробили не так?» Звідси природним чином випливає головне запитання: «Що робити, аби виправити ситуацію?» З відповіддю на нього, на думку Льюїса, пов’язана надія мусульманського світу.

З точки зору спостерігача, котрий виріс на теорії та практиці західного лібералізму, очевидно, що більшість неприємностей у мусульманському світі породжує брак свободи: свободи розуму від догматичних обмежень, свободи економіки від корупції та позаекономічних методів управління, свободи жінок від чоловічого домінування, свободи громадян від тиранії... І якщо мусульмани відкинуть почуття образи і перестануть відчувати себе жертвами, а замість цього улагодять розбіжності й об’єднають таланти, енергію та ресурси, то вони зможуть знову перетворити Близький Схід на квітучий центр людської цивілізації.

...Одна з ранніх книг Бернарда Льюїса — «Близький Схід і Захід», вперше опублікована 1968 року, майже одночасно була перекладена івритом (на замовлення міністерства оборони Ізраїлю) і арабською мовою (на замовлення єгипетських «Мусульманських братів»). Арабський переклад виконали у двох версіях: окрім повного перекладу, вийшла ще скорочена брошура, котру продавали біля мечетей. У вступному слові редактор написав: «Я не знаю, хто написав цю книгу: щирий друг або відкритий ворог. У будь-якому разі, він не будує свої розмірковування на брехні»...