МУЛЬТИМЕДІЙНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ: Є ЧИ НЕМА?

Ви хочете придбати собі двадцять енциклопедичних томів за майже символічною ціною? Бажаєте, щоб на полиці це довідкове видання на десятки тисяч сторінок зайняло не більше 5—10 см? Чи, може, ви маєте потяг до живопису і воліли б розмістити вдома декілька сот картин? Тоді, будь ласка, сьогоднішні широкі можливості мультимедійних проектів допоможуть вашій мрії здійснитися. І все було б чудово, якби не одне «але» — у вашій колекції будуть лише зарубіжні виробники, тому що українського мультимедійного простору освітнього чи культурологічного напряму просто не існує.

Улюблена «Петрівка» тільки підтвердила мої слова. На весь величезний книжковий ринок я знайшла лише три (!) диски українського виробництва, причому один із них не мав жодних розпізнавальних знаків, окрім гучного «Колекція українських рефератів». Коли я спробувала з’ясувати причини такої «ганьби», то більшість продавців відреагували на моє запитання однаково: широко посміхнулись і розвели руками. А один дотепник на моє «... і що, найближчим часом не буде?» відповів: «...А коли ви бачили, щоб вони (тобто вітчизняні освітянські диски) взагалі були?» І справді: фактично їх не було ніколи.

Фахівці кажуть, що такий дефіцит української СD-продукції безпосередньо пов’язаний із жебрацьким становищем українського споживача, який не хоче і не може платити за диск більше 10—20 грн. Навіщо сплачувати 50, коли можна «обійтись» половиною? Потенційні інвестори, знаючи такі тенденції вітчизняного споживача, розуміють, що затрачені кошти можуть просто «не відбитися».

Середня електронна енциклопедія з мистецтва складається з ілюстративного матеріалу, біографій авторів, історії створення робіт, а також віртуальних панорам залів у музичному супроводі. За таку роботу потрібно заплатити авторам проекту, художникам, програмістам, дизайнерам, верстальникам і ще багатьом співробітникам. До того ж, є ще витрати на виробництво, маркетинг, рекламу та розповсюдження. Очевидно, що продавати CD з такою довгою, кропіткою й досить витратною «історією» за безцінь ніхто не буде. Добре, якщо диск у невеликій кількості надійде до спеціалізованих магазинів і дуже повільно, але продаватиметься. Є й інший варіант, піратський. «Корсари» мультимедійного простору візьмуть диск, зламають коди і наштампують наших «вистражданих» енциклопедій з мистецтва хоч греблю гати. З якісним обладнанням і розумною головою можна зробити так, що піратська копія мало чим відрізнятиметься від оригіналу, а коштуватиме — уполовину дешевше. З цих та десятків інших причин сьогоднішня Україна перетворилася на елементарний ринок збуту західної й російської CD-продукції, який не квапиться заповнитись вітчизняною. Хоча попит на таку продукцію є. Нам, як і всім іншим, потрібні власні електронні книги, навчальні програми, самовчителі, енциклопедії, віртуальні бібліотеки і ще безліч усього. Я вже не кажу про те, що випустити диски значно дешевше, ніж, скажімо, перевидати старий чи видати новий довідник. Узяти для прикладу ту ж таки «Британніку» — найзнаменитішу енциклопедію XX століття, яка в 1974 році складалася з 30 томів, а в 1987-му — вже із 32. Кошти на її створення були витрачені величезні: близько 35 млн. дол. Зрозуміло, що таку «поважну» й коштовну річ могла б придбати не кожна людина (попри те, що сьогодні її ціна помітно впала). А завдяки мультимедійним розробкам учорашнє довідкове видання з n-ою кількістю сторінок перетворилося на «Encyclopedia Britannica 2003 Ultimate Reference Suite CD — ROM» і вмістилося лише на... чотирьох CD-ROM. На мій погляд, такий факт — пряме свідчення досконалості мультимедійних проектів, які насамперед зважають на потреби споживача і тому успішно простують в ногу з часом.

Українським споживачам поки що залишається тільки сподіватися на краще мультимедійне майбутнє і задовольнятися чудовими, хоча й виключно зарубіжними CD.