Мовам підвладний кожен вік

Існують численні міфи й непорозуміння з приводу здатності чи нездатності вивчати мови людьми різних вікових категорій. Одна з найпоширеніших помилок — діти вивчають мови швидше, а дорослі не в змозі досягти рівня вільного володіння іноземною мовою. Ці та інші твердження не відповідають дійсності. Питання природи лінгвістичних здібностей дуже складне, західні методисти і психологи визнають, що механізм засвоєння мови ще не зрозумілий остаточно через його виняткову складність. Діти не обов’язково вивчають мову швидше, ніж дорослі, а дорослі можуть засвоювати навички й компетенції набагато ефективніше, ніж діти. Природно, є багато розходжень у методиці вивчення іноземної мови дорослими й дітьми, як, утім, і в навчанні музики, у спортивних досягненнях. У деяких аспектах перевагу мають дорослі, у деяких — діти, але ні в тому, ні в іншому випадках немає біологічної закономірності. До того ж із віком мовні здібності не знижуються. Вік не є перешкодою для вивчення іноземної мови, більше того, відповідно до останніх досліджень, лінгвістична активність сприяє активнішому стану розуму дорослої людини: якщо вона зберігає хорошу фізичну форму, то її розумові здібності й навички не деградують. Єдиною перешкодою на шляху вивчення мови дорослою людиною є сумнів як самого учня, так і вчителя, у здатності вивчити мову в зрілому віці. Багато хто вважає, що формула «Чим молодший — тим краще» ідеально стосується вивчення іноземних мов. Ці стереотипи виникли у зв’язку з теорією «критичного періоду», сформульованою в 60-ті роки. Вона базувалася на концепції розвитку розуму і доводила, що розум втрачає гнучкість після статевої зрілості людини. Новітні ж дослідження у галузі неврології демонструють, що мовні здібності дорослих значною мірою перевершують здібності дітей. Перевага дорослої людини в тому, що нервові клітини, відповідальні за лінгвістичні процеси, такі як семантичний аналіз і граматична сприйнятливість, розвиваються з віком. Повнолітні учні швидше прогресують у сфері вивчення структури мови, у них більше розвинена пізнавальна система, вони можуть робити узагальнення вищого порядку, ніж діти. До початку навчання другої мови в арсеналі дорослої людини зазвичай є сукупність прийомів та засобів, які полегшують запам’ятовування і збільшують обсяг пам’яті шляхом утворення штучних асоціацій. До того ж не слід забувати про вищу мотивацію дорослого учня, який зазвичай приймає усвідомлене рішення вивчати дру­гу (чи третю, четверту мову). Що стосується дітей, то психологи рекомендують починати вивчати іноземну мову у віці, коли систему рідної мови дитина вже досить добре засвоїла, а до нової мови – ставиться свідомо. Саме в цьому віці ще мало штампів мовної поведінки, легко по-новому «кодувати» свої думки, немає великого бар’єру перед контактом іноземною мовою. Якщо методичну систему побудовано досить грамотно з лінгводидактичного й психолінгвістичного поглядів, то успіх в оволодінні запропонованим обмеженим мовним матеріалом і створення потрібних передумов для подальшого засвоєння будь-якої іноземної мови забезпечено практично всім дітям. Єдина умова — у дитини не має бути проблем із рідною мовою. Раннє навчання іноземної мови дає великий практичний ефект у плані підвищення якості володіння першою іноземною мовою, створює базу для продовження її вивчення в школі, а також відкриває можливості для навчання другої, третьої іноземної мови, потреба володіти якими стає дедалі очевиднішою.

То із скількох же років треба починати вивчати іноземну мову? На думку практикуючих учителів, психологів та методистів, найкраще це робити у п’ять років. Навчання чотирилітніх, звісно, можливе, але малопродуктивне — вони засвоюють матеріал набагато повільніше, ніж п’ятилітні. Їхні реакції спонтанні, емоції б’ють через край, увага постійно переключається з одного предмета на інший. Дітям цього віку, які не відвідують дитячий садок, важко без присутності батьків, крім того, у них ще не сформоване як слід відчуття смішного — а це дуже важливо при організації вивчення іноземної мови. Крім того, чотирирічні діти ще не досить добре володіють рідною мовою: у них не розвинена здатність до спілкування, не сформована регулююча функція мови і внутрішньої мови. Не сягнула розвинених форм і рольова гра, яка має надзвичайно велике значення у процесі навчання дошкільників іноземної мови. Експериментальне підтвердження недоцільності початку навчання іноземної мови в чотирирічному віці отримали російські педагоги, які порівняли успіхи двох груп дітей, одна з яких почала навчатися в чотирирічному, а друга — у п’ятирічному віці. Чотирирічні діти не тільки відставали від п’ятирічних у перший рік навчання, а й у другий рік рухалися повільніше, ніж п’ятилітки в перший, що дозволило педагогам зробити висновок про певний негативний вплив раннього навчання іноземної мови на дальший перебіг вивчення мови. Що ж стосується трирічних дітей, то про опанування ними іноземних мов у процесі більш-менш свідомого навчання в колективі говорити тим більше не випадає. У такому віці дитина лише починає опановувати граматично оформлене мовлення рідною мовою, діалогічна мова тільки зароджується. Слов­никовий запас дитини до трьох років збагачується майже виключ­но накопиченням окремих слів, і лише після трьох років починає швидко зростати за рахунок оволодіння законами слово- і формо­утворення. Ні навчальна, ні колективна ігрова діяльність їм поки що недоступні. Як свідчить досвід раннього розвитку дітей (зокрема навчання малят плавання), до трьох років вони здатні навчатися чого-небудь тільки у тіс­ному безпосередньому контакті з батьками. З чим же пов’язане таке сильне прагнення батьків віддати дитину в групу з вивчення іноземної мови якомога раніше? Цілком імовірно, насамперед із популярністю імітативної теорії навчання і вірою багатьох людей у можливість чудесного мимовільного оволодіння мовою в ранньому віці. Але несвідоме, спонтанне засвоєння відбувається насправді лише в умовах постійного перебування дитини в мовному середовищі. Так іде процес опанування рідної мови, так відбувається і з білінгвами — дітьми, котрі ростуть в умовах двомовності, коли в сім’ї дитина чує одну мову, а у дворі, в дитячому садку, на вулиці — іншу (наприклад, у колишніх союзних республіках). Нам відомі випадки білінгвізму і в штучно створених умовах, коли батько говорив із сином тільки англійською від самого його народження, і до п’яти років дитина однаково добре володіла як російською, так і англійською мовами. На цьому ж базується й «метод гувернантки», проте він передбачає щоденне багатогодинне спілкування з дитиною іноземною мовою. В умовах групи дитячого садка тощо застосування цьо­го методу неможливе. Крім того, далеко не всі діти здатні успішно навчатися в умовах мимовільного запам’ятовуван­ня. Оволодін­ня іноземною мовою в дошкільному віці повинно відбуватися у процесі навчання, хоч би який ігровий і зовні спонтанний вигляд воно мало. До цього діти мають бути готові фізично і психологічно. А готовність ця, звіс­но, настає до п’яти років. Учителі-практики одностайні в тому, що середня тривалість занять має становити 35 хвилин для п’ятирічних і 45 хвилин для шестирічних дітей у групах, які не перевищують десяти осіб. За­няття мають відбуватися не менше двох разів на тиждень, інакше вони малопродуктивні, діти встигають забути матеріал. За­няття найкраще проводити в перші години піс­ля нічного або денного сну дитини, щоб вона не була стомлена іншими різновидами діяльності; тільки при хорошому самопочутті та настрої маляти. Закінчувати їх треба тоді, коли дитина втомиться або їй набридне навчатися. В жодному разі не слід примушувати її продовжувати заняття. Методика проведення занять має будуватися з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей лінгвістичних здібностей дітей і бути спрямованою на їх розвиток. Уроки іноземної мови мають бути осмислені викладачем як частина загального розвитку особистості дитини, пов’язані з її сенсорним, фізичним, інтелектуальним вихованням. Навчан­ня дошкільників іноземної мови має носити комунікативний характер, коли дитина опановує мову як засіб спілкування, тобто не просто засвоює окремі слова й мовні зразки, а навчається конструювати вислови за відомими їй моделями відповідно до своїх комунікативних потреб. Спілкування іноземною мовою має бути мотивованим і цілеспрямованим. Потрібно створити в дитини позитивну психічну установку на іншомовне мовлення. Способом створення такої позитивної мотивації є гра. Ігри на уроці не повинні бути епізодичними й ізольованими. Потрібна наскрізна ігрова методика, яка б об’єднувала й інтегрувала в себе інші різновиди діяльності у процесі навчання мови. В основі методики – створення уявної ситуації і прийняття дитиною чи викладачем тієї або іншої ролі. Цілком природно, що організацію навчального процесу на цьо­му віковому етапі можуть забезпечити тільки кваліфіковані викладачі. Їх брак призводить до сумних наслідків. Люди, які ледве володіють основами мови, вважають себе здатними навчати дошкільників, оскільки маленьким дітям цих знань нібито цілком достатньо. В результаті не просто марнується час, а шкодиться дальшому руху дітей у цій сфері: адже переучувати завжди складніше, ніж навчати, і виправити вимову важче, ніж поставити звуки з нуля. Але навіть коли до малюків приходять люди, які чудово знають мову, їм не завжди вдасться домогтися бажаного результату: навчання малят — це дуже непроста справа, яка потребує цілком інакшого методичного підходу. Зіштовхнувшись із методично безпомічними уроками, діти можуть надовго незлюбити іноземну мову, зневіритися у своїх можливостях.

Єдине, що ще слід врахувати батькам, які віддають дитину, скажімо, в «іноземний» садок, – то це особливість дитячої пам’яті. Діти легко вбирають нове, але потім так само легко й забувають. То­му, якщо ви хочете для дитини міцних знань, не втомлюйтеся підтримувати в сина чи дочки отриманий мовний навик. Запросіть репетитора, домробітницю, яка знає мову, дружіть із громадянами країни, мовою якої дитина навчається говорити, і, краще за все, коли є така можливість, відправляйте її частіше за кордон.