Мода на платформи

У світі онлайн-освіта стає дуже популярним способом вкладення часу, не менш популярним, ніж бари, спортзали, виїзди за місто, перегляди політичних дебатів та футбольних матчів. Кризові періоди примушують людей шукати додаткові знання, оскільки вони реально зіштовхуються з межами власної компетентності. Освіта дає можливість більш тверезо і без помилкових ілюзій оцінювати прочитане, побачене, почуте, пережите. Одним із основних драйверів політичного, економічного, технологічного розвитку є орієнтування на чужий досвід (по суті, легальна форма плагіату), який можна перейняти, зокрема, й здобуттям спеціалізованої освіти. І вже зовсім неможливо без належної освіти винаходити та впроваджувати власні інноваційні методи роботи.

Про онлайн-освіту говорили на Всесвітньому економічному форумі-2013 у Давосі, - там відбувся круглий стіл на тему "RevolutiOnline.edu - Онлайн-освіта змінює світ". Учасники заходу зійшлися на думці, що перспективи, які відкриває онлайн-освіта, радикально змінюють характер та, що найголовніше, якість нинішньої освіти, а заодно і життя дуже багатьох людей.

Так, один із засновників системи PayPal, голова Founders Fund Пітер Тіль зазначив, що, починаючи з 1980-х років, вартість вищої освіти зросла на 400%, внаслідок чого студенти відчувають повну безнадійність, отримуючи кредит на навчання в університеті, й тому змушені шукати альтернативні форми освіти.

Голова Microsoft Білл Гейтс, чию думку у сфері нових технологій заведено вважати визначальною, заявив, що сьогодні економіка освітньої системи не працює, тому інновації в цій сфері більш ніж актуальні. Він підкреслив: онлайн-освіта найближчими роками неодмінно прогресуватиме.

Революційність онлайн-освіти відзначив і засновник Вікіпедії Джим Уейлс. Про готовність організувати переклад українською та російською мовами деяких онлайн-курсів говорив бізнесмен Віктор Пінчук, однак ці переклади навряд чи замінять собою реальне знання англійської мови, оскільки в процесі навчання на онлайн-платформах уся взаємодія з викладачами та студентами відбувається саме англійською.

"МодПо" і особистий досвід

Дозвольте, я вгадаю: у вас на все бракує часу, що його забирає горезвісне заняття з шести букв, яке починається на "р". Але при цьому дуже хочеться бути в курсі всіх модних течій і впливів, відстежувати тенденції й естетичні напрями. Пройти через усі спокуси сучасної культури. Хочеться розбиратися в музиці, у живописі, в літературі, відрізняти літературну бездарність від талановитих письменників, не боятися багатослівного й найчастіше бездумного цитування джойсовського "Улісса" близько до тексту (товстезний том із цим вартісним твором у не зовсім вдалому російському перекладі Хінкіса та Хоружего, що стоїть на книжковій полиці, завжди викликає дивну посмішку в моїх гостей). Усього цього дуже й дуже хочеться. І тому, я гадаю, ви мене зрозумієте, коли зізнаюся, що два місяці навчався на онлайн-курсі "Модерністська і сучасна американська поезія" провідного спеціаліста в цій галузі - професора університету Пенсільванії Ела Філріса.

"Модерністську і сучасну американську поезію" (назвемо курс для зручності "МодПо" - саме так його прозвав професор Філріс), як і багато інших курсів різних напрямів, пропонує освітня платформа Coursera (www.coursera.org), створена спеціалістами Силіконової долини, представниками Стенфордського, Принстонського, Мічіганського університетів, а також університету Пенсільванії та Каліфорнійського університету в Берклі, до яких згодом приєдналися й інші, не менш шановні. Інвестиції в проект спочатку становили близько 16 млн дол. Навчання на Coursera цілком безплатне, при тому що реклама виключається в принципі. Тобто це саме те, що в західному світі називають non-profit organization. Після успішного закінчення більшості курсів видаються сертифікати. Особисто я дуже зрадів, виявивши прохолодного сірого ранку в себе в електронній пошті сертифікат про закінчення "МодПо", а отриманий стовідсотковий результат став маленькою, проте дуже надихаючою перемогою над собою. Курси складаються, як правило, з відеозанять (що стосується "МодПо", ці заняття тривали від десяти до тридцяти хвилин, загалом же на день на все витрачалося близько двох з половиною годин, - і так п'ять днів на тиждень) та відповідних вправ. Наприклад, Coursera пропонує практично повний набір курсів бакалаврської програми у сфері комп'ютерних наук (від вищої математики, введення в логіку, алгоритмів, комп'ютерних мереж і до комп'ютерної архітектури, криптографії, обробки зображень та відео).

На "МодПо", крім мене, записалися близько 36 тисяч осіб, серед яких виявився сенатор-демократ від штату Іллінойс Дік Дарбін, трохи любителів літератури у віці за 90, безліч шкільних учителів та різного роду педагогів, пенсіонерів, студентів і навіть один шановний адвокат, який телефонував під час виклопотаної ним у судді перерви в розгляді справи на прямий онлайн-ефір із професором Філрісом, щоб поставити йому запитання з приводу проблем прочитання складного поетичного уривка. Серед асистентів професора виявився один не першої свіжості, але все-таки ще молодий хлопець, який потрапив у літературознавці прямо з в'язниці. Опинившись за ґратами за обмальовування стін державних установ графіті, він узявся там активно складати коротенькі оповідання - просто так, без задньої думки, щоб увечері потішити співкамерників, серед яких був і колишній викладач університету Пенсільванії. Йому оповідання так сподобалися, що він зв'язався зі своїм колегою з філологічного факультету і попросив дати талановитому хлопцю рекомендацію для вступу в університет. Рекомендацію було написано, тож, відбувши ув'язнення, автор простих тюремних оповідань про прості й водночас важливі речі отримав стипендію для навчання в університеті Пенсільванії, де його помітив професор Філріс і запросив для участі в "МодПо" як асистента.

Ну й тепер найголовніше. А для чого взагалі потрібні такі курси, як "МодПо"? Заняття під керівництвом досвідченого американського професора-літературознавця дають добру можливість навчитися відрізняти графоманські потуги від справді оригінальних і самобутніх літературних явищ, а також побачити не одне цікаве "друге дно" за тією офіційною версією історії літератури, яка вже не перше десятиліття викладається в школах і на гуманітарних факультетах більшості університетів колишнього СРСР.

Навчання на Coursera у рамках "МодПо" були непрості. Вже на третьому тижні ми мусили написати есе з власним варіантом прочитання одного з найбільш заплутаних поетичних творів Емілі Дікінсон "П'ю міцний напій лози невідомої" (I taste a liquor never brewed). Щоб було зрозуміло, Дікінсон для американської літератури - це те саме що Роза Люксембург для комуністичної ідеології: велика, але не зовсім зрозуміла постать, неоднозначність якої намагалися розібрати впродовж усього ХХ ст.

Професор Філріс разом зі своїми асистентами показав приклад інтерпретування складної поезії Дікінсон, увів слухачів у методологію точкового прочитання та побажав успіху в написанні есе. На виконання завдання я витратив чотири дні, частиною яких стали компульсивна зверненість усіх думок на літературні теми, активне прочісування Інтернету в пошуках критичних статей про Дікінсон, невпинне відбраковування версій прочитання вірша під час поїздок містом і, звісно ж, надмірне споживання кави, що стимулює розумовий процес. Написане есе, в якому головною тезою стало ототожнення алкоголю з поезією, було відіслане на оцінювання.

Сам я для себе визначив, що моя робота, може, не надто оригінальна, але в цілому правильна й розкриває смисл вірша. Але одна річ - внутрішня оцінка, а зовсім інша - оцінка зовнішня. Моє есе про Дікінсон оцінювали доктор філології зі США, який шукав роботу, китайський студент-комп'ютерник, юна танцівниця з маленького містечка на американському Середньому Заході та недовірливий постмодерніст із Росії, що промишляє в Мережі поетичними перекладами. Усі одностайно трубили: автор абсолютно нічого не зрозумів у вірші. У мене, природно, майже смертельна образа, - адже я так старався!

Як з'ясувалося, доктору філології не сподобалася моя паралель між згаданим у вірші Рейном і традицією німецької філософії: "Рейнські - це насамперед сорт вин, хлопче, соромно такого не знати!" З того моменту й почалося, на його думку, моє неправильне прочитання вірша, - я потонув у філософських абстракціях там, де треба було помітити вдалі алкогольні метафори. Студент-китаєць заявив, що я інтерпретую слова в іншому, ніж загальноприйняте, значенні, чим заплутую і себе, і читача. Російський перекладач-любитель зазначив, що я пройшов повз фемінізм Емілі Дікінсон.

Але найістотнішою виявилася критика літературно обдарованої танцівниці, - вона дуже переконливо показала, що чотири рядки вірша відображають різні ступені алкогольного сп'яніння, а в останніх словах твору буквально фізично відчувається п'яне похитування й нерозбірливе "проспиртоване" розтягування фраз. Тобто вийшло, що я, згідно з літературною традицією наших широт, шукав у вірші сенс життя, а там був "всього-на-всього" дотепний опис стану алкогольного сп'яніння.

Ближче до закінчення курсу ми проходили поезію Джона Кейджа, який писав свої вірші з допомогою ним самим складених комп'ютерних програм. У ці програми вводиться будь-який текст, а комп'ютер на підставі введеного тексту сам складає вірш. Параметри твору можуть варіюватися, і вони задаються щоразу перед черговим "творчим актом".

На цю тему було запропоновано тест із ключовим запитанням: чи зумів Кейдж позбутися суб'єктивності у творчому процесі? Передбачалося два варіанти відповіді: "так" і "ні". Я розпочав із того, що простудіював взятий у домашній бібліотеці філософський словник, виданий Оксфордським університетом, на предмет нюансів значення терміна "суб'єктивність". Потім, знову-таки, прочесав Інтернет, поблукав колами за відповідними гіперлінками Вікіпедії. Проконсультувався з колегами по курсу на форумі, який модерував професор Філріс та його асистенти.

Загальна думка схилялася до того, що так, Кейдж зумів позбутися суб'єктивності, оскільки повністю поклав функцію віршування на комп'ютер. Особливо вперто відстоювали цю думку представники бразильської спільноти в "МодПо", що стали досить активними дискутантами на форумі. Єдиною ефективною противагою бразильським любителям поезії були португальці, які розмовляли тією ж мовою, що й перші, однак мали про все діаметрально протилежну думку.

Я ж міркував так: хай кінцевий варіант вірша створює комп'ютер, але ж початковий текст і параметри вводить автор (чи той, кого ми умовно називаємо автором), - у цьому й проявляється суб'єктивність. І все-таки відповісти "ні" також не наважувався.

Питання оцінювалося в 1 бал (1 бал - це досить істотно в системі оцінювання "МодПо", оскільки за весь курс можна було набрати максимум 13 балів): 0,5 бала за вибір правильної відповіді та 0,5 бала за невибір неправильної відповіді. Можна було обидві відповіді вибрати правильними й гарантовано отримати 0,5 бала.

Зрештою, я вибрав обидва варіанти відповіді як правильні. І що ви думаєте? За проблемне запитання про Кейджа мені поставили максимальний бал - одиницю! Як з'ясувалося, професор Філріс теж вважає, що обидві відповіді на це запитання - правильні.

У специфіці західного підходу до гуманітарного знання є серйозні відмінності від наших підходів. На Заході не поспішають зводити розмову до "-ізмів", адже це суб'єктивна модель класифікації, а узагальнення завжди умовні. Ми в нашому царстві, який ледь не став комуністичним раєм, вивчаємо історію літератури приблизно за такою схемою: був романтизм (його представляють Генріх Гейне та Генрі Лонгфелло), потім настав реалізм (у прозі це Федір Достоєвський, Лев Толстой), після чого прийшов час модернізму (Поль Валері, Гертруда Стайн, Райнер Марія Рільке). У результаті ми розглядаємо кожного з цих літераторів виключно як представника певного напряму.

Зовсім інакше подає матеріал професор Філріс: говорячи про модернізм, він мало переймається поясненням концептуальних передумов виникнення зазначеної течії, а натомість відразу переходить до аналізу вибраних творів двох конкретних премодерністів - Емілі Дікінсон та Волта Вітмена.

У нашій парадигмі слухачеві подають спочатку узагальнену концепцію, елементи якої йому пропонують знайти в тих або інших текстах. Але первинний текст, а не концепція, тому західна гуманітаристика максимально звернена до текстів-першоджерел, і лише в останню чергу її цікавлять думки всіляких підручників на цю тему. Таким чином, вона підводить кожного бажаючого проникнути у філософські чи літературні таємниці безпосередньо до таємниць, а не до більш-менш точних карт, на яких зображено, як до цих таємниць добратися.

Інші: платні і безплатні

Coursera - не єдина освітня онлайн-платформа, яка пропонує різноманітні безплатні курси. Так, Гарвардський університет і Массачусетський технологічний університет вклали по 30 млн дол. кожен у створення платформи edX (www.edx.org). Згодом її партнерами стали Каліфорнійський університет у Берклі й Техаська університетська система. Платформа edX пропонує курси переважно з галузі комп'ютерних наук, але є і математика, і природознавство. Все не менш фундаментально, ніж на Coursera, структура приблизно така сама: відеозаписи професорських лекцій, домашні завдання, тести, форуми для консультацій і просто спілкування, можливість отримати сертифікат. Але, порівняно з Coursera, кількість курсів досить обмежена, хоча є фундаментальні предмети - "Введення в хімію твердого тіла", "Штучний інтелект", "Кількісні методи в охороні здоров'я та клінічних дослідженнях".

Платформа Udacity (www.udacity.com), своєю чергою, має простіший і зручніший інтерфейс, ніж Coursera та edX. Тут теж запропоновано відеоуроки (дуже інноваційні, з максимальним використанням переваг онлайн-подачі матеріалу, - це не прості записи лекцій), форуми та графіки успішності. Набір предметів, поділений на кілька рівнів складності, обмежується природознавством, комп'ютерними та математичними науками.

Власний архів матеріалів для навчання пропонує й Массачусетський технологічний інститут (відомий абревіатурою МІТ) на окремому сайті - одному з піонерів онлайн-освіти (ocw.mit.edu). Тут не потрібна реєстрація, немає жодних часових рамок, - кожен охочий може ознайомитися із запропонованими навчальними матеріалами в тих темпі та кількості, в яких сам бажає. Тут менше відеозаписів - представлені переважно конспекти лекцій реальних академічних курсів, завдання та списки літератури. Математичні й комп'ютерні науки, а також природознавство представлені більш повно, ніж науки гуманітарні, що є тенденцією у світі онлайн-освіти та специфікою інженерного вузу МІТ. Матеріали МІТ ексклюзивні й можуть повністю змінити ваше ставлення до освіти. Студентам-гуманітаріям тут прямо кажуть: "Ми можемо навчити вас дуже цікавих речей, але пам'ятайте, що буде потрібна конкретна робота, отже багато запропонованих вам знань назавжди залишаться тільки вашим хобі".

Ще одна чудова онлайн-платформа - Khan Academy (www.khanacademy.org). Тут зібрано багато матеріалів для школярів - уроки алгебри, геометрії, фізики, біології, історії. Однак користь мати може кожен, незалежно від віку. Крім того, чимало матеріалів із економіки, хороший курс з історії мистецтва. Форма подачі - відеоуроки з використанням кольорових графіків та різних презентаційних моделей. Передбачено систему рейтингів, яку так люблять школярі.

Окремої згадки заслуговує платформа Marginal Revolution University (mruniversity.com), створена на базі блогу Marginal Revolution (marginalrevolution.com) двох відомих прибічників вільного ринку - Тайлера Коуена та Алекса Табаррока. Ці автори відомі насамперед завдяки іншому, спорідненому блогу www.zerohedge.com, досить популярному серед працівників Волл-стріт. В освітній програмі Marginal Revolution немає системи оцінювання та сертифікатів, зате є захоплююча серія відеоматеріалів у рамках єдиного поки що запропонованого курсу "Економіка розвитку".

Існують і менш популярні онлайн-платформи, як існують і платні освітні онлайн-програми переважно спеціалізованих університетів, навчання на яких передбачає отримання відповідного кваліфікаційного ступеня. Хоча за бажання в резюме можна сміливо згадувати і проходження певних курсів на безплатних онлайн-платформах, які не дають, як у нас кажуть, дипломів державного зразка.

Плюси та мінуси

У нинішньої онлайн-освіти одна основна вимога - знання англійської мови. Однак це не слід сприймати як перешкоду - навпаки, для тих, чия англійська не ідеальна, це чудова нагода її відшліфувати, активно використовуючи. Природно, необхідні також певна кількість вільного часу, відповідне натхнення та готовність читати, писати, спілкуватися, розмірковувати. Але слід пам'ятати: навчання передбачає мотивацію, зовсім не схожу на ту, якою ми користуємося на роботі, де кожен із нас не має права на помилку й тому вимушений вдавати з себе всезнайку. Студентська мотивація - це насамперед визнання того, що ми ще багато чого не знаємо.

Онлайн-освіта приваблює своєю доступністю для більш широкої аудиторії - яка просто не помістилася б у стінах університетських корпусів. Це аудиторія різноманітних заочників, що з багатьох причин ніколи не зважилися б записатися на звичайний академічний курс: це й літні люди, й інваліди, але насамперед - усі ті, хто не уявляє собі "відриву від виробництва". Крім того, онлайн-формат передбачає можливість формувати експериментальні, не зовсім академічні курси. Наприклад, Coursera пропонує такі предмети, як "Брудні секрети археології", "Прослуховування світової музики", "Імміграція й одержання громадянства у США" та інші, які ще тільки торують собі шлях в аудиторії. Не слід також применшувати можливість здобути досвід роботи з незвичною інформацією та міжнародного спілкування з однокурсниками по онлайн-освіті.

Освіта дедалі більше виходить за межі компетенції університетів і академій, стаючи справою експертів. Відбувається її нова інституціоналізація, що особливо важливо для країн із невисокими стандартами освітньої системи. Саме цей тренд знаходить своє відображення у розвитку онлайн-освіти.

Якщо ж говорити про недоліки, то основний мінус - відсутність живого контакту з викладачами. Крім того, деякі університети побоюються, що поширення онлайн-освіти знизить популярність традиційних стаціонарних програм, які дають їм основні доходи. Але навіть такі консерватори мусять погодитися з тим, що інноваційні освітні моделі реально змінюють світ, пропонуючи послуги, яких не можуть надати традиційні навчальні програми.

Маючи досвід навчання в Київському національному університеті ім.Т.Шевченка, Києво-Могилянській академії, Російському державному гуманітарному університеті, тобто кращих українських і російських вишах, я ніколи не втрачав нагоди здобути додаткові знання. Запис "викладач філософії" у моєму дипломі не позбавив мене допитливості та запитань, що стосуються, зокрема, й філософії. Втім, це не дивно, - наприклад, у рейтингу World University Rankings (який складає Thomson Reuters, що визначає 400 найкращих університетів світу) і рейтингу Шанхайського університету Цзяо Тун (500 найкращих університетів) українських вищих навчальних закладів немає взагалі, а з російських представлені лише два. Онлайн-освіта дає можливість прилучитися до тих монстрів академічних традицій, які очолюють світові рейтинги. Не скористатися такою можливістю в нинішніх умовах - означає, м'яко кажучи, змарнувати свій шанс.