— І куди ж він подівся?
— Невідомо. Не то втік, не то сховався в Мілані.
Алессандро Мандзоні. «Заручені»
275, 500, 1105, 405, 815... Ні, це не «шифровка» в центр. Я просто переписав із дорожніх знаків довжину тунелів, в які періодично пірнав туристичний автобус, що прямував із Франції до Італії. За неповну годину, яку витрачаєш на рух від Ніцци до умовного кордону між двома країнами, я налічив їх десяток. На італійській території цих витворів інженерного генія та мурашиного працелюбства не менше. Цікаво, що мости та тунелі в Італії, як правило, носять імена святих. Що ж, бетон і сталь, мабуть, краще витримують навантаження, опираючись на плечі якої-небудь праведної Агати.
|
Гармонія «варварського» стилю |
Географічне розташування головного міста Ломбардії ще з часів Римської імперії закріпило за ним назву «замок до півострова». Вигідно жити на торговельному шляху. Але зазвичай тими ж дорогами цікавляться й розбійники. В середині ХІІ століття рудобородий імператор Фрідріх Барбаросса вщент зруйнував Мілан і на ознаменування повної загибелі міста наказав проорати борозну на центральному майдані. Завойовник потонув на переправі під час чергового загарбницького походу, а Мілан воскреснув і живе й понині. До речі, ще в 312 році нашої ери імператором Костянтином було підписано так званий Міланський едикт, котрий віротерпимо зрівняв права тоді ще напівлегальних християнських громад зі свободами інших релігійних груп. Християнські керманичі досить скоро забули про цей гуманний документ і тих, хто дозволив їм існувати без репресій, зарахували до язичників та єретиків. Історія утвердження християнства (втім, й інших світових релігій) не завжди була зразком милосердя та толерантності. Одначе, навіть найвойовничіший атеїст, мабуть, відчує щось схоже на духовне просвітлення, спинившись перед фасадами чи під склепіннями славетного Міланського собору. Хоча термін «готика» в образливому розумінні «варварство» запустив в обіг італієць Рафаель, саме італійці створили один із найвизначніших зразків цього фантастичного архітектурного стилю. Міланський собор у добрих традиціях готики будували з XIV по ХІХ століття. Уявіть, на богослужіння в ньому могло одночасно зібратися понад 40 тис. парафіян, майже все доросле населення міста. Приблизно стільки люду може сьогодні прийняти на матч Україна — Італія київський центральний стадіон. Я не втримався і доторкнувся до мармурових стін собору. Дія досить невинна, але під час чуми, що спустошувала Мілан у XVII столітті, двох французів, за подібний вчинок ледь не розірвав натовп — перелякані люди подумали, що іноземці мажуть стіну якоюсь гидотою, яка поширює епідемію. Добре, що нині часи значно ліберальніші. А Мілан вартий того, аби до нього доторкнутись не обов’язково руками — поглядом, слухом, душею. Адже саме тут дарує світу гармонію голосу і музики аскетичний ззовні та розкішний всередині театр «Ла Скала», саме тут стоїть величний замок правителів міста династії, започаткованої кондотьєром Франческо Сфорца, пам’ятник Леонардо да Вінчі тут не випадковий — півтисячоліття дивує людство гармонією та загадковими символами фреска міланської церкви Санта-Марія делле Граціє «Тайна вечеря».P.S. Футболок із іменем Андрія Шевченка в Мілані я не помітив — нетривка слава земна! Але, повірте, це місто довершених майстрів має досить символів достойних безсмертної слави.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google