МИСТЕЦТВО ДАВАТИ ІМЕНА

«В одній шкурці все життя не проходиш»

Народне прислів’я

Скафандр, син Марлена, батько Доброслава

Щороку тисячі громадян України змінюють свої прізвища, імена, по батькові. Причини: одруження або невдалий шлюб, потрапляння до «чорного списку» комп’ютера шенгенської зони, пошук милозвучності... Бажання змінити особисте ім’я майже завжди пов’язане із серйозними змінами в особистому або суспільному житті. У 20—30-х радянських роках були періоди, коли масово змінювалися «простонародні», неблагозвучні прізвища і «невдалі» імена. Процедура була нескладною. Списки публікувалися в газетах цілими шпальтами. Микола Олейников написав майже жартівливого вірша «Перемена фамилии» (1934).

Пойду я в контору «Известий»,

Внесу восемнадцать рублей

И там навсегда распрощаюсь

С фамилией прежней моей.

Козловым я был Александром,

А больше им быть не хочу.

Зовите Орловым…

Для ліричного героя ініціатива скінчилася трагічно. Зміна прізвища призвела до зміни характеру. І герой «черного яду купил в магазине». У примітці до вірша говориться, що каталізатором теми було газетне оголошення: «Иван Петрович Гнида меняет имя на Владимир». За певних умов ономастика (буквально — мистецтво давати імена) багата на приводи для сміхових реакцій. Повторю: за певних. А в сім’ях інтелігенції якось сказане дітям: «Осміювати чиєсь ім’я — невдячна справа», — вкарбовується в пам’ять на все життя.

Деякі прізвища, що зустрічаються в документах сторічної давнини, наводять на думку, що їх породила мстива фантазія переписувача, який не одержав хабара, і аж ніяк не козацькі вольності: Зараза, Запльований, Ніщета, Дрегмен, Пісюк, Хернюк...

Про низку невдалих «червоних» імен, породжених бурею революції і тріумфом сталінських п’ятирічок, у літературі сказано достатньо. Тут лише зазначимо, що в 60-х роках було і тихе «контрреволюційне» відкочування. Період «відлиги» збігся з любов’ю до фізики і до Хемінгуея: стали популярними Ернест, Едуард, Інга, Елеонора... Не обійшлося і тут без курйозів. На Всесоюзній нараді з особистих імен (Москва-68) оголошувалися різноманітні забави і нісенітниці. Пінцет і Ланцет — імена малят-близнюків вірменського хірурга; реєструвалися імена Електрон, Урюрвкос (Ура! Юра в космосі), Скафандр, Коментарія, Геній, Грація. У Свердловську ім’я Грація належало дівчинці з прізвищем Неумитова. У якійсь південній республіці було зафіксоване ім’я Каналізація. Проте в ті самі роки виявляється і пробудження інтересу до історії, до імен стародавніх, незаштампованих.

Дев’яності роки стали і в іменах «контрреволюційними», позначивши відхід у тишу, у непомітність, орієнтуючи смакові пристрасті на імена інтелектуально-політичної еліти минулого, регіональні і загальнослов’янські традиції. І тут узяла своє вразливість. То раптом нашого співвітчизника вразить доля простої мексиканської дівчини або англійської принцеси, і от сплеск — Маріанни, Діани...

Не суперечка — згода слов’ян

Подвійні імена для дохристиянської Русі не були чимось далеким, навпаки. Дитина, при досягненні певного віку, стаючи членом громади, одержувала нове ім’я, що відповідало її характеру або тим якостям, що були бажаними для її батьків. Крім цього — справжнього — імені, відомого близьким людям, дитині давалося друге — несправжнє. Несправжнє могло бути наперед непривабливим для сил зла (Блуд, Некрас, Слєп). Хворобливій дитині ім’я могли поміняти, цим відводилася від дитини біда або навіть смерть. Казали: «Прийде за одним, знайде іншого — і піде ні з чим».

Русь, узявши у Візантії християнські імена, що замінили як справжні язичницькі, не ламала традицій. Церковні імена, втративши в нашій атмосфері свої початкові значення, через ритм свого звучання, через свою мелодику і подих відкрили нам іншу глибину світу. Давньогрецькі, давньоєврейські, латинські імена ввели нас у спільність світових цивілізацій. З київських круч нам відкрився вид на руїни давньої Еллади, Єрусалим і Рим. Прямолінійність семантики пішла з імен. Але ми бачимо і початок процесу оцерковлення слов’янських імен.

Сини Володимира Борис і Гліб (у хрещенні Роман і Давид) були прославлені в образі страстотерпців. Пізніше Церквою були прославлені і сам великий князь і його бабуся — свята рівноапостольна велика княгиня Ольга (хрещена Оленою). Борис, Гліб, Володимир, Ольга — перші слов’янські імена, що були внесені у святці і стали іменами календарними.

У нашому канонічному списку імен святих, що згадуються в православному церковному календарі за 2003 р., ми можемо побачити такі імена, що у своїй основі є слов’янськими [слав., болг.]: Богдан, Боголеп, Борис, Боян, Володимир, Владислав, Всеволод, В’ячеслав, Гліб, Горазд, Ізяслав, Мстислав, Ростислав, Святослав, Юрій, Ярополк, Ярослав; Злата, Віра, Надія, Любов, Людмила, Світлана. 26 імен з 1190 (940 чоловічих і 250 жіночих) — це близько 2%.

Про картину імен у слов’янському католицькому світі дає уявлення польський дослідник Боромир Боровчак. У рефераті «Двочленні (двохосновні) слов’янські імена» він говорить про те, що в Польщі всього 10% від усіх імен є слов’янськими. «Найгірше те, — вважає він, — що імен цих стає дедалі менше». Загрозу слов’янським іменам дослідник вбачає у напливі «низькопробної американської або німецької поп-культури». Перелічивши новомодні імена, Боровчак зазначає: «До 1989 року (тобто за соціалізму. — О.С.) таких імен у Польщі не було зовсім». Загроза слов’янським іменам ще йде і з іншого боку. «Через те, що Папа Римський має польське походження, популярність гебрайських імен Ян і Павло (у Польщі) перейшла межу абсурду». Загальна ідея реферату: систему слов’янських імен варто поширювати, щоб вона не зникла і стала популярнішою у всіх слов’янських країнах.

Заступник для Олесі

У мого доброго знайомого довго не було дітей, і коли, нарешті, народилася дочка, він їй дав казкове ім’я, неіснуюче. А хрестили дівчинку за святцями. Такого роду подвійні імена в нас найпоширеніші. Багато які Сніжани, Олесі, Жанни у хрещенні носять інші імена.

Архієпископ Черкаський і Канівський Софроній (УПЦ): «Якщо поглянути на традиції інших православних церков — Грузинської, Сербської, Болгарської, Афінської, то побачимо, що вони при хрещенні дуже часто дають свої національні імена, буває, що імен цих і у святцях у них немає. Запитую серба, чому? Відповідає, назвали на честь діда-прадіда... А в нас на імена подивитися — всі навколо латиняни, євреї та греки. Але майже ніхто не слов’янин. Чому?.. Я не побоюся сказати, що наші неосвічені священики вважають: якщо немає імені у святцях, то хрестити під таким ім’ям не можна. Візьмемо імена Олесь (Олеся) або Сніжана. У наших святцях імені Сніжана справді немає. Але в грецьких — є (Хеонія).

Тепер по суті. При нареченні в людини з’являється заступник перед Богом — святий, ім’я якого людина носить. (Не треба плутати з ангелом-охоронителем.) Якщо при постригу в чернецтво мене назвали Софронієм, то в мене є заступник перед Богом — святий, ім’я якого я ношу. Але це не означає (повернуся до Олесі), що коли назвали дівчинку Олесею, а імені цього у святцях немає, то не було і святої з цим ім’ям і дівчинка залишиться без заступника, патрона, як казали раніше в Україні. У Бога багато святих. Ми знаємо імена тільки прославлених. А ті, що не прославлені, вони теж усі в Бога, і їх набагато більше, ніж прославлених. Так що в розумінні сутності наречення в нас є маленька проблема. Я на це нині дивлюся простіше. Подобається людям ім’я Сніжана — нехай буде Сніжана, подобається Олеся — нехай. А буде прямий заступник або ні... Святих у Бога дуже багато, ми можемо звертатися до будь-кого, і той святий, до якого ми звертаємося, називаємо його по імені, він за нас клопочеться.

Що стосується зміни імені... Перше ім’я дається перед таїнством хрещення. Його можна поміняти. Люди змінюють імена з різних причин, не лише при постриганні. З цього приводу є статутна вказівка: перед причащанням на сповіді людина каже священику, що вона з такої-то причини хоче поміняти ім’я (або навіть не називає причину, тому що є випадки, коли це не потрібно). Священик, коли після сповіді читає дозвільну молитву, вже може називати нове ім’я. Або сама людина, коли виходить під причастя і священик каже: «Причащається раб Божий…», називає ім’я, що хоче одержати, і священик його повторює. З цього моменту в людини нове ім’я... При прийнятті схими чернець може змінювати ім’я; може і не змінювати. Але прийняття великої схими — це вельми серйозно...»

Новини наступного року

З 1 січня 2004 р. набирає чинності Сімейний кодекс. У ньому є нові положення, що стосуються особистих імен.

Начальник відділу рагс Сосновського районного управління юстиції м.Черкаси Лариса Петрівна Трофимова коментує: «По-перше, тепер батьки зобов’язані не пізніше як протягом одного місяця з моменту народження зареєструвати дитину в органах рагс. Нині за Кодексом про шлюб і сім’ю на це приділяється три місяці. Новий закон визначає, що «невиконання цього обов’язку є підставою для покладання на них (батьків) відповідальності, визначеної законом». Отут я б поставила знак питання, оскільки поки ще не відомо, у чому ця відповідальність полягатиме. На практиці бували випадки, коли дитині час уже до школи йти, а вона і не зареєстрована. Вперше в нашому законі тепер ідеться про подвійні імена. Дитині можна буде дати не більше двох імен, якщо це не суперечить традиціям національної меншості, до якої належить мати або батько новонародженого...»

Справді, імен може бути набагато більше. Повне ім’я президента сенату Царства Польського графа Станіслава Андрійовича Замойського (1775—1856) — Станіслав-Костка-Франц-Салезій-Регинальд. Традиції православ’я не виключають подвійних імен. Старший брат Мусоргського носив подвійне ім’я Євген-Філарет. Діти, що народжувалися в сім’ї до нього, у дитинстві вмирали, і батьки пішли на «хитрість», заручилися клопотанням двох святих. У Списку церковного календаря є одне подвійне чоловіче ім’я — мч. Іоанн-Володимир, князь Сербський і одне жіноче — прп. Параскева-Петка.

У Радянському Союзі подвійні імена з тридцятих років були заборонені. Є напівжартівливе припущення: для того, щоб полегшити роботу компетентним органам. А то могло статися: «Прийдуть за одним, знайдуть іншого — і підуть ні з чим».

Л.Трофимова: «Дитині можна дати подвійне прізвище. Таке прізвище утворюється за допомогою з’єднання прізвищ батьків. Уперше кодекс передбачає, що суперечка між батьками з приводу імені і прізвища дитини може бути вирішена не лише органами піклування та опіки, а й судом. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється і прізвище дитини, якій не виповнилося сім років. Але якщо виповнилося сім, прізвище її може бути змінене лише з її згоди».

— У Черкаській області живуть представники 117 національностей. Чи виникають питання при виборі або написанні імені?

Л.Трофимова: «У складних випадках ми заглядаємо в «Справочник личных имен народов РСФСР». У ньому дані національні форми імен, показано, від якого імені варто відштовхуватися і де те або інше ім’я шукати. Буває, батьки приходять до нас, пропонуючи перекручені імена. Було б дуже добре мати такий довідник для українського народу».