МІЛЬЙОННІ МІРАЖІ, АБО КОМУ ДОСТУПНА СЛАВА ТЕНІСНИХ КОРТІВ

Одним із найпопулярніших занять у нас стало заглядання до чужої кишені. Неодноразово при зустрічі з будь-яким іноземним колегою важко буває й самому втриматися від запитання, скільки ж він заробляє. Посилання на те, що в них там в Америці чи у Франції цікавитися цим не заведено і що це непристойно, нікого не відлякує. У них не заведено, а в нас ще й як заведено! «Ви лише натякніть», — кажемо ми. Щодо цього професіональні тенісисти відкриті. В усіх газетах світу друкується не лише їхній рейтинг в очках, а й точні суми заробітку на цей момент. І, звісно ж, коли наші мами й татусі дізнаються про мільйони Піта Сампраса чи Штефі Граф, про те, що Ганна Курникова отримує за вроду і популярність більше, ніж за саму гру, то швидко біжать влаштовувати своїх дітей на теніс. Здебільшого мало хто уявляє собі, скільки каторжної праці треба вкласти з дитинства, щоб через десять років заробити бодай сто гривень. Зрозуміло, якщо батьки самі не тренери, як у Наталі та Андрія Медведєвих.

Теніс завжди був розвагою людей знатних і багатих, і ще в середні віки в Італії, Франції й Англії була відома гра, в якій м’яч перекидали через сітку долонею. У середині XV століття з’являються ракетки. Теніс стає спортом у 1875 році, коли були придумані правила, за якими вперше 9 липня 1877 року провели найстаріший нині Вімблдонський чемпіонат.

Тепер же теніс став на своїй вершині однією з найважчих спортивних ігор. За даними знаменитого науково-дослідного інституту в Торонто, саме теніс дає найбільш різнобічний фізичний розвиток, на другому місці регбі й на третьому — штовхання ядра в легкій атлетиці. Ось витяг з наукової характеристики тенісу: це високорухлива гра з високими фізіологічними показниками природного інтервального навантаження, характерного для спортивних ігор. Тут величезна різноманітність рухів: біг, стрибки, обертання, згинання, випрямлення, помахи, удари. Теніс ставить високі вимоги до спритності й винахідливості, швидкого пристосування тіла до швидкості, кривої польоту й обертання посланого супротивником м’яча. Тут розвиваються точне спостереження за супротивником, високий рівень концентрації, якість реакції та рішучість.

На нижчому рівні у теніс можуть грати будь-який чоловік і будь-яка жінка до літнього віку. Візьміть ракетку та вийдіть на майданчик з таким самим дилетантом, як ви. Дуже швидко проясниться схема вашої, так би мовити, гри в теніс: той, що подає, б’є в сітку, чи не влучає в майданчик, чи не влучає ракеткою по м’ячу. Якщо все ж таки влучає в майданчик, то це певне очко — той, хто бере, відбити м’яч не може. Розіграш м’яча рідко складається з більш як двох ударів. Матч полягає в тому, що ви безперервно бігаєте за м’ячем. Усе це не набридає лише тоді, якщо ваше завдання не грати, а розмовляти, щоб познайомитися з партнеркою чи партнером.

Після цієї необхідної передмови давайте запитаємо в одного з батьків, тренера з тенісу Олега Селіванова, з якими проблемами зіштовхнувся під час навчання й спортивного зростання його син. Наша зустріч була випадковою, але запис розмови, я гадаю, корисно прочитати тим, хто прагне вивести свою дитину в тенісні мільйонери.

— Мій син Василь народився в Сімферополі 1987 року. В теніс грає вже досить довго — з восьмирічного віку. Ми почали тренування в спорткомплексі медінституту, де є чимало пристосованих під теніс спортзалів, але відкритих майданчиків немає. Вони зосереджені в товаристві «Динамо». Оскільки всі серйозні турніри проводяться влітку на відкритих майданчиках, то доводилося ніби орендувати корт у динамівців. Я був першим тренером Василя, сам був тенісистом і побачив у ньому хороші задатки. Звичайно, кожен, так би мовити, своє болото хвалить, але син справді в перспективі міг стати помітним тенісистом. Певною мірою хотілося, щоб він досягнув більшого, ніж я. В Радянському Союзі кваліфікованих гравців було дуже багато. Я грав у межах України, але вийти на всесоюзні турніри не зміг. Мої батьки лікарі, й вони наполягли на тому, щоб я пішов їхнім шляхом, граючи в теніс як любитель. Я закінчив медінститут, а потім і факультет фізвиховання в Сімферополі. Працюю тільки тренером із тенісу.

— Давайте тепер про сина.

— Останні три роки він виступає в першостях України у старшій віковій групі юнаків, особливих результатів не показував, оскільки суперники були доросліші. Я з самого початку стежив за тим, щоб не було перевантажень, робив кардіограми, загалом сам забезпечував кваліфікований медичний контроль — адже син уже з дев’ятирічного віку виступав у змаганнях, набирався досвіду. Я професійно, цілеспрямовано вів його так, щоб він міг домогтися успіху в житті. Основною метою було здобути право займатися в знаменитій міжнародній тенісній академії.

У Європі турніри проводяться під егідою Європейської тенісної асоціації в кожній країні. У нас є «Антей-кап» і ще один. Провідні європейські країни — Італія, Франція, Німеччина, Бельгія, Голландія та інші — приймають у себе турніри вищих категорій. У Києві турніри найнижчого рангу — третьої категорії. Першим європейським турніром, на якому Василь набрав очки в Європі, був турнір у Катовицях і в Забже. Після цього він увійшов до європейської тридцятки.

Природно, що люди багаті дають своїм дітям можливість виступити в якомога більшій кількості змагань. І якщо навіть ці діти нічого не виграють, трохи очок просто за участь у змаганнях в Італії, Німеччині й т.п. вони отримують.

В Одесі є хлопець, який пройшов за рік 21 турнір і посідає в Європі п’ятдесяте місце. А ми з Василем побували лише на трьох турнірах.

— І яким ви бачите дальший спортивний шлях сина?

— Ми були в столиці на відкритій першості Києва, й до нас підійшла Валентина Шевченко, заслужений тренер України, яка працює в бригаді, де мама та сестра Андрія Медведєва і тренер Черепов. Вона сказала, що Василеві бажано переїхати до Києва, оскільки зростати йому в Сімферополі буде важко. І справді, при виїзді на турніри із Сімферополя в нас були неприємності. З жовтня минулого року Василь у Києві тренується в школі Медведєвих і Шевченко в «Антеї». Наближається серпнева Спартакіада школярів України, і Василь написав заяву, що надалі виступатиме за Київ. Раніше я возив його на змагання за власний кошт, а тепер йому оплачують поїздки по Україні, і мені стало легше. Його хотів бачити в себе й Київський спортінтернат, обіцяли 90 гривень стипендії. Для хлопчиська це непогано. Треба сказати, що 98 відсотків українських тенісистів самі платять за поїздки на змагання по Україні.

— Отже, вам дуже пощастило...

— Так, але поїздки за кордон, де набираються європейські очки, поки що оплачую я. Василь із десятирічного віку почав отримувати призи — плеєр, магнітофон, кубки різноманітні. Це його стимулювало, він зрозумів, що може якось заробляти тенісом, і на це налаштувався. До знаменитої тенісної академії Болтієрі у США можна вступити, просто заплативши гроші, яких у мене немає. А за професіональні якості можуть узяти, якщо тенісист потрапляє до європейської десятки. У кожному разі потрібні гроші, щоб їздити на змагання, де можна підвищити рейтинг. Європейська тенісна асоціація для дітей зі Східної Європи влаштовує турніри. Якщо за сумою двох турнірів спортсмен входить до шістки, то отримує право безкоштовного виступу в шести турнірах на вибір. Василь виступив у командному чемпіонаті Європи разом із сином Бубки — теж Сергієм і одним українським тенісистом. Вони посіли п’яте місце. Син росте, уже за 180 сантиметрів витягнувся.

— А як екіпірування, інвентар? Скільки коштує, приміром, нині ракетка?

— Ну, він грав до останнього часу моїми. А взагалі такі, як для нього, — десь у середньому 140 доларів. Багаті дилетанти можуть купити собі ракетку за 700 і 1000 доларів. Взагалі екіпірування зараз стало головною проблемою.

Побажаємо ж Василеві Селіванову та його батькові успіхів у досягненні високої спортивної мети. А іншим батькам повідомимо, що до того часу, коли тенісист починає заробляти бодай сто доларів, які Штефі Граф зазвичай подає жебракам, проходять довгі роки, наповнені працею й неприємностями, про які йшлося вище. Не дуже-то легко вибрати для своїх дітей кар’єру тенісиста...