Михайло Гераскевич: «Добру третину тренерів столичних спортклубів давно потрібно розігнати»

Здоровий спосіб життя вже давно став модою. Бути спортивним і підтягнутим - це красиво й корисно, а найкоротший і часто єдиний шлях до хорошої форми пролягає через спортзали та фітнес-клуби. Але, на жаль, мало хто з пересічних громадян знає про велику кількість підводних каменів, які можуть спіткати людину, котра вирішила подбати про свою фізичну форму.

Наш співрозмовник - заслужений тренер України Михайло Гераскевич. Серед його особистих спортивних заслуг - рекорд і перемога на чемпіонаті СРСР із гирьового спорту, серед тренерських - підготовка української команди з богатирського багатоборства, яка по праву вважається однією з найкращих у світі. Його вихованка Ніна Геря має титул «Найсильнішої жінки планети». На контакт із DT.UA Михайло пішов сам - людині, яка присвятила тренерській роботі чималу частину життя, просто стало боляче спостерігати за ситуацією, яка склалася в останні роки на «ринку спортивних послуг». Хотілося виговоритися і якось докричатися хоча б до небагатьох із потенційних жертв шахраїв і непрофесіоналів, які розплодилися в тренерському середовищі. Про те, чому у фітнес-індустрії працює так багато людей з вулиці, як цьому потурала розпочата урядом дерегуляція і про те, як у цій ситуації все ж таки зберегти й примножити своє здоров’я, і піде мова.

Хто винен

- Михайле, ви стверджуєте, що українську фітнес-індустрію вразила епідемія непрофесіоналізму. Наскільки сильно?

- Судіть самі. Усіх тренерів, які працюють у спортивних залах і фітнес-клубах столиці, можна умовно розділити на три категорії. Приблизно третина - нормальні, відповідальні люди, професійні тією чи іншою мірою. Ще третина, а можливо, й трохи більше - люди потенційно здібні, але ледачі, не мотивовані до тренерської роботи і байдужі до клієнтів. Решта - це люди, яких потрібно відразу вигнати й не підпускати до спортзалів і на гарматний постріл.

- З чого почалася ця морова пошесть?

- Якщо казати про територію колишнього СРСР, то спершу вона далася взнаки в Росії та її столиці. Про систему залучення до бізнесу непрофесіоналів мені розповів один дуже відомий російський спортсмен і шоумен, який сам розвивав подібну практику. Не називатиму імені прямо - людина померла кілька років тому. Він створив велику мережу фітнес-клубів. Коли я поцікавився, як він забезпечив їх усіх тренерами, він признався, що влаштував двотижневі курси, після яких надавав людям робочі місця. Кожен бажаючий швидко стати тренером платив 500 доларів за курси, після чого проводив у клубі по 200-250 персональних тренувань на місяць. При ціні 45-50 доларів за тренування - це багато. Самі розумієте, новоспечений тренер дуже швидко «відбив» свої вкладення, та й рентабельність для організаторів мережі також була на висоті. Я запитав у нього: «Крім курсів, ці люди мають хоча б базову спортивну освіту?». Виявляється - ніякої. Це люди, які не розуміють, що таке анатомія, що таке фізіологія, біомеханіка, біофізика, біохімія. Вони поняття не мають про будову людського організму. За два тижні їх ледь навчають користуватися тренажерами. Про методику тренувань не йдеться. Про впливи тих чи інших навантажень на організм, не кажучи вже про конкретні вправи, про вплив їх на людське здоров’я - теж.

Людина приходить у солідний клуб. Платить солідні гроші. На що вона розраховує? Зрозуміло, вона розраховує на професійний сервіс, у тому числі й на надання професійного тренера. Вважаючи, що в солідному клубі не триматимуть некваліфікованого тренера, вона довіряє йому найважливіше - власне здоров’я. І коли чиїмось здоров’ям починають розпоряджатися отакі «фахівці» від двотижневих курсів - це по-справжньому страшно.

- А чому клуби набирають таких непрофесіоналів? Невже не вистачає випускників інститутів фізкультури?

- Знаєте, далеко не всі випускники інфізів навчалися на тренерів і мають відповідну кваліфікацію. Та й не всі, зрештою, вчилися старанно - хоча будьмо чесними, кожен випускник спортивного вишу - це краще, ніж людина «з вулиці». До того ж у ВНЗ навчається багато хлопців із провінції, яким з тих чи інших причин буває складно зачепитися в місті. Дехто свідомо йде працювати фізруком у школі - і добре, оскільки там теж потрібні фахівці. До приватних спортзалів доходять лише 20-25% випускників інфізів. У підсумку для всієї нині розгалуженої фітнес-індустрії професійних кадрів справді бракує.

- Нестачу компенсують згадані вище «курсанти»?

- У найкращому разі. Наведу витяг із резюме, надісланого в один із київських фітнес-клубів, місце моєї додаткової роботи. Хлопець закінчив інженерний виш, працював барменом у нічному клубі. З усієї «спортивної» кар’єри - власний стаж занять у спортклубі. І вже хоче тренувати. Уявіть, що в хірурги йдуть і проходять люди, чий медичний досвід обмежується операцією з видалення їм апендикса. Або переглядом одного-двох сезонів «Доктора Хауса».

На щастя, деякі клуби справді дорожать своєю репутацією. У таких - хороші психологи-кадровики, які заздалегідь відсівають непрофесіоналів, проводять внутрішні тестування, перевірки. Але багатьом це просто нецікаво.

Зайдіть до будь-якого спортклубу, де є стенд зі списком тренерів і переліком їхніх заслуг, і помилуйтеся. Ніколи не знав, що в нас є стільки чемпіонів світу та майстрів спорту міжнародного класу. Просто по взводу на спортклуб. Розгадка проста - ніхто не переймався перевіркою їхніх анкет, ніхто не вимагав документальних підтверджень. А клієнти ж ведуться!

Ще одна категорія тренерів - зловмисні професіонали. Ті знають, що й до чого призводить, але намагаються домогтися максимального ефекту тренувань і максимального прибутку, ігноруючи здоров’я клієнта. Відразу пропонують пігулки, стероїди, інтенсивні навантаження. Цих тренерів не так уже й багато, але як з ними боротися? Принаймні щодо пігулок є сенс одразу звертатися до керівництва клубу або навіть органів міліції - у деяких випадках ці препарати є просто забороненими!

- Навіщо спортклубу вся ця полуда, якщо його прибуток залежить від репутації, а репутація - від професіоналізму тренерського складу?

- Бо є очевидніша залежність - залежність прибутку від уміння тренера себе продати.

Ще один приклад з життя. Приходить до мене новоспечений колега по спортклубу. Каже: «Ви не могли б розповісти мені, як виконується станова тяга?» (Станова тяга - одна з трьох базових вправ пауерліфтингу. Необізнаність у цьому тренера порівнянна приблизно з незнанням лікаря, що таке стетоскоп. - Прим. DT.UA.) Ну, я людина добра, розповів, як її робити, що вона розвиває, на що слід звернути увагу, як правильно дихати при її виконанні, як розрахувати навантаження... Минає два місяці - і цю людину на загальних зборах ставлять за приклад тренерському складу як найкращого тренера клубу. Бо він провів найбільшу кількість тренувань. А в людини просто добре підвішений язик. Заніс квіти-цукерки у відділ продажу абонементів - і дівчата почали його нахвалювати, закидали свіжими клієнтами. Заніс квіти-цукерки на рецепцію, де люди часто просять: «Порадьте мені тренера», - той самий результат. У людини величезний приплив клієнтів, керівництво клубу мліє від щастя. Не завжди вдається достукатися до керівництва і пояснити, що такі тренери лише віднаджують клієнтів, - адже в підсумку вони втікають через місяць-два безуспішних занять із криками «тренер - баран!» і твердою впевненістю, що всі інші - такі самі. Зрештою людина або йде з клубів узагалі (або як мінімум із цього конкретного), або продовжує заняття, але вже без тренера - погано, неефективно, але самотужки. Але переконати керівників клубів у тому, що такі кадри шкодять бізнесу в середньо- і довгостроковій перспективі, буває важко.

- Керівники клубів узагалі не найвідповідальніші люди?

- Мережеві клуби давно вже перетворилися на чистий бізнес. Від спорту там мало. Деяким ділкам від цього бізнесу кажеш: «Ти ж розгубиш клієнтів!» - а тобі у відповідь: «Це не клієнти, це - лохи, а лохи не закінчуються. Піде один - прийде шість інших, мода така нині».

- Чи можна проблему вирішити?

- Є спосіб лікування, але останнім часом він став недоступний. На превеликий жаль, нинішній уряд вивів фізкультуру і спорт з переліку послуг, що підлягають ліцензуванню. Це феноменальна маячня - з таким самим успіхом можна вивести звідти медицину. І те, і те - види діяльності, які вимагають високої кваліфікації, високої відповідальності й державного регулювання, оскільки і там, і там ідеться про людське здоров’я. Скасування ліцензування породило вакханалію, за якої фітнес-клуби взагалі не несуть жодної відповідальності перед клієнтами. Так, ми всі чудово знаємо, що в нашій країні будь-яке ліцензування - це потенційна корупційна золота жила, але треба боротися з корупцією, а не створювати ситуацію повної безкарності.

Що робити?

- Ну, а поки що, виходить, краще взагалі не ходити до фітнес-клубів?

- Навпаки. До фітнес-клубів ходити можна й потрібно! Просто не кидайтеся на першого ж тренера, запропонованого на рецепції. Все одно в перший місяць тренер не дуже потрібен - у ці дні мусите зміцнити серцево-судинну систему і звикнути до обстановки в залі. Серцево-судинна система зміцнюється на тренажерах кардіозони, які є в будь-якому клубі, - це бігові доріжки, еліпси, велотренажери та їм подібні. Плюс до того потрібно трохи покачати прес - хоча б так, як це показував у школі старий добрий учитель фізкультури. Зміцнити м’язи, стежити за навантаженнями, не «рисачити» і більш-менш дотримуватися здорового харчування. І паралельно придивлятися до тих, хто займається поруч, - у кого які успіхи, хто має здоровіший вигляд. Це помітно. Тільки не переплутайте здоровіших з перекачаними «шафами», які сидять на хімії. Звертайте увагу на гарну ходу, поставу, вираз щастя на обличчі. Спілкуйтеся з такими людьми, довідуйтеся, хто їх тренує, як довго. І якщо людина тримається в одного тренера рік і більше - задумайтеся про заняття з тим тренером.

- Ви згадували самостійні заняття в негативному ключі. Займатися без тренера - зовсім не варіант?

- Чому ж. У принципі, можна й так. Але за умови, що людина допитлива, вміє відчувати своє тіло й здатна відрізняти зерна від полови, а наукову інформацію - від популярної локшини. Ну, і в тому разі, коли людина ставить перед собою адекватні завдання, а не хоче вже на другому тренуванні вразити всіх своїм рекордом у жимі штанги лежачи. Не потрібно лізти на складні тренажери не розібравшись, є вправи давно відомі й при цьому високоефективні - від бігу до численних вправ із власною вагою, зокрема на турніках і брусах.

- Наскільки часто треба відвідувати спортзал?

- Оптимально - три заняття на тиждень. Рідше - немає сенсу, частіше - мусите скоротити тривалість і навантаження тренувань, але все одно є ймовірність, що м’язам бракуватиме часу на відновлення. Якщо людина хоче займатися часто й багато, але при цьому зберегти ефективність тренувань, вона повинна консультуватися з досвідченими фахівцями з приводу приймання препаратів, які дають організму змогу відновлюватися швидше. Але це вже зовсім інша історія, ближче до теми професійного спорту.

- Чи є якісь джерела корисної інформації щодо програм тренувань і підбору занять?

- Є література. Є, зрештою, підручники, за якими займаються в тому ж таки Університеті фізичного виховання та спорту. Але до вибору книжок треба підходити ретельно та обережно, перевіряючи біографію автора, його рецензентів.

Окремий опіум, який труїть мізки всім - і клієнтам, і тренерам, - Інтернет. Люди беруть звідти програми занять, не знаючи ні техніки виконання вправ, ні простіших, базових, речей, ні тим паче основ анатомії та фізіології, - і починають займатися самі або тренувати інших. Ні, я не заперечую, у Мережі можна отримати й корисну інформацію, але як відрізнити її від полуди? Інтернет за своєю суттю - нерецензоване джерело. Хтось написав нісенітницю, її двісті разів «перепостили» - і ось вона вже має статус громадської думки. Свого часу для написання книжок на спортивну тематику треба було пройти трьох рецензентів, включаючи двох докторів наук. Сьогодні цього немає й у літературі, а в Мережі - особливо. Сотні дилетантів самостверджуються, виступаючи в соцмережах і блогах, тисячі ще більших дилетантів захоплено тим переймаються і цькують незгодних, навіть якщо ті висловлюють ділові зауваження.

- Чи правда, що все це породжує безліч міфів і стереотипів, пов’язаних з виконанням фізичних вправ?

- Безперечно. Причому поширених як серед клієнтів, так і серед тренерів. Багато стереотипів у жінок - хтось боїться взяти в руки гантелі, щоб «не перекачатися» (насправді це порівнянне зі страхом узяти в руки книжку, щоб до другої сторінки не стати розумнішим за Ейнштейна).

Окрема тема - це дами, які хочуть схуднути. Найпоширеніша їхня помилка - це спроба поєднати спортзал з відмовою від харчування. Мало того, що це шкідливо для здоров’я, то часто ще й викликає протилежний ефект - організм, відчуваючи стресову ситуацію, готується відкладати в жир будь-які доступні надлишки. У підсумку відразу після закінчення дієти вага набирається вдвічі. Правильне схуднення - це приймання їжі через кожні дві-три години, але, по-перше, в дуже помірних кількостях, по-друге - сортуючи. Тоді організм швидко переробляє їжу, забираючи з неї найцінніше. Наприклад, не слід поєднувати м’ясо зі складними вуглеводами - злаковими та всіма похідними від них, а саме: каші, вермішель, хліб. Пам’ятаєте наставляння батьків: «Їж м’ясо з хлібом, інакше не наїсися»? З хлібом воно просто бродить, а окремо - швидко й ефективно переробляється. Зате м’ясо добре поєднується із фруктами-овочами. Кашку з хлібом ви потім, години через дві, окремо поїсте, нічого страшного.

Бич спортзалів - дами бальзаківського віку, які поєднують бажання терміново схуднути з упевненістю у власному всезнанні та недовірою до тренерів. Вони або вбиваються на бігових доріжках, або починають безсистемно й хаотично смикати всі тренажери, які трапилися на їхньому шляху. Потім розумнішають, набираються досвіду, але все одно тренують те, що бачать у дзеркалі, - ноги, плечі, прес. І навіть не замислюються, що один з найважливіших напрямів тренувань - спина. Ще великий Власов стверджував, що спина повинна бути в пріоритеті - адже саме там спинний мозок, саме звідти розходяться нервові відростки по всьому тілу. Ну а фундамент спини - ноги, особливо сідничні м’язи.

Багато хто намагається схуднути завдяки інтенсивним кардіотренуванням (біг, еліпси, велотренажери), а також багатоповторюваним вправам. За моїми спостереженнями, швидше худнуть на силових тренуваннях з тією ж таки штангою. Інше питання - до силових тренувань без консультації досвідченого тренера взагалі братися не можна. Категорично. Самі собі ви техніки не поставите. І не відстежите потрібного прогресу - завжди є ризик погнатися за м’язами, не встигнувши розвинути зв’язки.

Інший приклад - нині багато тренерів рекомендують клієнтам під час занять якнайбільше пити. Під слушним приводом - не допустити зневоднення організму та згущення крові. Хлопці, та розгорніть ви підручник з біохімії! Там же чорним по білому написано: під час сильних фізичних навантажень іннервація системи травлення практично припиняється. Організм перемикає іннервацію - забезпечення силою нервового імпульсу - на м’язову систему із супутніми. При цьому щоразу, коли ви починаєте активно пити воду під час тренування, ви фактично тиснете кнопку перезавантаження. Можна змочити горло, але не пити воду! Якщо ви хочете уникнути зневоднення при інтенсивному потовиділенні, що взагалі-то правильно, - активно пийте за день до тренувань, пийте мінералку, щоб солі допомагали затримувати рідину в організмі. Але припиняйте активно пити годин за п’ять до початку занять! Після тренування можете пити, скільки завгодно, але не під час!

Багато клієнтів приходять до спортзалу «по сезонах», «підкачатися до літа». Все це - безглуздо. Не можна стежити за здоров’ям час від часу. Фізичні навантаження справді необхідні організму - так само, як чищення зубів, як умивання. Більшість проблем наших співгромадян з тією ж таки серцево-судинною системою (відмови якої - причина більшості смертей в Україні), із м’язовою системою, усі ці всенародні проблеми зі спиною - лікуються невеликими, але постійними фізнавантаженнями. Причому під наглядом досвідченого тренера шлях до одужання набагато коротшає.