Міфи Одинадцятого вересня і психологія теорії змов

Висадку американців на Місяць було сфабриковано, принцесу Діану вбили за наказом королівської родини, смертельний замах на президента Кеннеді влаштувало ЦРУ... П’ять років тому до цих надзвичайно популярних сучасних зразків так званих теорій змов або конспірології додалися міфи, які «викривають» офіційний консенсус про події 11 вересня 2001 року, а саме – що 19 викрадачів, пов’язаних із Усамою бін Ладеном та «Аль-Каїдою», захопили чотири літаки і спрямували їх у будинки – символи американської могутності.

За п’ять років, які минули від «чорного вівторка», було опубліковано понад три тисячі книжок. Чимало їх подають різні версії, що суперечать офіційній. Справжнім розсадником таких версій став англомовний Інтернет. Якщо в пошуковій системі Google надрукувати ключові слова World Trade Center Conspiracy, то миттєво з’являться назви понад 11 мільйонів (!) веб-сайтів, більшість яких присвячені різного роду теоріям змови. І хоч би якими фантастичними були ці теорії, в них охоче вірять багато людей як у самих Штатах, так і за їхніми межами.

Дуже показово, що чимало згаданих книжок і веб-сайтів частково або повністю перекладалися російською й українською мовами, тоді як «публікації-відповіді», зокрема мережевий випуск журналу Popular Mechanics, присвячений викриттю 16-ти найпоширеніших «міфів 11 вересня», і стаття з Вікіпедії (народної інтернетної енциклопедії), присвячена докладній класифікації цих міфів та їх поясненням, побудованим на наукових доказах і здоровому глузді, досі залишаються недоступними для російсько- й україномовного читача. Ось уже воістину правда нудна й неприваблива...

Змови і міфи про змови

Термін «теорія змови» оманливий, оскільки описує не теорію реальних змов, а страх перед змовами міфічними, уявними. Йдеться про спосіб сприйняття і пояснення історичних подій як наслідок змов «сильних світу цього», до яких зазвичай зараховують спецслужби, міжнародні корпорації, таємні спільноти, релігійних ієрархів тощо. Тим часом, і про це чудово відомо історикам, справжні змови в людській історії теж трапляються, і нерідко. Це й численні випадки двірцевих переворотів, і таємні домовленості глав одних держав, спрямовані проти інших (згадаймо хоча б пакт Молотова—Ріббентропа), і спроби нечесних прийомів у політичній боротьбі (наприклад, американський Уотергейт)... Однак, як зауважив свого часу досвідчений знавець залаштункових інтриг Маккіавеллі, реалізувати змову, йдучи точно за планом, буває вкрай складно, більшість змов провалюється, і навіть найуспішніші з них рано чи пізно стають надбанням гласності. Фактично різниця між успішною і проваленою змовою полягає в тому, що про першу стає відомо після, а про другу — до її здійснення, причому настільки «до», що «після» не настає взагалі.

Звісно, час і рівень розкриття змов дуже залежать від суспільного ладу. Якщо при диктаторських режимах їх вдається приховувати від народу десятиліттями, то в демократичних країнах, як свідчить досвід, завжди знайдеться хоча б один whistle-blower (дослівно — той, хто дунув у свисток) ще на підготовчому етапі. До речі, дуже показовим видається той факт, що в нашій мові поки що немає точного аналога цього відносно нового іншомовного терміна.

Адже наші «донощик» або «стукач» мають яскраве негативне забарвлення, тоді як англійський варіант – цілком нейтральний.

Фахівці не приховують, що реальні й уявні змови можуть характеризуватися схожим «зовнішнім малюнком». Розрізнити їх допомагають здоровий глузд, знання історії й розуміння характерних для конспірології ознак, головні з яких: схильність до неймовірного, а то й містичного (наприклад, віра в те, що на Землі наразі в повну силу орудують прибульці з космосу); посилання на недоступні або закриті джерела інформації (наприклад, документи з «таємних лабораторій»); довіра до фальшивок (класичний приклад — сумнозвісні «Протоколи Сіонських мудреців»); суперечливість доказів (як правило, «непомічена» самими апологетами); недбале ставлення до історичних фактів і дат (плюс-мінус сотня чи дві років для них — звичайна річ); накопичення даних, які неможливо перевірити (вони часто супроводжуються докладними подробицями — певно, для більшої переконливості); дедалі складніші пояснення, коли початкова теорія змови перетворюється на цілий комплекс, який вміщує в себе нових і нових дійових осіб...

Помилки мислення

Головна претензія, яку можна пред’явити конспірологам, — це неадекватне оцінювання людей та їхньої поведінки. З одного боку, вони явно переоцінюють їхні здібності (не всіх, а тільки «злих геніїв»), заперечуючи помилки, недогляди, а то й дурість. З іншого боку — недооцінюють із погляду мотивації: будь-які «позитивні» мотиви відкидаються як лицемірні, а головним двигуном історії вважаються жага влади, грошей і плотських утіх. Схожа недооцінка людей і їхньої волі лежить в уявленнях, буцімто всі важливі події відбуваються за лаштунками, куди потрапляють лише обрані та втаємничені, а всі, хто вважає, ніби від їхньої думки й дій хоч щось залежить, — наївні простаки, вибори ж і демократичні механізми — всього лише містифікація, спосіб задурювання мас.

Конспірологи щиро вірять в універсальність і безпомилковість підходу Cui bono? («кому вигідно»). Можливість несподіваної «побічної» вигоди вони відкидають, що інколи призводить до крайніх дурниць (так, за їхньою логікою, оскільки в результаті Французької революції євреї отримали громадянські права, то це вони її і влаштували). Вони не лише помиляються в оцінці людей, а й у спотвореному вигляді сприймають світ у цілому. Видимість для них оманлива, життя — інсценування, люди нещирі, носять маски і прикидаються. Здоровий скептицизм стосовно влади та офіційних осіб переходить у параною, коли в усьому вбачаються підступи, змова й лихий намір. Нерідко «доказом» є сама відсутність доказів («усе вже знищили, гади...»).

Конспірологія як форма порнографії

Першим, хто помітив надзвичайну схожість між порнографією та конспірологією, був американський історик Деніел Пайпс, автор дослідження «Змова: пояснення успіхів і походження параноїдального стилю». Попри те, що обидва явища існують протягом усієї історії, особливої популярності вони набули в середині XVIII століття. Як і порнографічні видання, тексти, що викладають теорії змови, належать до літератури, яку донедавна доводилося поширювати й читати потайки. Від них безуспішно намагаються захищати молоді уми, а спеціалісти, які їх вивчають, цитати наводять обережно, уникаючи ненавмисної пропаганди. Конспірологічні фантазії не менш виразні, аніж фантазії сексуальні, а розважальна конспірологія діє на любителів не слабше, ніж розважальний секс.

Винахід і розвиток Інтернету лише посилив цю подібність. Як відомо, найбільш відвідуваними місцями в Інтернеті спочатку були саме порносайти (зараз їх не стало менше, але їх потіснили «нормальні» — насамперед новинні й ті, де можна щось купити). Хвиля ж сайтів конспірологічних, схоже, тільки наростає. Як випливає з проведених опитувань, у сучасному суспільстві значно більше тих, хто вірить у теорії змов, ніж тих, хто не вірить. Проте, на відміну від порнографії, основними споживачами якої начебто є чоловіки, конспірологією однаково захоплюються обидві статі. Не впливають на схильність до неї ні рівень освіти, ні професія. Впливає вік — молодь вірить охочіше, що, можливо, пов’язано із властивими їй бунтарством та недовірою до світу дорослих. Найбільшу схильність до конспірології виявляють люди, незадоволені своїм реальним життям і невпевнені у майбутньому. Вони частіше вибирають варіант «буде гірше», відповідаючи на запитання, яким їм бачиться найближче майбутнє, сильніше побоюються втратити роботу й охочіше погоджуються з тим, що владі наплювати на простих громадян.

Навіщо вони потрібні?

Але якщо теорії змов безпідставні, недоказові і брехливі, чому ж так багато людей охоче їх підхоплюють, чому вони так швидко поширюються, чому такі стійкі? Психологи вважають, що ми їх потребуємо. Нам важко повірити, ніби президента може вбити одержимий одинак, а улюбленицю публіки, красуню-принцесу — погубити банальна водійська недбалість. І вже зовсім неможливо повірити, що купка змовників, спрямованих і натхненних волею людини, за котрою не стоїть жодна держава, жодна офіційна структура, може тероризувати цілу супердержаву. Логіка почуттів нам говорить, що коли це так, то наше життя й поготів не має ніякого захисту. Ми не можемо з цим змиритися, звідси наше відкидання реальності й перехід в альтернативний, паралельний світ, населений демонічними і всесильними постатями.

Інакше кажучи, з допомогою теорій змови ми раціоналізуємо те, що не піддається раціональному аналізові, надаємо сенсу всьому, що нас оточує. Нам комфортніше вважати, ніби все погане, що відбувається у світі, включно з війнами, епідеміями, нещасними випадками, економічними спадами і навіть стихійними лихами, – це результат злобної волі групи всесильних і невидимих осіб. Парадокс, але якщо ми можемо тицьнути пальцем на тих, хто винен у наших стражданнях, нам стає легше їх переносити...

Міфи 11 вересня і їх викриття

Звісно, в одній газетній статті неможливо навести повний перелік усіх міфів, пов’язаних із 11 вересня. Тут стисло подано лише три з них, які, на думку автора, найпопулярніші в україно- і російськомовній частинах Інтернету.

Міф перший: «Підірвані вежі». Прибічники теорії змови вважають, що будинки Світового центру торгівлі було зруйновано з допомогою вибухівки, закладеної в стіни і приведеної в дію дистанційно невдовзі після удару літаків. Головний їхній аргумент базується на тому, що сталь плавиться при температурі, вищій за температуру горіння літакового палива. Однак щоб залізобетонний будинок зруйнувався, його сталевим опорам не обов’язково треба розплавитися — достатньо лише втратити структурну міцність. (Сталь втрачає приблизно половину міцності при температурі 550 градусів Цельсія; температура горіння гасу — від 425 до 815 градусів.) Палаюче пальне послужило запалом, який викликав горіння інших легкозаймистих матеріалів, яких було чимало в інтер’єрі веж, — синтетичного килимового покриття, фіранок, меблів, паперу... Коли, ослабнувши від жару, втратив несучу здатність один рівень колон, частина будинку, розміщена вище, впала на нижній поверх, який, у свою чергу, підточений жаром, не витримав енергії цього удару й теж звалився вниз. Так почався лавиноподібний процес складання, коли на кожен наступний рівень падала дедалі більша вага з дедалі більшою швидкістю.

Багатьом здається підозрілим, що будинки впали прямо вниз, а не похило. Пряме падіння пов’язане з тим, що майже 95% обсягу веж становило повітря. Цим же, до речі, пояснюються й величезні викиди диму, перемішаного з пилом та більшими частками зруйнованого матеріалу, що багато хто сприймав як докази версії керованих вибухів. Ще досить популярними є твердження, ніби вежі складалися зі швидкістю вільного падіння. Таке враження могло скластися в очевидців, які перебували в емоційному шоці, але воно не підтверджується при уважному вивченні відеозапису.

Міф другий: «Занадто маленькі дірки». І справді: чому в стіні Пентагона виявилося два відносно невеличких отвори (діаметром 22,5 м і 5 м), а не один великий — за розміром літака з розмахом крил понад 40 метрів? Конспірологи вважають, що ніякого літака взагалі не було, а була ракета, керована супутником із космосу. Але це ж тільки персонажі мультиків, врізаючись у цегляну стіну, пробивають у ній дірку з контурами свого тіла. Гумор тут будується, зокрема, на невідповідності цієї картини законам природи — навіть малі діти знають, що таке неможливо. «Боїнг» теж жодним чином не міг пробити отвір в укріпленій стіні Пентагона з контурами свого «тіла», включно з крилами.

Зі шкільного курсу фізики відомо, що головний параметр для пробивання — яка маса припадає на одиницю площі пробиваної стіни. У крила, через його розмах і загальну відносно малу масу, на кожен квадратний сантиметр стіни припадають буквально грами. Одне крило літака, спрямованого на Пентагон, вдарилося об землю, а друге розбилося від удару об укріплену бетонну стіну. Отвори в стіні пробили два ротори двигунів, які є масивними металевими стрижнями і спрацювали як бронебійні снаряди.

Міф третій: «Чотири тисячі євреїв». Повідомлення про те, що «чотири тисячі євреїв не прийшли на роботу в офіси, розміщені у Світовому центрі торгівлі, оскільки отримали попередження про атаку», вперше прозвучало в передачі телеканалу «Хезболли» «Аль-Манар», а потім неодноразово повторювалося іншими ЗМІ. Почнемо з того, що в американському паспорті не вказується етнічна приналежність, а є пункт Nationality, який у всіх громадян один — United States of America — і означає громадянство. Тож визначити, єврей людина чи не єврей «по крові», в Америці важко, і головним індикатором єврейства слугує віросповідання.

За результатами розслідування, проведеного незалежно один від одного кореспондентами газет «Вол стріт джорнел», «Нью-Йорк таймс» і «Джуїш вік», із 2071 загиблого, які перебували у вежах торгового центру, 1700 чоловік прямо або побічно повідомили про свою релігійну приналежність, приблизно 400 з них зазначили іудаїзм. Це становить приблизно 15—20% від загальної кількості жертв і трохи перевищує частку послідовників іудаїзму, які живуть у Нью-Йорку (близько 12%). Логіка й математика доводять, що коли б чотири тисячі євреїв і справді не з’явилися цього дня на роботу, то відсоток загиблих був би істотно нижчим за середню цифру по Нью-Йорку.

...Звісно, жоден офіційний звіт не повинен прийматися на віру лише тому, що він офіційний. Однак на сьогодні немає жодних підстав брати під сумнів офіційну версію того, що сталося 11 вересня 2001 року. Втім, і без конспірології американцям є чим перейматися у зв’язку з цією трагедією, що виявила величезні проломи в системі організації національної безпеки. І тут добре видно ще одну серйозну проблему, пов’язану з теоріями змов: вони відволікають увагу людей від справжніх проблем та помилок урядових служб.