Ми пам’ятник тобі...

Найчастіше пам’ятники вчителям з’являються на цвинтарях, рідше — у громадських місцях...

Я можу працювати екскурсоводом по київському Байковому — одинадцять років ранком перетинав його центральною алеєю, йдучи до місця своєї роботи — тодішнього тубінституту. Звичайно, нині цвинтар розширився, бувати там доводиться вже більше з почуття обов’язку перед померлими друзями й колегами, але загалом, крім урядового пантеону й окремих високопоставлених могил у центрі, змінилося мало.

Нині колектив Національного інституту хірургії й трансплантології імені О.Шалімова вирішує важливе питання — увічнення пам’яті покійного вчителя. Довго чекали, коли інституту привласнять ім’я його засновника й багаторічного директора (до речі, Героя України й Героя соціалістичної праці).

Питання вирішувалося чомусь зі скрипом, хоча для швидкого розв’язання цієї проблеми колишніх пацієнтів покійного академіка й хірурга-віртуоза й нині на Банковій та Грушевського цілком достатньо.

Немає просвіту й у реалізації побажання учнів і друзів щодо перейменування половини вулиці Героїв Севастополя на вулицю Шалімова, як сталося з вулицею Степана Разіна, яка законно носить ім’я М.Амосова.

Усі, зокрема й адміністрація Солом’янського району, не проти, тож у чому річ? Адже роль великого хірурга для сучасників і нащадків незаперечна і згодом не зміниться, проте яєчко дороге до Великодня, поки всі тут і все пам’ятають...

Академіка немає вже понад два роки, а на могилі, яку регулярно відвідують учні й послідовники... дерев’яний хрест. Навколо — розкішні мармурові й бронзові надгробки значно менш відомих особистостей, а на увічнення пам’яті людини, якій десятки тисяч українців, та й жителів усього СНД, зобов’язані не тільки здоров’ям, а й життям, гроші зібрали київські й харківські учні, а також хірурги деяких областей країни, котрі вважають себе його вихованцями.

Так сталося, що московські друзі-колеги надіслали мені два проспекти — відкриття пам’ятників видатним ученим: російському офтальмологові С.Федорову й хірургові академіку Б.Петровському.

Пам’ятник С.Федорову відкрив мер Москви, частину грошей дали учні й друзі. Ім’ям академіка названий парк, тобто, все достойно й красиво (не кажучи вже про те, що буквально в першу річницю смерті його ім’ям назвали МНТК «Мікрохірургія ока», відкрили прекрасну меморіальну дошку в інституті).

Пам’ятник Б.Петровському встановлений на Новодівочому кладовищі в день річниці смерті на гроші від ряду заснованих ним інститутів та від співробітників.

Обидва пам’ятники зображають постаті видатних лікарів у дії — це не мертві урочисті торси чи погруддя, а саме так збираються увічнити пам’ять О.Шалімова. Дуже хочеться, щоб хтось із українських скульпторів, наприклад В.Філатов (автор меморіалу В.Лобановському), взявся створення образу стомленого після незліченних операцій хірурга О.Шалімова, який присів на хвилинку відпочити в перерві між операціями, й за напівспущеною маскою видно його гарне, скульптурне обличчя. Мені здається, що така робота увічнила б і самого скульптора. Може, треба було б і всеукраїнський конкурс оголосити?

А поки що в планах — ще одне невиразне погруддя, стандартна мармурова чаша для квітів і цілковита байдужість правлячої медичної й державної еліти...