Маскулінність і фемінінність: від бінарної опозиції до цілісної людяності

Поняття маскулінності і фемінінності виражають нормативні уявлення та установки, якими мають бути і, отже, чим мають займатися чоловіки та жінки у цьому суспільстві і в цей час. Маскулінність і фемінінність — соціальні, а не біологічні категорії. Вони визначають нашу гендерну ідентичність і прямо пов’язані з нашими уявленнями про себе та інших.

Різні психологічні теорії по-різному підходять до того, як і коли людина усвідомлює свою гендерну ідентичність. При цьому всі вони — і психоаналітична теорія Фройда, і теорія когнітивного (пізнавального) розвитку Колберга, і група теорій так званого соціального навчання — підкреслюють, що процес гендерної ідентифікації дитини — не простий, не однокроковий і не автоматичний.

Соціальні ролі, призначені для представників різних статей, змінюються разом зі змінами в суспільстві. Наприклад, аж до кінця XIX століття жінкам у всьому світі було заборонено отримувати вищу освіту, отже, соціальна роль освічених професіоналів була для них недоступна. Проте вже на кінець XX століття кількість студенток вузів у багатьох країнах перевищила кількість студентів-чоловіків.

Сила і слабкість гендерної дихотомії

Превалює у побутовій свідомості біполярне, дихотомічне розуміння маскулінності і фемінінності, що безпосередньо залежить від біологічної статі, яка диктує особистісні характеристики, зовнішність, поведінку, одяг, захоплення, інтереси, професійні заняття, освітні фахи, сексуальні та міжособистісні стосунки чоловіків і жінок. Аж до 70-х років минулого століття аналогічні уявлення панували і в науці. Мислителі минулого були переконані, що якщо гендерні характеристики перебувають у злагоді зі статтю, то особистість більш психічно здорова й стійка. Усе, що не вписувалося в суворий гендерний дуалізм, вважалося відхиленням від норми і розглядалося як проблема.

Стереотипи приписують жінкам пасивність, слухняність, емоційність, схильність до кооперації, орієнтування на людей. З погляду переваг, вважається, що жінки цінують любов, спілкування і красу. До істинно чоловічих рис зараховують агресивність, прагнення до лідерства, раціональність, змагальність, орієнтацію на речі (інструментальність). Що стосується переваг — чоловіки прагнуть до влади, цінують компетентність, майстерність і досягнення.

Такий підхід привабливий своєю теоретичною стрункістю і відповідає нашим інтуїтивним уявленням, що називається, на життєвому рівні. Проте він не витримує навіть поверхового порівняння з реальністю. Так, наприклад, чоловіки бувають абсолютно слухняними підлеглими (навіть якщо начальник — жінка), а чоловіки-художники (у найширшому сенсі цього слова) цінують красу не менше за жінок. З іншого боку, жінкам аж ніяк не обійтися без прояву лідерських рис, наприклад, у взаємодії з дітьми, та й краси в будь-якій сфері не можна досягти без компетенції і майстерності.

У сучасному суспільстві повсюди зустрічаються люди, які не вписуються в прокрустове ложе усталених гендерних моделей. Наприклад, жінка може вважати себе повністю фемінінною, але при цьому мати такі маскулінні риси, як раціональність, спортивність і схильність до технічних видів професійної діяльності, чи то інженер, програміст або водій. А чоловік без жодної шкоди для своєї мужності може відчувати схильність до «жіночих» занять на кшталт виховання дітей, шиття чи готування їжі. Причому багато що тут залежить від ситуації. Так, ділова жінка може бути агресивною в бізнесі й ніжною в ліжку... Всі ці та подібні приклади об’єднує те, що люди в них визначають себе у вимірах маскулінності-фемінінності не в чистому вигляді, а в суміші того й іншого.

Як виміряти гендер

Найдавнішу систему виміру маскулінності і фемінінності було розроблено американськими психологами Люїсом Терманом і Кетрін Кокс-Майлз 1936 року. Щоб приховати головну мету свого опитування, вони назвали його «Аналіз відносин та інтересів». До нього входили запитання про особистісні риси, інтереси, уподобання, а також про асоціації, що викликаються різними словами. Дослідники зараховували до маскулінних такі риси, як наявність гучного голосу, любов до полювання, неслухняність у дитинстві, витривалість до фізичного болю... Фемінінність характеризувалася «прямо протилежними» рисами, а також наявністю позитивних асоціацій із приводу таких слів, як «немовля», «виховання» і (що б ви думали?) «шаради»... Відповіді опитаних тоді чоловіків і жінок у середньому вписувалися в задумані авторами моделі маскулінності та фемінінності.

Принципово новий підхід до визначення маскулінності та фемінінності розробила в 1974 році американський психолог Сандра Бем. На відміну від усіх попередніх дослідників, які заздалегідь визначали маскулінні та фемінінні риси, вона їх вибір доручила суспільству. З цією метою двом досить чисельним групам студентів із рівним представництвом чоловіків і жінок було запропоновано оцінити 400 людських рис, виходячи з того, наскільки вони необхідні сучасним чоловікам (цим займалася перша група) і жінкам (друга група). За результатами такої оцінки було відібрано 20 найбільш маскулінніх, 20 найбільш фемінінних і 20 нейтральних рис (однаково властивих як чоловікам, так і жінкам), половина з яких були позитивними (наприклад, «здатний допомогти у скрутну хвилину»), а половина — негативними (наприклад, «погордливий»).

Фемінінними рисами виявилися такі: поступлива, життєрадісна, сором’язлива, ніжна, любить лестощі, віддана, жіночна, вміє співчувати, турботлива, розуміє інших, співчутлива, здатна втішити, розмовляє тихим голосом, тепла (сердечна), м’яка, довірлива, інфантильна, не любить лайок, любить дітей, спокійна.

Маскулінними рисами були визнані такі: вірить у себе, схильний захищати свої погляди, незалежний, спортивний, напористий, сильна особистість, аналітичний, спроможний до лідерства, схильний до ризику, швидко приймає рішення, покладається лише на себе (самодостатній), владний, мужній, має власну позицію, агресивний, схильний вести за собою, індивідуаліст, змагальний, амбіційний (честолюбний).

Потім проводилося уже саме дослідження: студенти й студентки давали відповідь, наскільки їм особисто властиві відібрані 60 рис, оцінюючи рівень їх наявності в себе (чи самостійно, чи з допомогою тих, хто їх добре знав) за семибальною шкалою. Одиниці відповідає відповідь «категорично ні», сімці — «безумовно так», а четвірка — це «і не так, і не ні» (або «і так, і ні»). Отримані відповіді аналізувалися з допомогою статистичних методів. Як і у випадку з тестом Термана-Кокс, нейтральні риси були введені для того, щоб опитувані не здогадувалися про справжню мету опитування. Крім того, якщо людина ставила собі максимально високі оцінки з усіх позитивних рис, то, швидше за все, вона була нещирою, і її відповіді не зараховувалися.

У підсумку, від 34 до 44% студентів-чоловіків показали високі бали як із маскулінних, так і з фемінінних рис. Серед студенток одночасно високомаскулінних і високофемінінних особистостей виявилося від 27 до 38%. Сандра Бем назвала таких людей психологічно андрогінними. Цікаво, що в аналогічному опитуванні, проведеному в 2000 році серед наших старшокласників, андрогінність продемонстрували вже 52% юнаків і 44% дівчат. Не менш цікаво було б скласти список маскулінних і фемінінних рис за методикою Сандри Бем сьогодні — сумнівно, щоб інфантильність, тихий голос і любов до лестощів увійшли в сучасний ідеал жіночності.

Очевидно, що люди з високими балами з маскулінних рис і з низькими — з фемінінних належать до маскулінного типу, і, навпаки, фемінінний тип становлять ті, хто демонструє високі бали з фемінінних рис і низькі — з маскулінних. Попри свою «протилежність», люди цих типів мають спільні риси. Насамперед, їм властива «гендерна схематизація». Інакше кажучи, вони схильні бачити світ і оцінювати явища в гендерних термінах — навіть там, де цілком доречні зовсім інші критерії оцінки.

Психологічна андрогінність як цілісна людяність

Дослідження Сандри Бем та її послідовників показали, що гендерні риси багатогранні й багатомірні і що фемінінність та маскулінність — це не два протилежні полюси однієї й тієї самої осі. Швидше за все, вони являють собою дві різні й незалежні шкали, два різні виміри людяності. З погляду багатьох соціальних психологів, люди, які мають високі показники з обох вимірів, — повні, цілісні людські істоти. Ті, у кого низькі показники з обох вимірів, належать до психологічно нейтральних, або незрілих особистостей.

Ті, кого лякає термін «андрогінність», вбачають у ньому безстатевість і уніформізм. Але це зовсім не так. Концепція психологічної андрогінності може бути проілюстрована з допомогою такого образу: людство — це дерево, а люди — листя на ньому. Кожен листок має свою індивідуальну й неповторну форму, розмір, відтінок тощо. Апологети психологічної андрогінності вітають таке розмаїття, тоді як прибічники гендерної дихотомії прагнуть підрівняти кожен листок, щоб він точно відповідав одному з двох обраних заздалегідь шаблонів. У цьому сенсі жорстка гендерна дихотомія безпосередньо пов’язана з принципами колективізму й тоталітаризму, тоді як принцип андрогінності — інструмент для досягнення індивідуальної особистої свободи і культурного розмаїття в суспільстві.

Слід підкреслити, що, з погляду самосвідомості особистості, андрогінність визначається не як механічна комбінація маскулінних і фемінінних рис, а як здатність бути гнучким у виборі поведінкових ролей, залежно від обставин (іноді — більш маскулінних, іноді — більш фемінінних). Багато психологів і соціологів переконані, що андрогінні люди краще пристосовані до вимог сучасного світу й до різноманітних життєвих випробувань.

Від антагоністичної полярності до здорової взаємозалежності

Як бачимо, наше розуміння мужності та жіночності досі базується на суб’єктивних уявленнях, які повільно і з відставанням змінюються вслід за змінами в реальному житті. Можливо, це відставання не випадкове і спричинене тим, що чоловіки й жінки просто не хочуть бути однаковими і шукають яких-завгодно форм для підкреслення розбіжностей між статями. Адже неспроста історики не виявили ще жодної культури, в якій не задавалися б гендерні ролі, що виходять за суто репродукційні рамки. Схоже, що з допомогою винаходу і перевинаходу моделей маскулінності та фемінінності людство шукає форми для символічного вираження простої і важливої ідеї: чоловіки й жінки потрібні одне одному. Інакше кажучи, різниця і доповнюваність гендерних ролей — це символ взаємозалежності чоловіків і жінок.

Проте будь-яка ідея і будь-який символ можуть бути спотворені й профановані. Замість чинника, який збагачує життя, надає йому смаку і приносить радість, вони можуть стати кайданами, що примушують нас відповідати чомусь, абсолютно невластивому нам особисто, задля доведення нашої спроможності в очах інших. Догматичні й застарілі гендерні стереотипи обмежують наші можливості, заважають нашому розвитку й розкриттю наших талантів. Цей конфлікт може бути вирішений, якщо ми усвідомимо, що маскулінність і фемінінність не визначають протилежні й роздільні реальності, а, швидше, акцентують природні розбіжності між чоловіками і жінками в деяких аспектах людяності, насамперед у вираженні нашої сексуальності та привабливості одне для одного.