МАЛЕНЬКИЙ РУЙНІВНИК

Вранці прокинулася від запаху чогось сирокопченого. Розплющую очі: поруч стоїть мій однорічний син Павлик з палкою ковбаси в ручці, жує кусочок і переможно всміхається. Підхоплююся, відбираю ковбасу, ховаю її в холодильник, шльопаю Павлика і включаю чайник. Перевдягнувшись, годую дитину кефіром і забираюся на диван снідати гарячою кавою та булочкою.

Тільки-но влаштувалася, почула, як стукають дверцята холодильника. Підхоплююся, мчу в кухню: так і є — шкодить. Уже встиг відкрити каструлю з супом і взявся трапезувати. Інакше й не скажеш: дитина запускала долоньку в каструлю, зачерпувала суп, а потім неспішно злизувала його, смакуючи та прицмокуючи. Хапаю дитину, накриваю кришкою каструлю, зачиняю холодильник, мию замурзане обличчя і руку.

Не встигла повернутися в кімнату — чую лемент. Біжу в кухню. Виявляється, захотів булочку, а дістати не може. Даю булочку і знову пробую поснідати. Кава вже трохи охолола, та разом з булочкою ще може вгамувати голод і збадьорити. Встигаю зробити кілька цілющих ковтків, як у кімнату перевальцем входить Павлик із наполовину з’їденою булочкою в руці. Побачивши чашку з кавою, підходить, розтуляє ротик і очікувально дивиться. Даю ковтнути. Відпивши, маля лукаво дивиться на мене, всміхається і блискавичним рухом кидає рештки булочки в чашку.

Виловлюю злощасну здобу, даю щигля Павлику по носі (сама винна — швидкість реакції слід розвивати!) й героїчно продовжую пити каву. І тут із кухні, куди знову рушив мій маленький першовідкривач, лунає жахливий гуркіт металевих каструль, мисок, кружок, сковорідок, які викидають із шафи й вони котяться підлогою. Давлюся останнім куснем улюбленої булочки, залпом допиваю каву і мчу розбирати завали.

Після сніданку ми не менш метушливо збираємося і виходимо на прогулянку. Уф! Нарешті можна розслабитися: дитина сидить у візку й зосереджено вивчає навколишній світ.

— Дитинко! — чую за спиною.

Озираюся — літня сусідка з третього поверху.

— По-моєму, ви одягли кофту навиворіт.

Дивлюся: справді — всі бирки і шви стирчать назовні. Поки перевдягаюся, сусідка починає повчати.

— Коли не побачу вас із дитиною, ви весь час якась намилена. Маленькому це шкідливо. Я чимало років пропрацювала з дітьми, тому можу говорити на правах фахівця.

— Як же не бути напруженою, якщо він не дає жодної хвилини спокою?

— Пригляньтеся, хіба маля шкодить, коли ви разом розглядаєте книжку чи будуєте пірамідки? Йому нудно, він намагається привернути вашу увагу. А прохання почекати п’ять хвилин він ще не розуміє.

— Як бути, якщо я теж хочу попоїсти чи почитати?

— Поки дитина така маленька, особистими справами краще займатися тоді, коли вона спить або захоплена іграшкою. Або шукайте няньку. Само себе розважити таке маля може не чим іншим, як тільки шкодою, отже, розважати його маєте ви. Бути мамою — це серйозна робота. На жаль, справжню цінність дитини і важливість спілкування з нею розумієш лише тоді, коли від початку пройти період материнства вже неможливо. Знаєте, наприкінці життя навряд чи хтось шкодує, що не випив зайвої чашки кави чи не надивився телевізійних програм. А ось за тим, що свого часу мало спілкувалися з дитиною, не зуміли сказати, може, для неї найважливішого, не вивчили її краще, журяться багато батьків. Тож ловіть момент, поки ваші діти живуть із вами, ви молоді, повні сил і можете бути щасливі. Важливо не втратити через дрібниці найголовнішого.

Цей монолог сусідки скінчився найнеймовірнішим чином — моторошним котячим вереском. Це моя дитина, не гаячи даремно часу, схопила за хвіст кошеня, яке йшло мимо. Ми з сусідкою поспішили розкланятися.

Як зробити так, щоб маля перебувало в безпеці?

Більшість травм малята отримують саме вдома, попри те, що батьки, здавалося б, заховали подалі від гріха всі колючі, ріжучі та такі, що б’ються, предмети.

Основна причина синців і гуль — кути меблів, тому непогано було б закрити їх поролоном на клейкій основі.

Під час обіду дитина може потягти на себе скатертину, перекинути на себе тарілки й каструлі з гарячим супом.

Вже 7—8-місячне маля здатне засунути що-небудь непідходяще в розетку, тому на них слід не забути поставити заглушки.

Шафи з посудом у кухні чи дверцята серванта в кімнаті слід зафіксувати резинками.

Візьміть за правило не класти на край столу та в інші доступні місця ножі, ножиці, шпильки, монетки та інші дрібні предмети, які легко потрапляють у носик чи ротик, а також попільниці, чашки з чаєм, вазочки з варенням.

Влітку у відчинене вікно краще вставити натягнуту на раму сітку — і мухи не залітатимуть, і дитина не випаде.

У період консервації не варто залишати на підлозі чани з гарячим варенням чи помідорами — безліч травм стається через бажання маляти викупатися в них.

Алергію в маляти може викликати лупа (частинки шкіри й восни) домашніх тварин, мікроскопічні кліщі в м’яких іграшках і килимах, кімнатні квіти і рослини, цвіль.

Небезпечні для дитини фарби на свинцевій основі, якими можуть бути пофарбовані стіни в квартирі, формальдегід і формалін, що можуть входити до складу лаків для меблів, клею для дикту й шпалер, просочення килимів та деякі види тепло- і звукоізолюючих матеріалів. Вони викликають головний біль, погано впливають на очі та дихальні шляхи.

Сумка, яка стоїть на підлозі чи лежить на дивані, — теж велика спокуса для маляти. Всередині можуть міститися шпильки, таблетки, сірники, монети, цукерки, ручки, косметика.