ЛЮДИНА ТА ЇЇ СИГАРА

Сигари оточували мене з дитинства. Річ у тому, що рівно чотири роки я прожив на благословенному острові, який тоді жителі гордо іменували «першою вільною територією в Америці». Напевно, багато хто здогадався, що мова йде про Республіку Куба. А Куба і сигари невіддільні одна від одної. Можна навіть нічого не знати про цю країну (є й такі): ні про її політичний устрій, ні, де саме вона знаходиться, але тільки-но хтось дістає з кишені сигару, багато хто з виглядом знавців починає цокати язиком, з розумінням кивати головою і вигукувати: «О! Гавана!»

Отож, як уже і було сказано, частину дитинства я провів у Гавані, і знамениті сигари, а також їхніх курців бачив із ранку до вечора. Улюбленим заняттям літніх кубинців на той час було сидіти на балкончику в кріслі-качалці з довжелезною сигарою в зубах і розмірковувати про вічне. Втім, бачив я із сигарою в зубах не тільки простих обивателів, але й керівників країни. Наприклад, я власними очима спостерігав, як у джипі поруч із шофером їхав Фідель Кастро і курив сигару. До речі, 26 серпня 1985 року, у день національної акції по боротьбі з курінням, Фідель, який, за його ж словами, курив десь близько 15 років, назавжди розпрощався з цією звичкою. Але, звичайно, усьому світові, що звикнув бачити Фіделя із сигарою, важко було в це повірити.

В одному з інтерв’ю Фідель Кастро сказав: «Спочатку я не курив лише на людях, привселюдно. Але в мене була звичка тримати сигару в роті весь час. І тоді я прийняв рішення, що повинен бути прикладом, і облишив свою давню звичку. У мене був гарний привід і певні зобов’язання, може бути, саме тому цей крок дався мені легко. Але ще довгий час люди запитували мене, чи курю я сигари вдома, коли залишаюся наодинці з собою. Вони не могли повірити, що після багатьох років я кинув курити».

У це справді важко повірити, тим більше, що сигари для Куби — це один із найбільших експортних джерел прибутку. І Фіделю варто було б продовжувати їх курити, хоча б із рекламною метою. Втім, це, звичайно, жарт.

Пристрасть до сигар мали й інші, не менш відомі люди. Не можна уявити без сигари Вінстона Черчілля. А кумир нинішньої епохи Арнольд Шварценеггер, коли його запитали, чи не збирається він балотуватися в губернатори, тільки розсміявся: «Ні, не буду». Зараз, мовляв, я можу спокійно розвалитися в кріслі і покурювати сигару, і це буде перше, чого я позбавлюся, ставши політиком. «У протилежному випадку мене звинуватять у чому завгодно, і ще додадуть, що я надто схожий на гангстера».

Між іншим, кажуть, що, незважаючи на кількаразові запевнення в зворотному, крадькома покурює сигари і Білл Клінтон. У всякому разі, існує фотографія: Біллі насолоджується сигарою. Шанувальниками сигар були психіатр Зигмунд Фрейд, письменник Марк Твен, гангстер Аль Капоне, винахідник Томас Едисон, композитор Скрябін, терорист Савинков, професіональний революціонер Ернесто Че Гевара. А Сомерсет Моем згадував: «Коли я був молодий і дуже бідний, я курив сигари тільки тоді, коли мене ними пригощали. Я дав собі слово: якщо коли-небудь у мене заведуться гроші, я буду насолоджуватися сигарою щодня після ленчу і після обіду. Це було єдине слово, що я дав собі в юності, і потім дотримався його, і єдине бажання, задовольнивши яке, я не пошкодував про це».

Взагалі, у такій любові до цієї продукції тютюнової промисловості немає нічого дивного. Історія сигар налічує не одне сторіччя. Щоправда, коли точно вони з’явилися, не знає ніхто. Щось подібне до сучасної сигари курили ще народи майя, а пізніше вони з’явилися в карибських аборигенів. Супутники Колумба зустрічали під час його першої експедиції 1492 року тубільців, що «пили дим» із грубих пакунків із незрозумілою начинкою. Учасники експедиції з’ясували, що місцеві жителі для ритуального вдихання диму використовують листки маїсу (або інші великі листки), в які завертають начинку з листків іншої рослини, що дає при горінні духмяний дим. Цю начинку індіанці називали «cohiba». Пізніше на Кубі так було названо знамениту марку сигар, до якої був небайдужий Фідель Кастро.

Сигарний тютюн до Європи завезли іспанські конквістадори. Спочатку його використовували як цілющий засіб, курили в трубках, нюхали. Але деякі церковники вважали його диявольським зіллям, а тих, хто призвичаївся до нього, жорстоко карали. Перша промислова сигарна мануфактура утворилася лише на початку XVIII століття в Севільї. Сигари розходилися по світу різними шляхами. Приміром, французи відчули смак сигар, захопивши голландське судно, що йшло з Гавани; в Англію вони потрапили після кампанії на Піренеях; у Північну Америку (тоді британські колонії) — після війни Англії з Кубою.

Саме слово «сигара» походить з мови індіанських племен, що населяли територію Південної Америки. Раніше сигари робилися тільки вручну — скручувались на спеціально пристосованих для цього верстатах. У наш час сигари ручної роботи вважаються предметом розкоші і коштують дуже дорого. Роблять їх, насамперед, на Кубі, а також де-не-де в Центральній Америці, США, Мексиці, Бразилії, Індії, Італії, Індонезії та на Філіппінах. Це дуже важка робота, вона полягає не тільки в скручуванні сигар, але й у культивуванні, посадці тютюну, подальшій обробці та підготуванні безпосередньо до скручування правильних листків. Щоб стати майстром, треба пройти велику школу. Підсумком і оцінкою роботи майстра буде висока якість тютюну для сигар. Основними постачальниками сигар машинного виробництва (із начинкою з різаного тютюну) є країни Європи і США.

До початку нинішнього століття сигари стали популярними в США й Англії, Німеччині і Голландії... Цікаво, що за тих часів сигари скручували навіть у Росії, причому обсяги фабричного виробництва обчислювалися в мільярдах штук. Одна із найпрестижніших сигарних марок у світі має ім’я вихідця з царської Росії — Davidoff.

За всіх часів сигара була задоволенням, служила іміджу або звичці. Сьогодні сигари повертаються до нас скоріше знаком, ніж предметом ужитку; поки що це не так насолода, скільки спосіб виокремитися. Та й до того ж нову моду диктують зірки Голлівуду, фотомоделі, президенти корпорацій і навіть знамениті спортсмени. Сигари зараз можна знайти навіть в офісах, де ніхто не курить. Тримають їх у розрахунку на партнерів по бізнесу, фанатичних любителів сигар: якщо запропонувати гостю на початку переговорів розкішну сигару, особливо тієї марки, яку він цінує, то можна вважати, що справу майже зроблено. Проте якщо сигари виявляться посередніми або ж висохлими, то на ділове партнерство можна не розраховувати.

Культура сигар дотепер ще не склалася. Знавці кажуть, що сигара не для куріння, вона — «вишукане завершення трапези, невід’ємна частина пообіднього кайфу, поряд із кавою і коньяком».

До речі, медичні дослідження останніх років говорять про незначну небезпеку сигар для курців, оскільки дим не потрапляє до легень. Деякі лікарі теж курять сигари. Вони стверджують, що певний ризик є, але все-таки він не більший, ніж «поїздка на мотоциклі або катання на гірських лижах». Щоправда, оскільки гарні сигари дуже дорого коштують, це вишукане задоволення — лише для багатих людей.

Між іншим, раніш у нас у країні справжні кубинські сигари коштували недорого і їх можна було купити в спеціалізованому магазині «Гавана». Сьогодні любителі сигар здебільшого курять не «гавану», а її версію, кустарно виготовлену з кубинської сировини (у ліпшому випадку).

Нелегальні сигари можна відрізнити за нестандартною закруткою, зеленим кольором листка, неправильними пахощами. Тому, якщо хочете отримати задоволення від сигар, будьте уважні, дивіться, що саме ви купуєте. Інакше замість вишуканих пахощів ви будете обкурювати себе і оточуючих смердючим димом.