ЧОЛОВІК ПІД ЧАС ПОЛОГІВ

«Чоловік не хоче бути присутнім під час пологів, сволота!» — такий крик душі я почув у пологовому будинку, коли приходив відвідувати свою вагітну дружину. Чесно кажучи, я образився. За невідомого мені чоловіка. Які ж ви, жінки, на язик нестримні, ледь що — одразу сволота, негідник та інші неприємні епітети. Я, звичайно, розумію: породіллі хочеться, щоб під час пологів була присутня близька людина, тримала майбутню матір за руку, кректала і натужувалася разом із нею, як це показують в американських кінострічках. Проте життя, на жаль, не кіношка — а що як замість того, щоб активно допомагати появі на світ власного нащадка, чоловік ваш знепритомніє? Адже чоловіки — істоти нервові, вразливі...

А може й геть трагедія статися. Мені, приміром, ще за радянських часів, коли чоловіків до породіллі на гарматний постріл не підпускали, один дипломат розповідав, що після того, як він весь цей інтимний процес побачив (а відбувалося в Америці), то півроку до дружини не доторкався, манкірував, так би мовити, своїми подружніми обов’язками. Оскільки шок у нього стався. Звичайно лікарі радять, щоб батька трясця не вхопила, сходити разом із другою половинкою на спеціальні курси. Проте і вони не завжди допомагають. За словами жінки (зауважте!), яка на ці самі курси тягала свого чоловіка, показаний їм там відеозапис пологів справив тяжке враження навіть на неї.

До речі, сам я, хоча й категоричний противник присутності будь-кого, крім лікарів, під час пологів, зовсім не заперечую, що чоловік має на це право, якщо захоче. Понад те, на декого це видовище навіть впливає благотворно: вони починають розуміти, що дитину народити — не фунт родзинок з’їсти, отже, і дружину свою починають поважати більше. Як писала одна щаслива мати: «Чоловік дуже пишався, хвалився друзям, що був присутній під час пологів». Щоправда, вона відразу ж і обмовилася, що в ті хвилини їй «не був потрібний узагалі ніхто, крім акушерки».

Власне, ось уже кілька років у деяких вітчизняних пологових будинках (причому за гроші!) дозволяють стежити за процесом, а суперечки навколо цієї новації все тривають. Однак і противники, і прихильники (принаймні більшість тих і тих) сходяться в думці, що «розвага» ця не наша. На Русі, мовляв, повитуха завжди чоловіків із хати виганяла й до таїнства народження не допускала. Нічого подібного! Оскільки це — міф і помилка, тому що наші предки чоловічої статі брали в пологах найактивнішу участь.

Чоловіки, які те й роблять, що копаються в стародавніх фоліантах та різні історичні штучки розкопують, запевняють: селянки часто народжували, сидячи на колінах у чоловіка, який, до того ж, допомагав дружині тужитися, притримуючи її за плечі. Якщо ж пологи, не приведи Господи, були тривалими, чоловік, виконуючи інструкції повитухи, намагався дитинку «витрясти», для чого носив дружину, посадивши її собі на спину, і періодично добряче її струшував. А щоб пологи проходили легко, турботливий чоловік запалював перед іконами свічку, яка залишилася з Чистого четверга або від вінчання, ревно молився, читав «Сон Пресвятої Богородиці», ходив навколо хати з образом, обприскував породіллю святою водою. Ось так!

Але, крім традиційних способів полегшення пологів, чоловік міг удаватися й до цілком неймовірних, на погляд сучасної людини, методів. Приміром, він, тобто чоловік, знімав сорочку, розв’язував пасок, стягав із себе штани і залишався повністю голий. А то й узагалі одягав жіночу сорочку та спідницю, а голову пов’язував хусткою. І це не було збоченням, просто чоловік, який щиро любив дружину, вірив, що в такий спосіб допомагає їй народити дитину.

Але це ще не все. Інколи чоловік був зобов’язаний «народжувати» разом із дружиною: стогнати з нею або замість неї кричати що є сили, корчитися, качатися по землі, зображувати жахливі муки. Кричав він при цьому ще сильніше, ніж справжня породілля, оскільки та, навпаки, намагалася стримати стогони, тому що в селянському середовищі прояви зніженості й особливої чутливості до болю не заохочувались. До речі, знаючі люди кажуть, що чоловік, який вдосталь накричався і натужився, справді відчував біль «у нутрі», схожий на пологові муки, а дружині «наставало послаблення».

Готуватися до цих дій розпочинали задовго не те що до пологів, а навіть до зачаття. У кожному разі, вже у весільному обряді інколи був наявний спеціальний момент, коли чоловік (на знак того, що обіцяє поділяти і полегшувати пологові страждання дружини) дозволяв їй перекочуватися через себе три рази.

А особливо заповзятливі дружини, заплативши знахарю, вмовляли його вчинити «підлог», тобто зробити так, щоб чоловік завжди мучився пологами замість дружини. Робилося це безчинство таємно, і нещасний чоловік про «підлог» нічого не знав... до пологів. Під час них він і починав мучитися. Недаремно сусідки посміхалися за його спиною і говорили: «Він родив — мучився, а вона опросталася собі — і лиха мало». «Підлог», зроблений хоча б один раз, зняти було неможливо.

Проте справедливості ради годиться роз’яснити: чоловік народжував разом із дружиною не тільки для того, щоб полегшити її муки. Головна причина — страх перед злими духами, що, за повір’ями, полювали на вагітних жінок і породіль, затримували й ускладнювали пологи, змушували жінок мучитися й стогнати, намагалися нашкодити дитині. Мати і немовля під час пологів були настільки безпомічні й беззахисні, що легко ставали їхньою здобиччю. Зате чоловіків духи боялися! Тому, якщо чоловік перебував поруч із дружиною, духи не наважувалися заподіяти шкоду породіллі й дитині. Понад те, присутність чоловіка була найкращим знеболюючим: щоб полегшити страждання дружини, чоловік напував її водою з власного рота чи з правої поли одягу, чи зі свого личака, чи прямо з рук. Якщо дружині було особливо важко, чоловік переступав через неї або вона тричі перекочувалася через чоловіка, щоб духи, злякавшись присутності чоловіка, дали їй спокій.

Навіть речі чоловіка сіяли в рядах духів паніку. Особливо духи боялися штанів. Достатньо було жінці переступити через них, як пологи починали проходити легко й безболісно. Коли ж малюк з’являвся на світ Божий, то повитухи поспішали загорнути його в батькову білизну, причому обов’язково ношену, оскільки кращого захисту від пристріту і причини не можна було й вигадати.

Взагалі, якщо вірити історикам (а не вірити їм, здається, у нас немає ніяких підстав), то теперішня присутність майбутніх батьків під час пологів, яка в нас сьогодні практикується, зовсім не новація, а лише відродження традицій. Чи відгомін далекого минулого — культурний атавізм, якщо хочете.