ЛЬВІВ’ЯНИН, ЯКИЙ ВИПЕРЕДИВ БОРОДІНА

Відомо, що першим створити оперету в Росії спробував Олександр Бородін у 1867 році. Але чи багато хто знає, що у Львові українська оперета існувала з 1859 року? Історія музики розповідає про становлення й розвиток української оперети на театральних підмостках Києва, Харкова, Одеси. Існують навіть твердження, що українська оперета народилася в роки радянської влади 1936 року. Мається на увазі «Сорочинський ярмарок».

Звісно, з ідеологічних мотивів твердження, що на території СРСР оперета іншого народу існувала раніше російської, з’явитися не могло. Але саме українська оперета, що народилася у Львові, була першою у слов’янському світі! У середині XIX століття це викликало захоплення навіть у гордих поляків, яких, як і українців, пригноблювали Росія, Австрійська імперія й Австро-Угорщина. До цього часу в Європі, як відомо, панувала так звана паризька оперета, опісля з’явилася віденська. До речі, в Санкт-Петербурзі театр «Буфф» біля Олександринського театру, де ставили іноземні оперети, збудували тільки 1870 року. Тоді оперета, як грізна зброя сатири й гумору, для високопоставлених осіб була небажаним видом мистецтва. У Російській імперії музичні цензори оперету пильнували особливо ретельно.

А ось у Львові австрійські чиновники від мистецтва дозволили певну вільність. У цьому місті порушником театрального спокою став Станіслав Дунецький. Представник української шляхти (прізвище його предків було Дунець) здивував не тільки Львів, а й європейські театри. Львів’янин Станіслав Дунецький розбурхав і рядову публіку, і великих композиторів, які напророчили йому велике майбутнє.

У Львові в середині XIX століття з’явилося саме те, чого підспудно чекали майже всі. Українська оперета у стилі буфф відповідала українській, польській і єврейській ментальності. І хоча ставлениками Австрійської імперії у Львові були поляки, які зобов’язували композитора використовувати лібрето тільки польською мовою, простий люд стародавнього Львова відчув, що театри існують не тільки для аристократії.

Станіслав Дунецький народився 25 листопада 1839 року у Львові в сім’ї відомого адвоката. Тривалий час він прожив у місті Жовква, де його мати була управляючою маєтком славнозвісних Собеських. Саме мати, вправна піаністка, прищепила Станіславу любов до музики.

Як відомо, в середині XIX століття не тільки у Львові, а й у всій Європі панувала німецька й австрійська музика. І юному музиканту дуже пощастило з ще одним учителем співу. Це був молодший син відомого композитора В.-А. Моцарта Вольфганг. А грі на фортепіано Дунецького навчав кращий вихованець Шопена Кесслер.

Після закінчення Львівської музичної студії Станіслав Дунецький навчався в Ліпській консерваторії, де подружився з американським скрипалем Ваузханом і де остаточно пересвідчився у своїх потенційних можливостях.

І ось позаду чотирирічне навчання. Станіслав Дунецький повертається до рідного Львова. Йому тільки дев’ятнадцять, але він дуже сміливий та впевнений у власних силах. Концерт Дунецького, у програмі якого були симфонії та пісні, мав великий успіх. Такого у Львові ще не бачили. Але молодий музикант несподівано спрямував свої сили в інше русло. Виявилося, що класична музика йому не до душі. Станіслава Дунецького зачарувала оперета Ж.Оффенбаха «Орфей в пеклі». Він уловив, що незвичайний етнос Львова прагне не того, що пропонували австрійські музиканти й композитори. Так народився львівський буфф, саме у такому стилі почав писати оперети молодий композитор.

Це було своєрідним викликом тихому театральному життю. Однак перед Станіславом Дунецьким постала і проблема: у Львові ніхто йому не хотів писати лібрето, щоб не бути причетним до такої «єресі». І тоді Станіслав Дунецький написав лібрето сам! Так у травні 1859 року у Львові з’явилася оперета «Корілла». Відчутного успіху не було. Публіка по-різному ставилася до твору, що мав помітні недоліки. Молодий композитор не був задоволений досягнутим, а тому поїхав на навчання до Віденської консерваторії. Потім підвищував професійний рівень у Брюсселі, де його високо оцінив «герольд» нової інструментовки Гектор Берліоз.

Музичну освіту Станіслав Дунецький завершив 1863 року. Повернувшись на рідну землю, він працює капельмейстером Чернівецького театру, вдосконалює свій стиль, накопичує багато творчих напрацювань.

Молодий композитор у захваті від Ж.Оффенбаха. Але у провінції він не тільки не мав однодумців, тут навіть слово «оперета» пахло розпустою. А ось у Львові до оперети тоді вже звикли, просто асоціювалася вона з німецькими й австрійськими театрами. Станіславу Дунецькому здалося, що саме в рідному місті він зможе реалізувати свою мрію.

І ось він на Львівщині. Поблизу Олеська та Підгірців разом із братом Павлом збирає місцевий фольклор, пише оперету «Пажі королівни Марисеньки». Це був новий буфф. Натхнений Гектором Берліозом, молодий вигадник невпинно працює. Авторитетний тоді Анчиц в елітарному «Dzienniku Literackim» зауважив: «Станіслав Дунецький «виробив свій власний стиль, оригінальний настільки, що Дунецького можна упізнати серед тисячі інших; і хоча львівський композитор вихований на французькому мистецтві, він має те важливе, що так необхідно великим творцям, а ще у нього є в творчості характер чисто слов’янський». (Слова «українець», «український» на території Австрійської імперії й Австро-Угорщини в офіціозі не використовували.) Так львів’янин, представник української полонізованої шляхти став першим зі слов’ян, хто написав оперету. Тільки через три роки російський композитор Олександр Бородін здійснить подібну спробу, але його спіткає невдача.

Оперета «Пажі королівни Марисеньки» Станіславу Дунецькому завдасть багато прикрощів з боку влади. Йому заборонять іменувати королем головну дійову особу твору, тому Ян стане князем, а гетьман Мазепа взагалі залишиться без прізвища. Але найвдаліший і найсміливіший буфф Станіслав Дунецький представить глядачам 1866 року. «Знада, або Хохлик» розбурхає не тільки театральні підмостки, а й дрімаючу совість. Сатира і гумор у буффі виявляться несподівано сміливими. Слово «хохлик» у той час означало «хохла», тобто «українця», а польською – ще й домовика. І ось в опереті Хохлик схиляє молодого жениха до пияцтва, вбивства та кохання. В опереті відбуваються й інші незвичайні «перетворення», оголяючи істотні недоліки людей, висміюючи людську дурість. Цей твір мав найбільший успіх не тільки у Львові, а й у Кракові, Празі, Берліні. Молодий композитор зі Львова став відомим на всю Європу. Але він не зупиняється на досягнутому, пише «Помсту Зграєю», «Панну Прісю», «Одаліски», пише пісні.

У 1866 році молодого композитора надихнуло «Слово о полку Ігоревім». Багате джерело для творчості Станіслав Дунецький побачив в епосі рідного народу, тому тимчасово відмовився від улюбленого прийому в стилі буфф, вирішивши написати музичну поему. Нагадаємо, що лише 1869 року Олександр Бородін вирішить написати оперу «Князь Ігор»; тоді Станіслав Дунецький вже завершуватиме свій твір.

Поема була у вагнерівському стилі. Разом із братом Павлом Станіслав Дунецький тривалий час вивчав «Слово о полку Ігоревім». Робота львівського композитора над власною поемою «Ігор» обговорювалася на Європейському з’їзді музичних критиків, що відбувся в Відні 1866 року. Думка була одностайною: «Задум молодого львівського композитора — шлях до нової школи, що найближчим часом стане епохальним у музичному житті». Підсумки Віденського з’їзду висвітлював у Львові «Dziennik Literacki», і висока оцінка «порушника театрального спокою» здивувала багатьох заангажованих театралів.

У 1867 році Станіслав Дунецький разом із братом багато працював над «Ігорем» в Олешкові, що біля Коломиї. А ще – лікувався, оскільки в нього виявили туберкульоз. У місцевих гуцулах Дунецький відчув багато спорідненого «Слову…», і це додавало йому сил. Але здоров’я було підірвано серйозно. Страшна, невиліковна тоді хвороба забирала сили.

Усвідомлюючи, що життя закінчується на початку творчої кар’єри, Станіслав Дунецький їде до Венеції, де кліматичні умови та хороші лікарі подовжили його життя ще на рік. До останнього дня — 16 грудня 1870 року — Станіслав Дунецький працював над піснею Ярославни для свого «Ігоря».

Йому так і не вдалося вдосконалити улюблене дітище — українську оперету. Не встиг він дописати й поему. Хвороба виявилася нездоланною. Брат композитора Павло чомусь не опублікував майже закінченого «Ігоря». Все це призвело до того, що і твір, і самого «батька» так званої слов’янської школи оперети забули. До речі, в останні дні життя Станіслава Дунецького з ним працювала пітерська оперна співачка Барановська, яка виступала під псевдонімом Пальма. Чи не вона донесла санкт-петербурзьким лібретистам і композиторам епічний твір львівського композитора? Чи не тут витоки опери «Князь Ігор» Олександра Бородіна?