ЛИЦАРІ НЕ КУРЯТЬ

Хоч що кажи, а інколи жаль, що лицарські турніри відійшли в минуле. Є щось заворожливе в тому, як чоловіки з’ясовують стосунки за допомогою шпаг або середньовічних мечів. Раніше я думала, що таке тепер можна побачити тільки на спортивних змаганнях. Виявляється, ні. Переступивши поріг Білоцерківського будинку юнацької творчості, я раптом опинилася в іншій епосі. По залу розгулювали прекрасні дами в ошатних сукнях і юнаки, озброєні мечами. З’ясувалося, що тут відбуваються заняття клубу сучасних лицарів.

Ідея створити в рідному місті такий клуб спала на думку двом юнакам — Максиму Дуновському і Юрію Зубару. Обидва з дитинства зачитувалися лицарськими романами, історичними сагами, науковою фантастикою, до того ж пробували себе в найрізноманітніших видах спорту. Близько двох років тому, на відпочинку в Криму, вони несподівано стали свідками стилізованого лицарського турніру. Вразив не тільки зовнішній бік, лицарський антураж — зброя, кольчуги, мечі, щити, а й захоплення, з яким учасники відтворювали події давно минулих літ, стосунки між людьми. Повернувшись із поїздки, хлопці вирішили організувати в себе таке ж товариство. Незабаром у них з’явилися однодумці. Нині у команді понад двадцять чоловік віком від 13 до 30 років. В основному це школярі та студенти, хоча є й дорослі люди — менеджери, дизайнери, програмісти, бухгалтери.

У членів клубу різні уподобання. Одним подобаються постановочні, рольові ігри, під час яких можна зануритися в іншу епоху. Тому вони із задоволенням реконструюють різні історичні сюжети, наприклад, суди інквізиції, повстання під проводом Жанни д’Арк, узяття Бастилії. Хтось займається історичними дослідженнями, реставрацією пам’яток. Інші віддають перевагу суто спортивному аспекту — стилізованим боям, поєдинкам, тому невтомно тренуються, опановують бойові мистецтва. Причому всю амуніцію для своїх турнірів — зброю та обладунки — виготовляють самі.

13-літній школяр Коля Маврищев гордо продемонстрував мені лицарський меч, який зробив власноручно, зі звичайного шматка алюмінію. Хлопчик із дитинства зачитувався історичними романами, ходив у музеї, до того ж дуже любив майструвати, а клуб лицарів дав йому можливість об’єднати обидва захоплення. Зараз Коля завершує костюм хрестоносця: крім меча, уже готові кольчуга, шолом, рукавиці...

— Хоча зброя, що використовується у нас, і переконлива на вигляд, її ніяк не можна назвати небезпечною, вона, радше, декоративна, — розповідає керівник клубу Максим Дуновський. — Використовуються в основному легкі, м’які метали, дерево. Щоправда, через незнання можна травмуватися й таким, тому, перш ніж допустити новачків до турнірів, ми навчаємо їх бойових мистецтв. Хочу підкреслити, що в нашому клубі не б’ються у звичайному сенсі слова, намагаючись за всяку ціну перемогти суперника. Тут головне — краса поєдинку і щоб він відповідав історичній правді. Піднімати зброю можна лише зі шляхетною метою — наприклад, захищаючи слабких або честь дами.

Однак найкраще про благотворний вплив лицарства на характери хлопців можуть розповісти дівчата. У команді їх небагато, але це, безперечно, краща її частина. На мечах вони не б’ються, дамам це не личить. Зате беруть активну участь у рольових іграх, особливо костюмованих. Сучасні студентки і школярки із задоволенням перевтілюються в королев, фрейлін, чародійок. Шиють собі розкішні вбрання зі старих суконь, клаптиків тканини. Прагнучи домогтися історичної правди, багато хто розшиває вбрання бісером, опановує вишивку, плетіння, а дехто навіть намагається сам ткати!

— У нашому клубі панує особлива атмосфера поваги до дівчат. Тут справді почуваєшся прекрасною дамою, і це дуже дисциплінує. Вже не дозволяєш собі сердитися, зриватися через дрібниці, грубо висловлюватися, стаєш дипломатичнішою, — зізнається десятикласниця Ірина Карнаух. — Учасники клубу вигідно відрізняються від більшості оточуючих увічливістю, вмінням поводитися. На жаль, зараз навіть у стінах рідної школи на перервах нерідко доводиться чути нецензурну лайку, на яку вже ніхто не реагує. Та й зовнішній вигляд багатьох однолітків дратує — розхристані, прокурені. Замість занять спортом — багатогодинне сидіння за комп’ютером чи ігровими автоматами. А позаймавшись у нашому клубі, хлопці змінюються як зовні, так і внутрішньо — стають більш охайними, спритними, починають цікавитися історією, літературою, більше читають, дехто навіть пише вірші, пісні. Погані звички зникають самі собою. Тут ніхто не лається, не п’є, навіть не курить. Адже злісним курцям важче фехтувати, управлятися зі зброєю, брати участь у тренуваннях, а влітку — ходити в походи.

Не дивно, що на таких іграх часто зароджуються серйозні стосунки. Трапляється, люди були знайомі й раніше, але якось не помічали одне одного. А тут, разом імпровізуючи, несподівано бачать партнера в новому світлі і відкривають у ньому масу достоїнств.

До речі, рольові ігри, під час яких відтворюються реальні історичні події або сюжети пригодницьких романів, стають дедалі популярнішими в усьому світі. Справді, що ж змушує і нетямущих підлітків, і цілком успішних дорослих людей із однаковим задоволенням одягати обладунки і грати ролі хитромудрих ідальго, підступних ченців чи феодалів? Прагнення вирізнитися, нудьга чи просто сліпе наслідування чергової моди?

Можливо, лицарський рух виник на противагу жорсткому, прагматичному підходові до життя. Постійна конкуренція, необхідність жити в цейтноті, підпорядковуватися встановленим кимось правилам, контролювати почуття й емоції викликають у багатьох природне бажання «випасти» бодай на певний час в іншу епоху. Кожен знаходить у стилізованій грі щось своє. Для підлітків це сплеск фантазії, для дорослих — відпочинок, переключення на іншу сферу діяльності, перевтілення в іншого персонажа чи просто можливість розім’яти м’язи на лицарському турнірі. Крім того, рольові ігри — цікава форма колективної творчості: адже, розігруючи те чи інше дійство, учасники мимоволі повинні притиратися одне до одного, спільно імпровізувати.

— Таємниця популярності таких ігор у молоді ще й у тому, що вони дають можливість представникам сильної статі проявити свою чоловічу сутність, — вважає психолог Ганна Онищенко. — Адже лицарський рух містить у собі весь набір того, що люблять чоловіки: зброя, бойові мистецтва, залицяння до дами серця... Ну а історичне фехтування заслуговує на окрему розмову. Фехтування ідеально підходить чоловікам, бо розвиває окомір, координацію рухів, швидкість реакції, просторову уяву, тонкість і точність відчуттів. Більше того, під час занять фехтуванням розвивається практично кожен м’яз тіла. Оскільки в цьому виді спорту важлива координація м’язових зусиль і робота мозку, він корисний у будь-якому віці. Важливий також естетичний момент: фехтувальні пози та рухи дуже гарні. Саме тому чоловікам так кортить узяти в руки шпагу. Дівчат же приводить сюди природне прагнення відчути себе королевою, побути в центрі уваги. Спрацьовує й ефект несподіванки: якщо в театрі п’єса розвивається за чітким сценарієм, то тут результат кожної гри незапрограмований, тому можна дати волю фантазії, проявити свою індивідуальність. Весь цей спектр і робить рольові ігри такими привабливими для більшості людей.