ЛИСИЙ! КУПИ СОБІ ГРЕБІНЦЯ!

Що більше баранів, то менше шашликів. Цей афоризм належить не мені, а невідомому сучасникові, який, певне, добре усвідомив гірку істину: кількість шашликів на нашому столі не залежить від кількості баранів, які пасуться на лузі. Точніше, залежить, але не від тих, які пасуться на лузі. Ну, а коли шашлику на столі немає, то він, виявляється, може бути хоча б віртуально. Адже яскрава телереклама дає можливість постійно «мати» соковитий і добре просмажений шашлик, всуціль покритий рожевою апетитною кірочкою. А загалом, доводять психологи, реклама повинна бути адресною, короткою та дохідливою. Можливо, навіть несподіваною, як удар нагайкою. Але неодмінно повчальною і такою, що запам’ятовується.

«У нашому будинку немає жодного хлопчика,
який зарізав би своїх батьків»

У радянський час слово «реклама» мало негативний відтінок. Вважалося, що вона властива тільки західному способу життя і, на думку наших ідеологів, була нав’язливою, продажною та брехливою. Такими особливостями реклама, мовляв, остаточно вибивала рештки мізків із громадян так званого суспільства споживання. З часів Маяковського і до останніх років застою про рекламу завжди говорилося з відвертою іронією:

«Для того чтоб сил моральных

И физических сберечь,

Пейте соков натуральных —

Укрепляет грудь и плеч!»

Воно й зрозуміло. В СРСР була реклама іншого роду: «Народ і партія — єдині», «Слава КПРС!». Можливо, порівняння не дуже коректне, але це тільки з погляду виробників ідеології, та аж ніяк не її споживачів.

Так, справжньої реклами ми не знали. Не можна також назвати рекламою величезні щити «Зміцнюй лави фізкультурників!», а тим паче гасло на кшталт «Ширше впроваджуйте...», «Всебічно розвивайте...» і «Краще опановуйте...».

Вітрини наших універмагів теж були наївні. Приміром, у Києві в Центральному універмазі на Хрещатику навесні виставлялися за склом пластмасові піонери з рюкзачками, намет, вудки, казанок над імпровізованим багаттячком. І напис: «Здрастуй, літо піонерське!» А поруч — манекени в суворих костюмах із нагадуванням: «Красива краватка зробить костюм чоловіка нарядним і елегантним». А одного разу (це було, як пригадують старожили, 1981 року) у вітрині під вивіскою «Час літніх відпусток» з’явилася красуня в купальнику, лежачи на гальці під пальмою. Як розповіли в універмазі, дівчина в купальнику загоряла недовго, її красиві ноги довелося терміново прикрити халатиком — сигнал надійшов із міськкому партії.

Пам’ятаю, як року 83-го в нашому під’їзді чиясь виховательська рука почепила табличку: «У нашому будинку немає другорічників». А хтось поруч почепив картонку, на якій було акуратно написано тушшю: «У нашому будинку немає жодного хлопчика, який зарізав би своїх батьків!» Назавтра з’явилася нова картонка: «У нашому домі немає дівчат, які приходять додому після першої години ночі». Можливо, ця картонно-рекламна творчість тривала б і далі, але прийшов дільничний і почав стукати у квартири: «Ви не знаєте, хто хуліганить у під’їзді?»

Та повернімося до теми розмови. У 1989—91 роках реклами практично не було ніякої — порожні прилавки, дефіцит усього. А потім — почалося...

Етап становлення української реклами був дуже бурхливим і самовідданим. Для нього характерні вродливі чоловіки на красивих ландшафтах, спокусливі пещені пані та круті бізнесмени в лімузинах, дорогі меблі інтер’єрів, дива гастрономії — одне слово, все, що може справити враження на голодного й холодного провінціала.

Та помалу крізь товстий-товстий шар шоколаду і нав’язливі запевнення, що «ви гідні цієї розкоші!», почала прозирати естетика нашої реклами. Вона спиралася на більш глибокі риси вітчизняного обивателя, жадаючого неодмінно ввійти у споживчий рай.

Ох, пивка холодного хочеться...

Мій приятель, що живе в Америці вже дев’ять років, недавно побував у Києві й був збентежений величезною кількістю в нас американської реклами. Особливо здивувала його реклама «Діролу». Він сказав: «Дивно, але в США я жодного разу не бачив, щоб хтось радив купувати саме цю жуйку. І загалом, реклама в Україні — це двигун американської торгівлі».

Так, у нас дуже багато західної, а надто американської реклами. Один із дуже впливових політиків дотепно зазначив, що в Україні «комуністи програли не демократам і ринковикам, а компанії Coca-Cola». Грубо кажучи, якщо реклама змусить покупця придбати той чи інший товар, то цим самим товару і його виробникові забезпечується суспільна (часто соціальна) значимість і визнання всіма категоріями споживачів, тобто громадян. Ось, за великим рахунком, що таке реклама сьогодні.

Її багато, занадто багато. Постійно, у сні й наяву в нескінченній естафеті проносяться перед нами прохолодні напої, пролітають, помахуючи крильцями, прокладки, у бездонні каструлі безстрашно шугають бульйонні кубики...

Не зайве було б врахувати, що наша людина відрізняється від іноземця. Вона і живе, і відпочиває, і гуляє, і гроші витрачає не так, як на Заході. Ось чому навіть талановиту рекламу, в якій життєрадісні ідіоти захлинаються щасливим сміхом, відчувши на собі чудодійні властивості шампуню від лупи, відбілювача та прального порошку, сьогодні більшість населення країни сприймає як сумне нагадування про той час, коли все це (і багато чого іншого) можна було купити за цілком прийнятною ціною.

У нас засилля зарубіжної реклами, але до справді американського, французького чи німецького телебачення нам дуже далеко — професіоналізму й техніки ще бракує. А стосовно мистецтва самої реклами, то безліч закордонних підручників, книг і часописів із маркетингу тепер доступні кожному, і цей кожний може переконатися: ми відстаємо від Заходу на багато-багато років.

Відстаємо від Заходу не так за якістю рекламної продукції, як у головному її принципі. Реклама на Заході зобов’язана бути правдивою. Якщо набреше, то суд неодмінно захистить покупця. Тож західний підприємець найбільше боїться не рекету й не конкуренції, а руйнівного судового позову. Засудити можуть за неякісний товар. За те, що товар або надана послуга заподіяли шкоди споживачеві. І навіть за те, що споживач цей спотикнувся на порозі магазину, послизнувся на полірованому до блиску граніті й забив колінце. Брехливій або недостовірній рекламі на Заході оголошено справжню війну. Приміром, уся Америка недавно полоскала зуби на ніч рідиною «Лістерин». Але реклама пішла далі й переконувала, що «Лістерин» також лікує ангіну. Американці, котрі підхоплювали простуду, під час полоскання рота задирали голову, щоб підлікувати «чарівною рідиною» і горло. Але ангіна не підкорялася. З’ясувалося, ніякими медичними дослідженнями нову властивість «Лістерину» підкріплено не було. Влітку минулого року фірма «Лістерин» виплатила за рішенням суду 2 млн. доларів штрафу і перестала існувати.

З покаранням за антирекламу пов’язаний ще один приклад з американської практики. 2000 року суд захистив жертв препаратів, що «спалюють жир» (чи не ці препарати зараз із таким натиском рекламує наше телебачення?). Виявилося, позивачі, котрі вживали рекламовані препарати, хоча й стали стрункішими, але все-таки скинули свої кілограми не так швидко, як обіцяла реклама.

Американські підприємці знають, що відсотковий вміст холестерину, жирів, нікотину, алкоголю, транквілізаторів треба вказувати на продукті дуже великим шрифтом, а попередження генерального хірурга (так у США називають Мінздоров’я) розміщувати якнайближче до торгової марки. Та й список інгредієнтів на упаковці будь-якого продукту — від кока-коли до супового концентрату — викладати дедалі докладніше. І попри це, один із найчастіших позовів у США — навіть не за «невказування ризику чи побічних ефектів» у рекламі, а за занадто дрібний шрифт (петит), яким цю інформацію набрано.

Ще приклад. Кілька років тому всесвітньо відома автомобільна компанія «Вольво» показала телерекламу. На екрані автомобіль «Вольво», потрапивши в аварію, залишився непошкодженим, а машина такого ж класу конкуруючої фірми розбилася. Вибухнув скандал. З’ясувалося, що корпус «Вольво», використаної для телереклами, було зміцнено сталлю.

Здавалося б, у рекламній справі все просто: є людина, котрій потрібно продати товар, і людина, яка хоче купити товар. Завдання телереклами — їх познайомити. І робиться це на Заході часто дуже винахідливо.

Ось на екрані грабіжник, що пробирається в квартиру. Він входить у кімнату, але раптом лунає голосний гавкіт. Це малесеньке кошеня, що несамовито й жахливо гавкає. Переляканий грабіжник тікає з квартири. Резюме: як важливо знати іноземні мови. Це реклама школи іноземних мов.

Ще ролик. Хлопчик дружить із дівчинкою і дарує їй шарфик. Дружба, закоханість підлітків, кохання молодих людей і... розлучання. Через багато років сивоголовий чоловік приходить на місце їхніх зустрічей і бачить, як його посивіла подруга вдягає цей шарфик на свою онучку. Така сентиментальна історія рекламує вовняні речі.

Авжеж, у західних рекламістів теж бувають «проколи». Приміром, одна відома німецька фірма випустила рекламний ролик нового сорту лимонаду. На екрані юний скейтбордист тамував спрагу саме цим напоєм. Але акція провалилася з тріском. Чому? Виявилося, що хлопчак був у немодних кросівках. Юний спортсмен на екрані був не крутий, а водночас, ясна річ, і напій. Або ще — відома американська тютюнова компанія привезла в Україну величезні щити, на яких було зазначено основні дати розвитку компанії та марки сигарет. Ніхто не підказав американцям, що 1917-й, 1933-й і 1941 рр. у нашого покупця викликають зовсім інші асоціації. Але загалом — західна реклама була й залишається високопрофесійною.

Критичні дні на ТБ

Чому ж ця реклама, озвучена українською мовою, не завжди вишукана, логічна й дотепна? Та просто тому, що ми бачимо її найгірші зразки, оце й усе. По-перше, на сьогоднішньому екрані — реклама не сьогоднішнього дня, а вчорашнього й навіть позавчорашнього. Це добре бачать модельєри — рекламні персонажі часто й густо вбрані за модою 80-х років. По-друге, рекламується один товар, а продається — інший. Ні, найменування товару, наліпка й етикетка ті самі, що й у телеролику, — якість інша. Оскільки насправді товар цей виготовляється, швидше за все, не у Франції, Німеччини або Шрі-Ланці. Його випускають у нас, на українському устаткуванні, з української сировини. Ось чому якість екранного прального порошку й такого самого порошку, купленого на ринку, не збігається — про це вам скаже будь-яка господиня.

Чесність щодо покупця — вибіркова. У рекламах імпортних ліків перекладається на українську мову тільки та частина анотації до препарату, де розписано його позитивні властивості. А про побічну дію — алергію, нудоту, запаморочення — ані пари з вуст. Загалом, рекламісти ліків знають про нашу любов лікуватися навіть від того, чого немає. Причому пропонують усі ці ліки рекламодавці зі здоровим кольором обличчя, котрі навряд чи колись серйозно хворіли.

Проте є в нас і власна рекламна продукція. Плакат, що висів в одному донецькому телеательє, проголошував: «Даешь украинскую рекламу и хватит преклоняться перед иностранщиной!» Бажання робити хорошу вітчизняну рекламу є, а от можливості... Часто бракує елементарного смаку, смислу, логіки. Приміром, косметична фірма стверджує, що її крем робить шкіру гладкою і рум’яною. Але цих особливостей надає шкірі не тільки косметика, а й здорова їжа, раціональний сон, заняття спортом тощо. Тобто була рівність: 1 + 2 + 3 + 4 = 10, а залишилося: 1 = 10.

Часто порушується логічний зв’язок. «Ви вкладаєте гроші в наші сертифікати — і ви збагачуєтеся». Пропущено середню ланку між дією та її результатом. «Ви вкладаєте гроші в наші сертифікати, і, якщо ми не прогоримо, ви збагатитеся».

Головний слоган майже всіх рекламних роликів, проспектів, буклетів та вуличних щитів: «Наша продукція — поза всякою конкуренцією». Тоді як, швидше за все, існує товар, поруч із яким «наша продукція» не витримає конкуренції. Та й узагалі багато авторів реклами вважають: «Що банальніше звучать слова, то більше в них сенсу».

Рекламою в нас займається кожен, найчастіше не маючи в цій справі ані найменших навичок. Заходжу, приміром, у вінницьке рекламне бюро «Олімп», де лише двоє співробітників. «Скажіть, яку саме рекламу ви розробляєте?» — «Будь-яку, — відповідають упевнено. — Можемо прорекламувати товар або послуги, банк або турфірму, ліки або косметику. Одне слово, що тобі треба, те й зробимо». Тож не дивно, що соціологічні опитування, проведені в тій-таки Вінниці, засвідчили: більшість людей до будь-якої реклами — на телебаченні й радіо, у газетах і часописах, на вулиці й у транспорті — ставляться негативно. У цифрах це виражається так. З двох тисяч опитаних лише 6 відсотків відповіли, що до реклами ставляться «абсолютно позитивно». «Спокійно» — 8 відсотків. «Взагалі не звертаю уваги» — 32 відсотки. «Реклама дратує настирливістю» — 26 відсотків. «Рекламу вимикаю, бо вона адресована багатим людям і нічого не пропонує абсолютній більшості» — 28 відсотків.

А в Одесі дійшло до того, що товариство феміністок «Мама Одеса» (є, виявляється, така організація) надіслала лист київським і одеським телеканалам із вимогою «припинити безсоромне рекламування засобів, які допомагають жінкам у критичні дні». Це, на думку розгніваних одеситок, ображає слабку стать, оскільки загострює увагу на її (статі) фізичній неповноцінності. Крім того, відзначено в цих листах, телереклама «постійно навіює чоловікам: жінка годиться лише для модного одягу, косметики та прання новими мийними засобами, і цим реклама принижує жінку».

Телебачення чудово усвідомлює свою владу над нами. А ми, у свою чергу, дедалі більше сприймаємо навколишнє життя, та й самих себе, через балакучий ящик. Ми звикли до постійних зустрічей зі «старим другом», до Немірова, що бореться за мир у всьому світі, до «Перваку», який нізащо не стане «ліваком». Під час трапезування з друзями переказуємо сюжети телесеріалів. Про події у світі говоримо вустами популярних телеполітиків. Жартуємо «мовою» героїв «Маски-шоу». Побачивши на лотку «Дірол із ксилітом», згадуємо фільм, який було перервано цією рекламою...

Реклама дратує людей усього світу, але ми ставимося до неї найагресивніше. Мабуть, тому, що вона продовжує залишатися для нас чимось чужорідним. А зробити її «нашою» не так просто.

Особливість нашого споживача реклами ще й у тому, що він схильний у всьому довіряти надрукованому й озвученому слову, всьому тому, у чому його переконують. І якщо опитування свідчать про протилежне, це означає, що реклама справді нікудишня.

Ні, наше покоління не вибирає пепсі! Ми навіть не в змозі відтворити цю адідасівську інтонацію без фальшу. Чавунний прес історичних катаклізмів сформував власну іронію, що відторгає західну романтичну любов до речей.

Адже в них реклама — це радісна пісня Речі, захоплення нею. Вони цілком позбавлені навіть задатків самоіронії. Жоден народ не склав про себе та своє життя стільки анекдотів, як наш. Власне, для нас анекдот — спосіб жити, мислити й відчувати. І реклама для нас, я думаю, теж щось типу анекдоту, який лише тужиться бути чимось іншим, більш значимим... А все, певно, тому, що більшу частину реклами зроблено на низькому рівні. Тобто на середньому, але це не краще, оскільки реклама середнього рівня — це те саме, що й осетрина другої свіжості. Така реклама може бути стислою і навіть зрозумілою, але ефектною, помітною і, відтак, ефективною її робить лише художня творчість. Одне слово, рекламу повинні робити лише талановиті люди. Як, утім, і все інше в цьому світі.

Зверніть увагу, «реклама» і «рекламація» — слова зі спільним коренем. Цілком різні за значенням, але пов’язані просто кревними узами. І коли вже йдеться про низьку якість телереклами, то заради об’єктивності слід сказати, що й усе інше на екрані теж не першого сорту. Скільки, приміром, було сперечань, щоб реклама не переривала художнього фільму. Але ж художнім його можна назвати з великою натяжкою. Оскільки на екрані легко й просто розпорюють животи, розмазують мізки по стінах, пропалюють груди праскою, рвуть ніздрі, вибивають, як квасолю, зуби, гвалтують і вбивають! О! Останнє роблять з особливим смаком: на сходовому майданчику й у ліфті, у брудному підвалі й у салоні авіалайнера, у машині й у морзі... Екран давно вже ніби скасував стародавні людські заповіді — не убий, не вкради, не будь хтивим — забувши, що люди повинні залишатися людьми. І в житті, і на екрані.

Продавці повітря

Рекламне чтиво нав’язують скрізь. Особливо багато його в громадському транспорті, у метро. Але я ніколи не бачив, щоб хтось у метро діставав ручку й записував вичитаний під перестук коліс телефон.

А очі, свідомо чи мимоволі, наштовхуються на підписи під розклеєними картинками. Можна натрапити на шедеври. Ось, наприклад, «їздить» у метро таке: «Покупайте цей крем i ваше лице не пізнають!» Нічого собі пропозиція! Про українсько-російський суржик уже не кажу. Або: «Торговый комплекс с доступными ценами предлагает к вашим услугам: магазины». Як можна пропонувати до ваших послуг? Якщо вже пропонувати, то вашій увазі. А ось іще один зразок — текст про пральний порошок: «Отстирьiвает Лучше... До Самого Основания». Ну гаразд, в «закордонних» традиціях зобразили кожне слово з великої літери. Але в якій же абетці спромоглися відшукати літеру «ьi»...

Хочу бути об’єктивним. Поганих слів у вагонах почали дряпати менше: на дверях, сидіннях, вікнах. Певне, є користь у пустопорожніх словах рекламних плакатів. Вони так бентежать, що вже нічого кращого, здається, і не напишеш...

Реклама всюдисуща. Багато городян (не тільки в Києві) одержують нині до двох-трьох безкоштовних періодичних видань плюс листівки та проспекти. Серед рекламних газет губляться листи, листівки, телефонні рахунки... В одній київській друкарні мені розповіли про незвичайне замовлення. Молодий підприємець просив красиво надрукувати наліпку розміром як дверцята поштової скриньки з написом: «Рекламу не підсовувати!» Директор друкарні вирішив надрукувати цю наліпку великим тиражем і пустити її в роздрібний продаж. Друкарня може непогано заробити.

Ось уже багато місяців у Києві йде справжня битва з рекламними щитами. По-перше, більшість їх встановлено самовільно, без узгодження з головним архітектором і головним художником міста. По-друге, рекламні щити спотворюють Київ, роблять його типовим європеїзованим містечком, що не має свого історичного, культурного й архітектурного обличчя. Війна з рекламними щитами ведеться за всіма правилами радянської військової науки доби розвиненого соціалізму, тобто затратно й безглуздо. В одному місці щити рішуче демонтуються, а в іншому — так само рішуче встановлюються, але в ще більшій кількості. Недавно міські служби доповіли, що Київ повністю очищено від самовільної зовнішньої реклами — знесено 1600 великогабаритних щитів. Вражаюча цифра. Але виявилося, встановлено близько 2,5 тисячі нових щитів. І навіть якщо вони «узгоджені», то однак місто не стало гарнішим.

У Києві зовнішня реклама зосереджена переважно в історичній частині міста. Рекламні щити заважають доглядати зелені насадження, заважають рухові — уже зареєстровано випадки дорожньо-транспортних пригод через те, що щити перекривали видимість. Незабаром реклама з центру почне зміщуватися на околиці, окружні дороги, в’їзди в місто. Мета — знизити дратуючий вплив реклами на більшість простих городян, котрим не до «Хенессі» й «Мерседесів». Частину щитів місто збирається забрати собі, викупити в рекламних фірм для соціальної інформації. Добре було б...

В інших містах теж стурбовані зовнішньою рекламою. У Львові мерія вирішила «очистити історичну частину міста від низькопробної реклами». Півтора року тому в Сімферополі та Джанкої було прибрано бігборди, на яких рекламувалися презервативи, — літні громадяни збунтувалися.

До того ж часто зовнішня реклама не тільки дурна, наївна й безглузда, а й шкідлива. І менше піддається громадському контролю. Це дозволяє пропагувати там неліцензовані й небезпечні для здоров’я сорти горілки та тютюну, які інколи мають нелегальне походження. До речі, компанії, що виготовляють тютюнові й вино-горілчані вироби, зобов’язані 5 відсотків своїх прибутків перераховувати на соціальну рекламу, покликану переконувати в згубності для здоров’я тютюну й алкоголю. Приміром, це щити, де зображено «Титанік», у якого замість труб димлять сигарети, або двоє тиранозаврів (один із чаркою, другий із сигаретою) і слоган «Ви пам’ятаєте, що з нами сталося?». Але цієї реклами вкрай мало хоча б тому, що тільки компанія Philip Morris робить регулярні відрахування на соціальну рекламу, решта компаній усіляко уникають цього.

Вік реклами не бачити!

Вважається, що реклама — міра свободи творчості, ідеологія підприємництва, показник рівня розвитку суспільства. Якою ж вона повинна бути? По-перше, вважаю, реклама повинна бути самобутньою. Інакше кажучи, вона має виділятися на загальному тлі, вигідно підкреслюючи професіоналізм її авторів і фірми, від імені якої вона виступає. По-друге, реклама повинна бути стильною, тобто витримувати протягом принаймні трьох років основну інформаційну, ідеологічну, художню спрямованість. Не будучи при цьому сухою та занудною. По-третє, реклама повинна бути цікавою та оригінальною, орієнтованою на конкретного, «свого» споживача, й зобов’язана враховувати його інтереси. Завдання й точний розрахунок виробників реклами — довести процес придбання товарів до автоматизму, перетворити всіх на павловських собачок, у яких при погляді на знайоме поєднання кольорів на глянсовій пачці рука сама тягнеться до гаманця. Навіть якщо там нічого немає.

Сьогодні рекламний бізнес можна розглядати як «резерв головного командування». Адже, за даними Держстандарту України, протягом 6 місяців нинішнього року бюджет вітчизняної рекламної індустрії перевищив 250 мільйонів гривень, а тільки в столичний міський бюджет реклама принесла 5 мільйонів гривень. Для порівняння: від здавання в оренду різних приміщень Київ одержав лише 420 тис. гривень.

Можна розрахувати, скільки грошей від реклами припадає на одну людину. Картина така: у США на одного громадянина припадає 260 доларів, у Фінляндії — 220, у Польщі — 18 доларів, у Болгарії — 12 доларів. В Україні (при торішньому рекламному бюджеті 95 мільйонів доларів) — 1,8 долара.

Нещодавно в Києві пройшов щорічний фестиваль реклами, зібравши 340 учасників із десяти країн СНД. На конкурс було представлено понад 1700 робіт найрізноманітнішого спрямування — від інтернет-реклами до ТВ-реклами. Багато українських рекламних фірм і компаній довело свій професіоналізм та майстерність. І в Москві на черговій міжнародній виставці «Дизайн і реклама» наші фахівці рекламної справи не пасли задніх. Отже, вирішили вони, треба вчитися, вчитися та вчитися — на помилках, на помилках і ще раз на помилках. Дай-то Бог!

До речі, на цій московській виставці був цікавий «прикол». Спецпроект «Жертви реклами» розглядав відвідувачів виставки як потенційних жертв, які потребують якнайшвидшої допомоги (амбулаторної або стаціонарної). Цю допомогу надавав на місці
«1-й недержавний реабілітаційний центр психологічної допомоги жертвам реклами». Зареєструвавшись у медсестри й отримавши на руки амбулаторну карту, відвідувачі йшли в кабінет психологічного розвантаження, де можна було «відвести душу» у тирі — там на них чекали «улюблені» рекламні персонажі. За кожного вбитого вручали цінний приз.

«Дарма пишеш про погану рекламу, — сказав мені колега. — Доти, доки її замовник сповідуватиме принцип «Куплю подешевше, продам подорожче!», реклама не буде хорошою». Можливо, він має рацію... І все-таки немає, певне, жодного гумориста і просто представника пишучої братії, котрий не полаяв би нашу рекламу хоч раз. Ось деякі жарти моїх колег.

«Правила поведінки на похоронах знає кожен. Перше: біле не вдягати. Друге: одяг в обтяжку не носити. Третє: не танцювати».

«Я робила макіяж пасажиркам «Титаніка». Туш збереглася на віях...»

«Перше лезо голить чисто, друге ще чистіше, ... 24-те — полірує зуби».

«Наша компанія з перевезення сміття надає таку гарантію: якщо ви невдоволені нашою роботою, ми повернемо ваше сміття в подвійному розмірі».

«Свічки з ментолом! Свіжість не тільки подиху...»

Визнаю, я дилетант у рекламній справі. Але є покупцем і споживачем товарів, які ця реклама рекламує. Реклама використовує свої особливі прийоми впливу на мою свідомість і підсвідомість, а я однак залишаюся байдужим. Як досі не звертав уваги на всі ці кольорові сплески і вигуки (так їх називають професійні рекламники), так і не звертаю. Тим паче не використовую їх як рекомендацію для придбання не відомого мені продукту або товару.

Розумієте, коли до зарплати — ще тиждень, а яскравий щит з усміхненим і задерикувато підморгуючим красенем переконує «Тут можна недорого пообідати лише за 600 гривень», то байдуже проходиш повз нього. Ну, не діє на мене реклама. Не діє, та й годі.

Пишу ці рядки, а по телевізору звучить «Сьогодні або ніколи!». Це під акорди «Місячної сонати» черговий понтовик знову пропонує мені дуже вигідну покупку. Сьогодні або ніколи!

Розмовляти про рекламу можна нескінченно, але — економіка, ринок, термін здачі матеріалу, газетна площа, нарешті, змушують перервати цю розмову. Рекламна пауза!

Мало не забув! Добре, якщо «Тефаль» і надалі думатиме про нас із вами тільки хороше.