ЛИПЕНЬ. ПОМ’ЯНОВСЬКИЙ

Дискусія з професором Єжи Пом’яновським, засновником і головним редактором часопису «Новая Польша». Пом’яновський, один з ветеранів гедройцевої «Культури» і перекладач «Архіпелагу ГУЛАГ», вважає, що його журнал має бути розрахований насамперед на читача-інтелігента. Пригадую журнал «Польша» радянських часів — він був кольоровим, масовим і беззмістовним. «Новая Польша», якої не побачиш у кіосках, — лише в Польському культурному центрі, бібліотеках і...книгарнях самої Польщі, де все ж таки більше читають польською, ніж російською, — часопис чорно-білий. Майстерно зроблений, трохи «високолобий» і, очевидно, нудний для масового читача.

Єжи Пом’яновський вважає, що «інтелігенція» — слово насамперед російське і польське, не західне, а тому нічого дивного немає у прагненні польської інтелігенції звертатися до російської... Я, відверто кажучи, з такою етимологією не погоджуюсь. Для мене «інтелігенція» — слово не так російське чи польське, як соціальне: вигадане свого часу призабутим тепер письменником Бобрикіним, воно точно відбивало відмінність у ставленні до освічених, мислячих людей на Заході — і в Російській імперії. Ця імперія і розвивалася, як держава, де освітою та індивідуальним баченням світу відверто нехтували як аристократи, так і народ. Традиція перейшла в більшовицькі часи, коли невігластво стало найпозитивнішою характеристикою можновладця, а головним героєм міфології нової держави став «його величність робітничий клас». Інтелігенція не була проголошена «прошарком» (російське слово «прослойка» тут виразніше), вона, швидше, залишилася ним з імперських часів...Тому таким потрібним для радянської інтелігенції було її перетворення на своєрідну касту, яка намагалася захиститися цим відчуттям особливості від влади нагорі і від обожнювання «його величності». А після Другої світової війни до радянської інтелігенції долучилася і «польська соціалістична».

Кілька днів тому російський поет Андрій Вознесенський сказав, що інтелігентів стає дедалі менше, однак він дедалі більше бачить поруч «інтелектуалів західного типу». Можливо, це відбиває серйозну хворобу російської — і пострадянської, і постсоціалістичної — інтелігенції, однак свідчить про те, що почало одужувати суспільство. Інтелігенції, такої прекрасної і такої жахливої, такої сильної і такої нещасної, скоро не буде. Залишаться самі інтелектуали західного типу — просто тому, що в новому суспільстві освіченість і вміння мислити вже не означатимуть «недоробленість», а стануть синонімами успіху, вдалої адміністративної чи творчої — чи політичної кар’єри, вміння впливати на свій світ. Інтелектуалові вже не треба буде відокремлювати себе від суспільства, навпаки — він намагатиметься наблизити це суспільство до власного розуміння життя. Однак такий інтелектуал буде холоднішим, прагматичнішим, здатним на розрахунок, — досить подивитися майстерно зроблені стрічки інтелектуала Альмодовара, щоб зрозуміти, чим вони відрізняються від фільмів інтелігента Тарковського... Проте Альмодовара більше дивляться, а мовою цифр це означає не тільки доходи, а й те, що набагато більше людей отримають шанс стати трішечки кращими...

Інше запитання: якими мають бути журнали і газети, телебачення та радіо для інтелектуалів? Адже в нашому суспільстві досі орієнтуються або на сто екземплярів для вмираючої інтелігенції, або на мільйон для тріумфуючого масового читача. Вміння знайти «золоту середину», навчитися розмовляти з найактивнішою частиною суспільства — отими інтелектуалами і водночас тими, хто прислухається до них, — поки що не настало...