Липень. Едвард Хіт

Британські політики і журналісти проводять одного з найбільш відомих прем’єр-міністрів Об’єднаного Королівства післявоєнних десятиліть словами про його вірність власним переконанням та масштабність. Сер Едвард Хіт і справді був непересічною особистістю. Це був, можливо, останній лідер консерваторів — і останній лідер Британії, — який сприймав політику не як щоденну копітку працю, що вимагає відмови від одних орієнтирів і вдалої заміни їх іншими, а як місію з покращання отриманого ним в управління королівства. Сер Едвард усе робив з найкращих міркувань. Він намагався не вдарити по інтересах найбідніших верств населення на тлі майже катастрофічних економічних випробувань — у результаті криза тільки поглибилася. Він намагався протистояти сепаратизмові й терору в Північній Ірландії без будь-яких поступок ольстерським католикам — і його прізвище назавжди буде пов’язане у британський історії з «червоною неділею» в Лондондеррі, коли загинули мирні демонстранти. Навіть через три десятиріччя після тих трагічних подій, вже у 86-річному віці, він мав давати свідчення, пов’язані з розслідуванням того, що відбулося в Лондондеррі. Слухання продемонстрували, що ці роки не змінили впевненості колишнього прем’єра у головному — він не може вважатися відповідальним, бо перебував ніби над політичною ситуацією. Не в ній самій, а над нею — о, яка зручна позиція для людини, котра не знає, де знаходиться вихід...

Він був першим британським європейцем, зробив одним із найважливіших напрямів своєї політики інтеграцію — і, незважаючи на серйозну опозицію, домігся приєднання країни до майбутнього Європейського Cоюзу. Однак це вдарило по незахищених галузях економіки і призвело до поглиблення кризи. Цей вишуканий аристократ із тонким смаком і талантом професійного музиканта був, однак, настільки впевнений у тому, що робить усе правильно і дбає про Британію, що дозволяв собі не помічати нікого навколо. Нікого й нічого, окрім власної місії.

Протверезіння відбулося навіть не тоді, коли виборці відмовили консерваторам у новому мандаті. Протверезіння відбулося тоді, коли консерватори обрали собі нового лідера — Маргарет Тетчер — і вже вона виграла парламентські вибори. І виявилося, що поводитися з людьми можна зовсім інакше. І можна на посаді прем’єра все робити зовсім інакше. Наполегливо працюючи, не боючись конфронтації не тільки з європейцями, а й зі своїм населенням, якому тільки з часом вдасться переконатися у перевагах нового консервативного курсу, позбавленого стереотипів і комплексів, а головне — настільки гнучкого, що з роками лейбориста Блера називатимуть спадкоємцем консерватора Тетчер.

Сер Едвард Хіт так ніколи й не вибачив леді Маргарет Тетчер її успіху. Вона назвала його «політичним гігантом» і «першим сучасним лідером консерваторів». Однак є політичні гіганти, яких обов’язково потрібно перемагати: вони настільки впевнені у своїх можливостях, що влада стає для них небезпечною.