Лікар з відзнакою

Представляти творчість киянина, письменника і драматурга Михайла Булгакова немає потреби.

1916 року, в розпал Першої світової війни, у Київському університеті Св. Володимира синові професора Київської духовної академії Афанасія Булгакова Михайлу після завершення курсу медичних наук вручають «диплом лекаря с отличием». Випускник медичного факультету, давши клятву Гіппократа, стає лікарем. І якщо письменник Булгаков більш ніж відомий своїми творами, то що ми знаємо про лікаря Булгакова?

Близько трьох десятиліть тому в чорноморському курортному місті Туапсе у будинку Тетяни Миколаївни Кісельгоф, першої і єдиної вінчаної дружини Михайла Булгакова, я був зачарований, побачивши лампу із зеленим абажуром, при світлі якої писався мій улюблений роман «Біла гвардія». Тетяна Миколаївна вирішила подарувати цю лампу мені, оскільки вважала, що їй місце — в рідному й улюбленому місті письменника, у глибині душі сподіваючись, що в Києві буде створено музей Булгакова.

Цей світильник, як і інші раритети з буття Майстра, стали основою експонатури під час створення на Андріївському узвозі меморіального музею — нинішнього знаменитого «Будинку Турбіних».

Можливо, ця незвичайна лампа певною мірою освітила і той шлях, який пройшов український медик, історик медицини та літератор Юрій Віленський, коли створював свою монографію про лікарську діяльність Михайла Булгакова.

Ми разом із Юрієм Григоровичем вдивлялися в автографи Майстра, залишені ним у різний час на кількох книжках, подарованих мені рідними та близькими Михайла Афанасійовича. Мій гість уперше побачив лампу із зеленим абажуром, сухарницю, підсклянник, цукорницю, фотографії з Булгаковського будинку.

Натомість Юрій Григорович розповів про свої знахідки з міських архівів Києва, зокрема про залікову книжку студента-медика. І подарував мені кілька копій фотографій та документів, віднайдених ним в архівах. Тоді я вперше ознайомився з фотознімком студента-першокурсника М.Булгакова, із фотографіями світил медицини того часу.

Незабаром Віленський вирушив у дорогу «слідами» молодого випускника медичного факультету Університету Св. Володимира. Спочатку потрапив у Сичівку, добрався до Микільсько-Земської обителі юного лікаря. Потім дороги привели його в Кам’янець-Подільський і Чернівці, де автор майбутньої монографії немовби перенісся в напружені дні Брусиловського прориву, коли служив у лавах армії польовим хірургом Михайло Афанасійович.

Знавець булгаковської Москви Борис Мягков запросив Юрія Віленського пройтися старими вуличками Білокам’яної. Тоді ж вони забрели в Чистий провулок, піднялися східцями до дверей квартири — прообразу оселі професора Преображенського, яку легко впізнати, гортаючи сторінки повісті «Собаче серце». А в Бібліотеці ім. Леніна (тепер — Національна бібліотека Росії), у залах відділу рукописів, їм вдалося доторкнутися до святая святих — рукописів письменника та його сімейних фотографій.

1991-го, в рік святкування 100-літнього ювілею М.Булгакова на його батьківщині, окрім відкриття Літературно-меморіального музею письменника на Андріївському узвозі, київське видавництво «Здоров’я» видало 15-тисячним накладом монографію Ю.Віленського «Доктор Булгаков». Книжка не затрималася в магазинах і невдовзі зникла з прилавків, ставши бібліографічною рідкістю.

І ось через 14 років те ж саме видавництво видає цю працю в новому, доповненому варіанті. Жаль, що мізерним накладом — 500 примірників.

Працюючи над рукописом монографії, Віленський знову і знову, роздумуючи над булгаковською фразою «зізнайся, ти великий лікар», і далі шукав джерела та підтвердження моральних постулатів лікаря Булгакова як канви його професійної милосердної одіссеї та творчої світобудови.

Дуже важливим йому видавався кавказький період лікарських борінь Булгакова.

Свого часу Тетяна Миколаївна подарувала мені книжку Д.Гирєєва «Михайло Булгаков на берегах Терека». На жаль, незабаром після її виходу автор книжки у розквіті творчих сил загинув в автомобільній катастрофі. А згодом я став власником пізніше опублікованого листування Т.Кісельгоф із Д.Гирєєвим.

З великим зацікавленням Віленський вивчив листування Тетяни Миколаївни з автором цих рядків, а також її спогади, які свого часу я записав зі слів Тетяни Миколаївни під час мого відвідання Туапсе, тоді ще не опубліковані.

Звернення до робіт наукових співробітників Літературно-меморіального музею М.Булгакова К.Пітоєвої та С.Ноженко дозволило автору монографії повніше окреслити моральні висоти студента-медика М.Булгакова.

«Для мене відкрилося серце Булгакова, — пише Ю.Віленський, — пекуче неприйняття диктатури й насильства, пронизлива жалість до безвинного, боягузтво, що каталізує зло, протест проти зневажання і знищення інтелігенції... згубні плоди войовничого безбожжя — такі переслідували його тривоги. Але в цих епічних картинах була присутня й етична його сутність, тому що Булгаков-лікар передує Булгакову-письменнику, а його християнське світосприйняття, явне чи розчинене, його професіоналізм у виконанні лікарського обов’язку, беззавітне служіння хворому невіддільні від його літературного покликання».

У зв’язку з цим згадуються мої зустрічі з близькими та друзями Михайла Афанасійовича. Коли мова заходила про Булгакова як лікаря, всі вони в один голос заявляли, що Михайло Афанасійович був блискучим діагностом і, хоча відійшов від медицини, завжди готовий був вислухати недужих і відразу запропонувати необхідні ліки, які, як правило, давали помітне полегшення. Адже недарма він облюбував на Пречистенці двоповерхову аптеку, яку регулярно відвідував, беручи про запас різні медикаменти. До речі, ця стара московська аптека існує й понині.

Зрозуміло, поява книжки як такої в наш час і в наших умовах схожа на важкий підйом гірським схилом. Та все ж, завдяки рішучості автора, підтримці Міжнародного благодійного фонду ім. П.Куліша й Української виставкової фірми «Медвін», така книжка відбулася.

У післямові до неї Юрій Щербак пише: «Нові виклики стоять перед медициною XXI століття — проблеми трансплантації органів і клонування людини, генетичних експериментів, абортів у католицьких та мусульманських країнах, відповідальності охорони здоров’я за поширення СНІДу трансфузійним шляхом, проблеми плати за медичні послуги в бідних країнах. Але це вже теми для нових досліджень. Ми ж повинні бути вдячні Ю.Віленському за те, що він відкрив чарівне вікно в інший світ — життя і творчості М.Булгакова. Світ, який давно минув, але все ще хвилює нас!»