КВІТЕНЬ. УРНАА

На відкритті фестивалю «Діви Євразії» в московському концертному залі імені Чайковського був у захопленні від виступу співачки з внутрішньої Монголії. Однак Урнаа, — можливо, найвідоміша учасниця цього фестивалю — давно вже залишила і внутрішню Монголію, і взагалі Китай. Перед виступом вона коротко сказала, що ситуація на її батьківщині не відрізняється від ситуації в Тибеті. Можливо, хтось посперечається із таким визначенням, однак очевидно — співачка так відчуває... Тому вона постійно живе в Німеччині, видає там диски, а її менеджерів слід шукати на Тайвані... Таким є сучасний світ — для того, щоб відчути дух монгольського степу, треба потрапити до концертного залу в Москві або у Франкфурті... І в цьому є певний парадокс. Етнічна музика — один із прапорів світу антиглобалістичного, світу, який стверджує своє право на розмаїтість... І водночас така музика користується всіма інструментами сучасного шоу-бізнесу: організатори фестивалю «Діви Євразії» повідомили, що непростий для сприйняття пересічного слухача концерт транслюватиметься майже десятками світових радіостанцій — яскрава ілюстрація глобалізму в його, так би мовити, найкращому вигляді!

Інша ж суперечність полягає в тому, що чимало людей, котрі політично тяжіють до глобального світу, — в культурному сприйнятті цивілізації залишаються запеклими «антиглобалістами»: відвідують концерти співаків, які насправді співають, та ще й народних пісень, цікавляться письменниками Східної Європи і вміють дегустувати французькі вина... І водночас люди, які виступають із антиамериканськими маніфестами, — можуть обговорювати їх у «Макдональдсі», не відводити очей від MTV й читати самі бестселери. Звісно, є ще професійні антиглобалісти, з тих, котрі їдять гамбургери крадькома, але тут ідеться не про них. Ідеться — про цивілізаційний вимір. І про усвідомлення власного вибору.

Для людини, яка усвідомлює неминучість глобального світу, важливо усвідомити, чим цей світ буде — глобальним мегаполісом чи глобальними селищами. Мегаполіс, звичайно, приваблює — особливо вихованих у селищах в традиції зневаги до селищ. Однак він водночас виснажує, пригноблює, робить людей однаковими, а їхні інтереси — одноманітними. У мегаполісі є тільки те, що всіма продається і всіма купується. У глобальних селищах знаходиться місце для інтересів кожного, для різних культур, мов і традицій. До речі, на Заході це вже починають усвідомлювати. Ось непоганий приклад. У Німеччині монгольська співачка Урнаа збирає повні зали прихильників етнічної музики — і своєї власної творчості. В Росії не вдалося заповнити навіть зал для одного концерту у Концертному залі ім. Чайковського. В Україні приїзд співачки з репертуаром монгольського походження може викликати хіба що подив і пошук якогось невеликого клубу для «оригіналів». Тим часом російський шоу-бізнес не може поскаржитися на доходи від українських гастролей. І не дивно: адже російська естрада вирізняється такою старанно створеною одноманітністю, яка не може не подобатися культурно невихованому суспільству.

На Заході вже намагаються рятуватися від одноманітності розмаїтістю. Хай ця розмаїтість — іншої музики, іншої літератури, іншого кіно й театру — не є масовою, але тільки вона дозволяє суспільству рухатися. На Сході жахаються всього феноменального. Насправді в Україні і до Вєрки Сердючки, і до Ніни Матвієнко ставляться однаково. Тобто, звичайно, на масовому рівні Вєрку заведено слухати під огірки, а існування Матвієнко — не помічати. А на рівні «інтелігентної людини» Вєрку заведено лаяти, а Ніною Матвієнко — захоплюватися. Але від цього захоплення концертів Ніни Матвієнко не більшає. Ми не можемо усвідомити, що Вєрка Сердючка — культурний феномен пострадянської цивілізації, і в Росії, скажімо, цей образ має шалений успіх саме тому, що відрізняється від одноманітних продуктів з набридлої «Фабрики зірок». А Ніна Матвієнко — феномен цивілізації світової: і той світ, який тяжіє до розмаїтості, рано чи пізно її для себе відкриє. Але ми поки що не є ані частиною світу глобального, ані частиною світу розмаїтого, не будуємо ані мегаполісу, ані своєї частини селища. Ми, швидше, спостерігаємо за чужим будівництвом, навіть не здогадуючись, що для участі в ньому у нас є все необхідне...