Квітень. Лондон

Найближчий приятель Бориса Березовського, новий власник видавничого дому «Коммерсантъ» і колишній керівник Першого каналу Російського телебачення Бадрі Патаркацишвілі дає в Лондоні інтерв’ю кореспондентці своєї газети Наталії Геворкян — журналістці, яка зажила професійної слави не тільки своїми статтями, а й тим, що підготувала першу книжку-розмову з кандидатом на посаду президента Росії Володимиром Путіним.

У Лондоні, звичайно, відбувається розмова демократів. Бадрі розповідає про переродження нової грузинської влади, яке розпочалося після смерті його близького соратника — колишнього прем’єра Зураба Жванії. Про загадкові вбивства, про корупцію. Про заляканий бізнес. Про контрольовані медіа. Звісно, про все те, що мало зникнути після перемоги «революції троянд» — але не тільки не зникло, а й почало квітнути і перемагати. Пан Патаркацишвілі не пояснює, коли саме він помітив переродження грузинських революціонерів — і чи було воно взагалі, може, нова влада з першого дня своєї появи була старою. Однак у його розмові з журналісткою є слова, які пояснюють, що насправді має на увазі Бадрі Патаркацишвілі.

І не тоді, коли він говорить про себе. А тоді, коли він говорить про свого приятеля і його від’їзд до Лондона. «Це була незапланована історія. Влада, яку він сам і створював, вирішила підкорити його. А він не захотів ламатися. Він завжди каже — найважливіше в житті бути самим собою. Тобто вільним. Так, я сьогодні перебуваю саме в такій ситуації».

Звичайно, бути вільним і не підкорятися тискові влади — це чудово. Постає тільки запитання — навіщо створювати владу, яка матиме лише одне бажання: підкорити й зламати? І якою була б ситуація, якби бажання Кремля підкорити і зламати не поширювалося на Бориса Березовського. А бажання Тбілісі залякати і заткнути рота — на Бадрі Патаркацишвілі?

У мене є відповідь на це запитання. Якби бажання Кремля і Бориса Березовського були узгоджені, Бадрі Патаркацишвілі навряд чи розповідав би журналістці про Грузію. Швидше за все, він нудьгував би на черговій нараді у своєму кабінеті в Останкіно й розмірковував би, кого сьогодні показати в програмі «Время» — Іванова чи Медвєдєва. Участь Патаркацишвілі у створенні Саакашвілі була обумовлена помилкою Березовського у створенні Путіна. І саме цією помилкою пояснюється участь Бориса Абрамовича в українських подіях...

«Влада, яку він сам і створював...» Ці люди вже посивіли, накопичили мільярди, а все не можуть зрозуміти: влада, яку сам створюєш, завжди усвідомлюватиме свою штучність і непрофесійність, завжди — як голий король з казки Андерсена — побоюватиметься, що ці її неперевершені риси рано чи пізно помітить обдурений електорат. І така влада, хоч би якими масками вона користувалася, — завжди буде небезпечною. Небезпечною для всіх — від мільярдера до жебрака. Бо така влада нікому нездатна гарантувати майбутнього. Бо вона живе тільки одним днем, від виборів до виборів, вигадуючи собі нові гасла й нових ворогів. Вона не може вигадати тільки одного — управління країною. Таку, «самостворену», владу це не дуже й цікавить. Та якби й зацікавило — вона б не дуже уявляла собі, що тут варто робити. Бо управління — це не мітинг, не телевізійна зустріч із міністрами, не промова перед діячами культури, а щоденна копітка брудна праця, яку потрібно любити набагато більше, ніж свою владу і чужі гроші...