КВІТЕНЬ. КАЛНІЄТЕ

За кілька тижнів до розширення Європейського Союзу майбутній член Єврокомісії від Латвії, міністр закордонних справ цієї країни Сандра Калнієте опинилася в центрі справжнього політичного скандалу. Німецькі газети обговорюють її виступ на відкритті книжкового ярмарку в Лейпцигу, під час якого голова Центральної ради євреїв Німеччини демонстративно залишив залу засідань. Що ж, пані Калнієте виступила із якимись антисемітськими висловлюваннями? Зовсім ні. Вона тільки сказала, що комунізм і фашизм були однаково злочинними режимами і те, що один з режимів брав участь у перемозі над іншим, його злочини не виправдовує.

Здавалося б, нічого крамольного у цій думці немає — принаймні для людини, яка мешкає на сході чи в центрі Європи. Однак німецька преса почала виховувати латвійського міністра, пояснюючи їй, чим комунізм кращий за нацизм. Виявилося, що після 1945 року комуністичний режим втратив людожерний характер, і взагалі не можна порівнювати планового знищення євреїв Європи із комуністичним тоталітаризмом... З висловлювань пані Калнієте солідна «Франкфуртер альгемайне цайтунг» робить дивовижний висновок: комунізм залишив по собі в Східній Європі егоїстичні суспільства, які думають тільки про себе.

Звичайно, така точка зору є цілком зрозумілою. Якщо батьків пані Калнієте депортували до Сибіру, де вона й народилася, її можна просто звинуватити у егоїзмі, та ще й побутовому. Або в авторському честолюбстві: Сандра Калнієте написала книжку про сибірські поневіряння засланців. І тоді можна довести, що виселення латишів до Сибіру — це не плановий захід, а просто прикрий випадок. І операції по виселенню кавказьких народів, і ГУЛАГ, і знищення Єврейського антифашистського комітету... звісно, перераховувати дарма. Але дивовижно, що європейці навіть зараз не бачать необхідності у розумінні психології тих, хто комунізм не вивчав, а жив в ньому. Хто знає, може, якщо нацизм не був би переможеним, знищив усіх євреїв і проіснував би ще років 50, він також «заспокоївся» і наприкінці свого існування не знищував би людей мільйонами, а просто знаходив би їм місця в психіатричних лікарнях. Чи означає це, що нацизм був би кращий за комунізм, скажімо, переможений 1945 року, коли він ще не встиг втратити своєї масово-людожерної сутності?

Це все риторичні запитання. Насправді егоїстичне суспільство виникло не на Сході, а на Заході. Перед Другою світовою війною можливість масового знищення євреїв також не вважалася обставиною, що могла б перешкодити переговорам з паном канцлером, людиноненависницька сутність якого стала зрозумілою тільки з часом — тоді, коли було неввічливо говорити про таку ж сутність режиму країни-союзника. А сьогодні якось неприємно погоджуватися з тим, що мільйони людей залишили напризволяще з комуністичним режимом. Перекручуванням істини виглядає твердження, що цей режим керувався виключно класовими категоріями знищення. Класовими також — хоча знищення за класовою або політичною ознакою аж ніяк не є виправданням. Але кримські татари не були класом, це був народ, який переселяли і який помирав в вагонах для худоби не краще за євреїв, яких саме в таких вагонах везли до Освенциму. Чеченці, інгуші, інші народи Кавказу також не були класом. Не були класом і турки-месхетинці, які досі не можуть знайти собі місця на цій землі. Не були класом німці Поволжя. Тоталітарні режими користуються власними гаслами тільки тоді, коли їм це вигідно. Але варто пам’ятати, що як не можна було єврею зробити кар’єру в НСДАП — навіть якщо б він повірив у Гітлера і націонал-соціалізм, так не можна було кримському татарину уникнути виселення з батьківщини — навіть якщо він палко вірив у Сталіна і комунізм. Звичайно, можна вважати, що народам комуністичного табору повезло більше — їх виселяли, а не ліквідовували. Був шанс вижити — більший, ніж у тих, хто потрапляв у місця «остаточного вирішення» єврейської проблеми. Але це дуже сумне і сумнівне везіння — везіння, яке не скасовує самого поняття планомірного геноциду — хай цього разу євреї просто не встигли потрапити у його жорна...

Західні європейці усвідомили сутність фашизму тому, що вони його пережили. Східні європейці пережили ще й комунізм. Їхнє величезне завдання, їхня місія у новій Європі — допомогти сусідам по континенту усвідомити те, що сказала в Лейпцигу пані Калнієте: між фашизмом і комунізмом немає розбіжностей. Єдина Європа насправді можлива тільки за умови прийняття цієї істини й переоцінки всієї європейської історії під її кутом зору.