Культурна історія «зручностей»

Мабуть, ніщо настільки яскраво не ілюструє принципову відмінність між культурою та природою, як особливий пристрій, встановлюваний у закритих від сторонніх поглядів приміщеннях і призначений для того, щоб людське тіло могло звільнятися від продуктів переробки їжі в комфортабельних умовах. Досить затримати погляд на унітазі, щоб переконатися: культура — це завжди щось штучне і вже точно не «природне». Бо що може бути природнішим, ніж справляти нужду під кущиком на очах у випадкових перехожих і залишати турботу про наслідки цього акту на опіку природного ходу речей? Усі тварини так роблять...

Озираючись назад

Туалети з унітазами знадобилися людині не раніше, аніж вона усвідомила й задовольнила свою потребу в житлі. «Зручності» спочатку влаштовували на подвір’ї, але потім прагнення до комфорту перенесло їх усередину будинків, викликавши очевидну проблему: як позбавлятися запаху й відходів. Сидячі унітази типу «крісло з діркою» простежуються в історії людства з найдавніших часів. Принципово вони різнилися тільки способом захоронення відходів, найпростішим із яких є земляний, сполучений із запахом і накопиченням нечистот, до того ж він вимагає чималих затрат ручної праці. Більш гігієнічний і естетичний спосіб — водяний. У єгипетських і шумерських гробницях, датованих 2500—2600 роками до н.е., було виявлено різьблені трони-стільчаки, а китайські археологи в провінції Хунань розкопали унітаз монарха, створений 50—100 рр. до н.е. Античні зливальні унітази з дерев’яними сидіннями і резервуарами для води було знайдено при розкопках палацевих споруд поселення Кносс на острові Кріт. А найвищого рівня в унітазній справі досягли давні римляни, котрі побудували потужну водогінну й каналізаційну системи, впровадили в щоденне життя не лише лазні, а й публічні та домашні туалети з водяними унітазами.

Після занепаду Римської імперії в Європі настала епоха горщиків, уміст яких викидали прямо на вулицю, де турботу про нього брали на себе бродячі свині. Горщики для простолюдинів робили з міді, знать і дуки користувалися срібними, встановлюваними всередину спеціальних туалетних стільців. Технологічна примітивність цих виробів частково компенсувалася їхнім вишуканим прикрашанням. Приміром, серед колекції предметів особистого вжитку членів англійської королівської фамілії виділяється особистий туалетний стілець короля Генріха VIII, оббитий чорним оксамитом і прикрашений стрічками, аплікацією, вишивкою і торочкою, причому все це кріпилося до дерев’яного сидіння з допомогою двох тисяч позолочених цвяхів.

Культурний розрив

Над удосконаленням конструкції середньовічного європейського унітаза думав уже Леонардо да Вінчі, однак справжній прорив у цій галузі здійснили британці. Першим у цьому ряду значиться сер Джон Харрінгтон, хрещеник королеви Єлизавети І, котрий 1596 року спорудив ватерклозет «Аякс», що представляв собою дерев’яне сидіння з цистерною та клапаном для зливу. Новинку було виготовлено в двох примірниках — для самого винахідника і його хрещеної матері. Відомості про те, чи користувалася королева цим пристроєм, суперечливі. Одні джерела промовляють, що вона уникала його через хиткість і громіздкість. Відповідно до інших, подарунок припав їй по душі, і недарма — серед сучасників Єлизавета мала репутацію «надмірно» чистоплотної, оскільки приймала ванну суворо раз на місяць (для епохи, коли в моді у еліти були пудра, помада і парфуми, а зовсім не мило і вода, це було дуже часто). Достеменно відомо лише те, що винахідник став об’єктом глузувань і припинив роботу над подальшим розвитком свого дітища.

Як бачимо, на рубежі XVI століття європейська цивілізація технологічно вже була готова втілити ідею зливального унітаза в життя, проте культурний розвиток суспільства ще не досяг рівня, котрий гарантує необхідність у ньому. Слід зауважити, що відстрочка реального використання винаходу — звичайна справа в історії людства. Знаменитий американський соціолог Алвін Тоффлер назвав цей феномен культурним розривом, а в числі прикладів, крім унітазів, знаходяться такі різнокаліберні винаходи, як залізниці та кулькові авторучки...

Унітаз і демократія

Горщики протрималися в Європі ще майже два століття — до того моменту, коли інший англієць, Александр Каммінг, оформив 1775 року перший в історії людства патент на розробку зливального унітаза. Цього разу винахід приспів вчасно, і патенти на різні модифікації базової моделі стали видавати ледь не щороку. Особливої згадки заслуговує унітаз винахідника-моряка Джозефа Брама, виробами якого оснащували сучасні йому кораблі. Головним напрямом роботи інженерної думки було підвищення надійності конструкції. Це завдання вирішили після того, як більшість латунних і залізних деталей замінили на керамічні.

До середини XIX століття британські компанії, які раніше займалися виготовленням горщиків, повністю переключилися на нову продукцію. Цьому сприяв ухвалений 1848 року в Британії Національний закон про громадське здоров’я, що став зразком державного регулювання в сфері каналізації. Крім того, уряд виділив гроші на дослідження й інженерні розробки в цій галузі й ініціював будівництво системи центральної каналізації.

Цікаво, що, як і у випадку з іншим великим винаходом давніх римлян — парламентом, Британія, котра впровадила в ужиток людства сучасну версію зливального унітаза, фактично всього лише наново винайшла забуту на віки спадщину великої Римської імперії, задвірками якої вона в минулому була...

«Зручності» в Новому Світі та легенда
про Томаса Креппера

Американські переселенці привезли із собою старі добрі горщики. Тільки 1875 року було представлено перший американський ватерклозет, багато в чому він скопіював більш ранній англійський зразок. Тільки наприкінці XIX століття американці наздогнали англійців за якістю цих виробів і повністю перейшли на споживання продукції домашнього виробництва.

Саме в Америці зародилася легенда про те, що винахідником унітаза є англійський сантехнік на ім’я Томас Креппер. Чимала поширеність і особлива живучість цього міфу, безумовно, пов’язані зі специфічним прізвищем його героя: в американському сленгу слово «креп» має значення «лайно». До того ж Томас Креппер був цілком реальною особою, котра зробила помітний внесок у розвиток англійської і світової сантехніки в період між 1861 і 1904 роками. На його рахунку — аж дев’ять патентів з удосконалення різних вузлів ватерклозета і системи каналізації. Втім, таких майстрів-сантехників, як містер Креппер, у той час і в Англії, і в Америці було чимало. І якби не виразне ім’я, навряд чи йому приписали б чужі заслуги...

Дизайн і менталітет

Після винаходу наприкінці XIX століття кронштейного типу унітаза винахідницький бум у цій сфері вщух, і протягом майже цілого століття не було представлено жодної принципової технологічної зміни: настав час сконцентруватися на естетичному боці. У багатих будинках ставилися декоративні унітазні чаші. Деякі з них були такі гарні, що їхній дизайн і малюнок копіювали для виготовлення супових мисок. Крім прямого прикрашання, внесені нововведення стосувалися варіацій форми чаші, а також були спрямовані на підвищення ефективності, а отже, зниження об’єму злитої води. У багатьох країнах, особливо в тих, де відчувається нестача води, вже широко впроваджені унітази з двома режимами зливу: натиснеш велику кнопку — виллється звичайний об’єм води, натиснеш маленьку — потік буде скромнішим.

Так само, як і англійці, американці у своїх подальших удосконаленнях узяли за основу конструкцію, запропоновану Каммінгом, у якій вода постійно знаходилася в унітазі — для поглинання запаху. А, як відомо, наявність стоячої води в звичних нам із дитинства унітазах свідчить про його несправність. Тож, побачивши американський унітаз уперше, уродженець колишнього Союзу, як правило, переживає невеликий «культурний шок». Утішає те, що в аналогічній ситуації можуть опинитися уродженці багатьох інших європейських країн, зокрема Німеччини. До речі, ця сантехнічна відмінність стала відправною точкою в розмірковуваннях американської письменниці з українськими коренями Еріки Джонг із приводу німецького менталітету. У своєму знаменитому бестселері «Страх польоту» вона пов’язала жахливу на її погляд традицію використовувати безводні унітазні чаші з тим, що німці не убереглися від зараження нацистською ідеологією. Цікаво, що вона написала б, відвідавши рідні місця своїх бабусь і дідусів?..

Перспективи
й культурне освоєння пристрою

Інженери та винахідники знову всерйоз узялися за унітаз у зв’язку з початком космічної ери — головним чином для реалізації тривалих космічних програм. На рубежі XXI століття розвиток унітазної справи отримав ще один додатковий поштовх, зумовлений прагненням пристосувати до найдавнішого пристрою новітні технології. Так, японські, британські та німецькі компанії вже випускають унітази, оснащені комп’ютером, який виконує аналіз вмісту і видає інформацію про стан здоров’я користувача і, якщо треба, про можливу вагітність. Сучасні унітази використовують вакуумний принцип зливу, щоб зробити витрату води мінімальною, і легко можуть бути підігнані під індивідуальний розмір і вагу людини. А в перспективних моделях унітазів, представлених західними фірмами, замість води застосовують лазерні промені, котрі не лише негайно спалюють виділення, а й стерилізують сидіння.

Одночасно на повну силу продовжується культурне осмислення й освоєння цього побутового пристрою й усього, що з ним пов’язано. У багатьох країнах світу відкрилися музеї, присвячені туалетній справі і її знаряддям. На думку експертів, найповніша колекція унітазів усіх часів і народів представлена у Гладстонському музеї в Англії. В Америці поки немає великого національного музею унітазів, зате існує сила-силенна дрібних приватних експозицій, відкритих ентузіастами, серед яких заслуговує на увагу музей унітазних кришок Барні Сміта і музей унітазів в Інтернеті. А ще два американці опублікували книжку, присвячену «тойлегамі» — оригамі з туалетного паперу...

...Невід’ємна деталь людської гігієни — унітаз — відіграє роль критичного індикатора, котрий показує різницю між цивілізацією і варварством, між порядком і безладдям, між здоровим і шкідливим довкіллям. Робота з впровадження й удосконалення унітазів у цілому вже закінчена в Європі і Північній Америці, але ще триває в інших частинах світу — на кінець ХХ століття майже три мільярди чоловік, які живуть у країнах, що розвиваються, не мали доступу до сучасних зливальних унітазів...