Кульбаба — секретний об’єкт СБУ?

...А завтра було 5 травня. Для кількох поколінь наших журналістів ця дата саме так і укладалася в пам’яті, зі словами «завтра». У всіх календарях — настільних, настінних, відривних — на аркушиках за 4 травня значилося: завтра — День преси. Таким робом виявлялася повага до основоположника найпередовішого вчення, і на 5 травня дозволявся тільки один запис, про день народження Карла Маркса. Уже давно ми відзначаємо в червні український День журналістики, одначе ті, чиє фахове становлення припало на 60—80-ті роки минулого століття, 5 травня, звісно, не забувають. Віталія Олійника думки про наступний день, про численні привітання, про чаркування з колегами (мінеральною, на міцніші напої здоров’я вже не вистачає) навідали ще зранку та так обсіли голову, що злегка аж защеміло серце. «Сходжу, мабуть, додому, — мовив про себе, — а дорогою загляну в аптеку». Як на лихо, рятівного корінфара в аптеці на Фалєєвській не було, але потішило інше: на газончику навпроти аптеки пробилися свіжі листочки кульбаби — делікатес для сімейного улюбленця папуги Кузі. Не встиг нагнутися, як ляснуло над вухом:

— Гражданін! Проходітє мімо!

Через газон, за литим металом огорожі, чіпко вглядався в хазяїна папуги Кузі охоронець. Олійник спробував щось пояснити, але відповідь була ще категоричнішою:

— Гражданін! Здєсь служєбная тєріторія! Не задєржівайтєсь!

Охоронець справді перебував на службовій території, за його спиною монолітом височів корпус управління Служби безпеки. Але причому тут вулиця Фалєєвська, причому тут газон із кульбабою? Серце розболілося вже не на жарт, але і вдома, перевівши дух, і на роботі Олійник ще не день і не тиждень шукав відповідей на ці запитання. Як і на те, чому охоронець вів себе так виключно по-хамськи, чому безапеляційні накази звучали не по-українськи. Зрештою Віталій Олійник сів-таки за стіл і написав репліку-роздуми під заголовком «Запретная зона?». 31 серпня нинішнього року вона з’явилася в його рідній газеті, в «Южной правде».

Можна влаштувати цілий семінар щодо значущості теми, порушеної Олійником, і фактів, які спричинили публікацію; можна дискутувати навколо емоційного рівня статті, асоціативного мислення автора. Але дві речі, здається мені, поза оскарженням. По-перше, люди старшого віку ніколи не забудуть, що таке держбезпека СРСР, і ніколи не повірять, що сьогоднішні чекісти (а працівники СБУ не цураються цього імені!) — прямо тобі Червоний Хрест і Червоний Півмісяць. По-друге, одна з визначальних рис журналіста — вкорінене, майже генетичне невміння мовчати. Ветеран миколаївської преси, редактор відділу «Южной правды» Віталій Олійник нічого не втратив би, якби не писав «Запретную зону». Більше того, зберіг би якусь частку нервів та здоров’я, не таких уже й міцних на восьмому десятку, адже свідомо йшов на загострення, в якому опонент — не благодійний фонд. Але в такому разі Олійник не був би Олійником.

Якою йому уявлялася реакція управління СБУ? Найперше, звичайно, необхідні уточнення: де, мовляв, ви стояли, що говорили, чи впізнаєте ви охоронця? Потім — контратака: навіщо ви повертаєтеся у кадебешні часи, навіщо ці ваші нічні роздуми, кому потрібні ваші сни про дитину з кульбабою і вишколену вівчарку? І, звісно, вибачення, байдуже в якій формі: чи в усній, чи через газету. Головне, аби запевнили, що охоронці території більше не чіплятимуться до перехожих.

Але ніхто до нього не приходив, ніхто йому нічого не писав, не дзвонив. Рівно через тиждень в «Южной правде» з’явилося... спростування. Наведу його повністю, включно з припискою від імені редколегії «ЮП», народженою також у кабінетах управління СБУ (цитую мовою оригіналу):

«Опровержение

«Запретная зона»

Публикация под таким названием была размещена на страницах «Южной правды» 31 августа 2004 года, которая открыто дискредитирует Службу безопасности Украины в глазах общественности.

Автор статьи, член Национального союза журналистов Украины В.Олейник, описывая якобы имевший с ним случай возле здания Управления СБ Украины в Николаевской области, приводит безосновательные умозаключения, основанные на эмоциях, укоренившихся негативных стереотипах и фантазиях о деятельности спецслужб бывшего СССР.

Размещение указанного материала на страницах одной из ведущих газет региона вызывает непонимание у руководства и коллектива Управления СБУ в Николаевской области, поскольку проведенная в этой связи проверка не подтвердила даже факта, который лег в основу статьи, не говоря уже о далеко идущих выводах из него. Тенденциозная направленность публикации, как и используемые в ней штампы — «черный воронок», «кагэбэшные повадки», «завели дело», «щелчки в телефонной трубке», «слежка в смотровую щель и замочную скважину» и т. п. носят явно вызывающий характер и свидетельствуют о попытках увязать деятельность Службы безопасности Украины с известными трагическими историческими событиями в прошлом.

В этой связи официально заявляем, что деятельность Управления Службы безопасности Украины в Николаевской области осуществляется в строгом соответствии с Конституцией Украины, Законами Украины «О Службе безопасности Украины», «Об оперативно-розыскной деятельности», «О контрразведывательной деятельности», «О борьбе с терроризмом» и другими нормативно-правовыми актами, основываясь на принципах соблюдения законности, уважения прав и достоинств граждан, а также ответственности перед народом Украины.

Мы призываем коллектив «Южной правды» к строгому соблюдению норм журналистской этики и действующего законодательства по вопросам освещения деятельности различных институтов государственной власти.

Пресс-центр Управления Службы безопасности Украины в Николаевской области.

Редакционная коллегия газеты «Южная правда» приносит свои извинения коллективу Управления СБ Украины в Николаевской области за необъективную публикацию недостоверных фактов, изложенных в статье В.Олейника, дискредитирующих деятельность СБ Украины».

Шість речень офіційного спростування викликають цілу низку емоцій: і подив, і заперечення, і обурення.

Подив, бо вельми вже неадекватна реакція на статтю. Якщо в газеті — про хамство конкретного службовця СБУ, то тут — «відкрита дискредитація Служби Безпеки України в очах громадськості». І цікаво, а буває дискредитація закритою? І чому йдеться про всю СБУ? Яким кандибобером читати словосполучення «необ’єктивна публікація недостовірних фактів»?

Заперечення, бо «фантазія про діяльність спецслужб колишнього СРСР» — це фантазії миколаївських есбеушників, а для десятків і сотень людей — страшна реальність.

Обурення, бо безликий прес-центр управління (так-так, панове, слово «управління» пишеться з маленької) публічно називає брехуном одного з найповажніших журналістів Миколаївщини — принципову, порядну і чесну людину: «якобы имевший с ним случай», «проверка не подтвердила даже факта, который лег в основу статьи». Хоча «Запретная зона?» і не обтяжена категоричними твердженнями, усе-таки деякі журналісти, з якими я говорив про публікацію, не приховували скептичності: «Даремно Олійник писав, тільки мороку на свою голову знайде». Але і ці обережні, і симпатики, і просто байдужі в одному сходилися стовідсотково: звинувачення Олійника в неправді — вершина нахабства.

Чому ж тоді, хтось може запитати, в «Южной правде» не викреслили зі спростування рядки про її вибачення, написані в управлінні СБУ? Мої здогади, гадаю, не дуже відрізняються від тих, які виникнуть у більшості читачів «ДТ», — що ж то за спецслужба, яка не має важелів впливу.

До слова, стаття Олійника вийшла під заголовком «Запретная зона?», а в публікації спростування уже просто «Запретная зона», без знаку запитання. Написано стверджувально, виважено, мовляв, знайте, журналісти, куди лізете.