КУДИ ВЕДЕШ, ДОРІЖКО ДОВГА?

Якщо вірити електронній газеті «Сегодня», то на чемпіонаті Росії з легкої атлетики, що недавно закінчився в Москві, відбулася така малопомітна подія. Коли бігунки на 1500 метрів, які претендують потрапити до збірної для участі в чемпіонаті світу в Лісабоні, почали свій вирішальний забіг у дуже повільному темпі, присутня на змаганнях дворазова чемпіонка Атланти Світлана Мастеркова не витримала, підійшла до судді-інформатора і попросила мікрофон.

— Це просто ганьба! — гучно сказала знаменита бігунка. — Для спортсменок, які претендують на високі місця, йти по дистанції так повільно — просто неприпустимо!

«Судячи з усього, — пише газета, — слова нашої прими почула Наталія Горєлова, котра і завоювала «золото» чемпіонату Росії, показавши в остаточному підсумку непоганий час — 4 хвилини 09,35 секунди».

Тим часом варто було б знати, що час цей був «непоганим» саме тридцять років тому. Але я не про це. Чимось давно знайомим і дуже неприємним повіяло від слів Світлани Мастеркової. Чому це їй гостро захотілося керувати процесом бігу, зробити так, щоб усі бігали однаково, за твердо встановленими канонами і не сміли навіть подумати про те, щоб мати на цю тему свою думку, свої розрахунки, засновані на власних планах і можливостях?

«Партія вчить, що тіла при нагріванні розширюються». Старий анекдот, але він грунтується на суворій життєвій правді. Партія вчила всього, у тому числі, на жаль, і правильно бігати.

Ім’я Володимира Куца і зараз ще на слуху. З’явившись уперше на всесоюзній арені 1953 року, він здивував усіх небувалою в стаєрському бігу тактикою — із перших метрів дистанції він йшов уперед, прагнучи відірватися від суперників, і дійсно, йшов усе далі й далі. Він бив рекорди, валив авторитети, перемагав. Вінцем його незвичайної тактики були перемога над Емілем Затопеком на чемпіонаті Європи 1954 року і тріумфальні забіги на 5 і 10 тисяч метрів на Мельбурнській олімпіаді. Світловолосий бігун у червоній майці тягнув за собою найсильніших стаєрів світу і перемагав їх.

І тоді відбулося перетворення тактики Куца на політичну силу, він став борцем за щастя всіх народів світу проти імперіалізму та колоніалізму. Куца «канонізували» найбезглуздішим чином. Його єдина в історії тактика була оголошена єдино можливою, прогресивною, радянською. А тактика тих, хто іноді все ж вигравав у Куца сильним ривком на останньому колі, — тактика природна і єдино можлива проти могутнього Куца, тактика англійців Гордона Пірі і Кріса Чатауея стала імперіалістичною, консервативною, антипролетарською.

Вже в серпні 1954 року на XII Всесвітніх студентських іграх у Будапешті всі, підкреслюю, всі радянські бігуни одержали вказівку лідирувати в забігах, славити СРСР демонстрацією червоної майки з державним гербом. Тільки вперед! Як Куц.

І почалося. У бігу на 800 метрів, там, де ніхто і ніколи нічого не виграв, лідируючи на першому колі, киянин Петро Чевгун біг попереду і явно прирікав себе на поразку. Виривався вперед не найдужчий наш бігун на 1500 м Володимир Багрєєв і... прибігав восьмим, втрачаючи через дурість керівників призову медаль.

Того ж 1954 року на чемпіонаті СРСР у Києві в бігу на 1500 метрів спортсмени зі старту побігли дуже слабко, зате на фініші мчали, як шалені, у чесній боротьбі були розіграні на останньому колі призові медалі між Володимиром Окороковим, Миколою Маричевим і Володимиром Багрєєвим. А потім всі троє були дискваліфіковані за... неспортивну поведінку, позбавлені медалей, жетонів і призових грошей! Я зустрів тоді милого Володимира Окорокова, несхожого на самого себе, блідого, з червоними плямами на щоках. Він ледь не плакав від образи. Стати чемпіоном СРСР і за швидкий фініш бути вигнаним!

Як бракувало потім усім нашим бігунам цього швидкого фінішу на найбільших міжнародних змаганнях, де нікому не спадало на думку лізти в лідери на перших колах, де бігли так, як складався біг. Ніхто не хотів розуміти, що лідер не везе решту на своїй спині. Всі біжать своїми ногами, дихають своїми легенями. І якщо можуть втриматися за тим же феноменальним Куцом, то значить рівні йому. А якщо виграють у нього на фініші, то вони сильніші. Сильніші за Куца! Адже переможець у легкій атлетиці і досі визначається на фініші, а не в ході дистанції і не на перших колах, і не за хибною сміливістю, а за кращим часом, зафіксованим суддями.

Я гадав, що все це було. Було і пройшло. І раптом ось прочитав про Мастеркову. А як вона виграла свої дві золоті медалі на 800 і 1500 метрів? Невже лідирувала від початку до кінця? Та ні, дочекалася вирішального моменту і випередила всіх ривком. Тим самим, нерадянським, реакційним!

Куц був і залишився унікумом. І унікальність його в моменти вищої спортивної форми полягала лише в тому, що він був сильнішим за всіх. А його знаменита тактика, ні для кого більше в світі неможлива і непотрібна, — просто демонстрація сили. Він міг би виграти у свій час, навіть якби біг навкарачки чи спиною вперед! Така вже була потужна людина. Не варто, заради всього святого, повторювати дурниці. Ні в Росії, ні в Україні.