«КТО ХОДИТ В ШКОЛУ ПО УТРАМ, ТОТ ПОСТУПАЕТ МУДРО»

До першого вересня ще понад два місяці, а в більшості шкіл набір першокласників, як то кажуть, у самісінькому розпалі. Для батьків малюків-шестирічок цей час теж не простий: необхідно прийняти відповідальне рішення — у яку школу віддати дитину? А може, краще поки що не віддавати зовсім, нехай підросте і піде відразу в другий клас?

...До школи мій син пішов зовсім несподівано. Буквально за три дні до 1 вересня мене біля дверей дитсадка зупинила завідувачка і запитала:

— Ви вже написали заяву в перший клас?

— Ні, я хочу, щоб дитина ще рік побула в садку.

— А в нас підготовчу групу ліквідують, і замість неї буде перший клас школи. Тож ідіть, поки не пізно, подайте заяву.

Заяву написати я встигла, але, природно, про жодну нормальну підготовку до школи (особливо — психологічну) не могло бути й мови: перші два тижні вересня малюк перебував у стресовому стані, безпричинно плакав, не слухався. Я гадала, що причина — саме в тій несподіванці, з якою він став учнем. Однак, поговоривши з мамами дітей-шестирічок, які довго готувалися до першого вересня, з’ясувала, що й у них процес адаптації проходить не зовсім добре. У чому причина? Може, наші чиновники поквапилися, скоротивши час перебування малюків у дитячих садках?

Ось що про це каже Світлана Кулачковська, завідувач лабораторії психології дошкільника Інституту психології ім. Г.Костюка АПН України:

— У психології існує таке поняття, як ампліфікація, котре має на увазі прагнення не до прискореного розвитку дитини, а до розширення її сфери пізнання, досвіду, створення умов для розкриття її внутрішнього потенціалу — спостережливості, пізнавальних здібностей, кмітливості тощо. Все це відноситься до процесу навчання, у якому беруть участь двоє: дитина зі своїми здібностями і прагненням до пізнання і педагог (вихователь), здатний допомогти їй в освоєнні нових знань, набутті навичок. У школі ж починається безпосередньо навчальна діяльність, яка, за словами відомого вітчизняного психолога Григорія Костюка, не властива дітям дошкільного віку, до яких належать і шестилітні. У такої дитини ще не сформувалися і необхідні для навчання функції організму. Приміром, довільна поведінка, вміння керувати собою, які формуються до семи (а іноді навіть восьми) років. Вік від шести до семи — критичний, коли важливіше не стільки навчання, скільки виховання. Це період формування і становлення особистості, засад моральності — уміння співчувати, співпереживати, розуміти іншого. Для усвідомлення цього необхідний час, який у сучасних шестилітніх дітей іде на адаптацію до нового статусу учня.

— Однак на Заході діти вже давним-давно ходять у школу в такому ніжному віці.

— У Європі такі школи називаються школами розвитку, школами соціального навчання. Там із дітьми займається в основному вихователь, а вчитель проводить тільки уроки. У деяких країнах, наприклад, в Угорщині, вихователь займається з дітьми до 3-го класу школи. Вітчизняні ж школи абсолютно не готові до роботи із шестилітніми — ні з погляду психологічної підготовки вчителів, ні з погляду створення відповідних умов.

— Однак змінити нічого не можна — сучасні шестирічки все одно вже ходитимуть не в підготовчі групи дитсадків, а в перший клас. За яким принципом потрібно підбирати школу?

— За принципом максимального комфорту для дитини. Такій дитині необхідне нормальне п’ятиразове харчування, денний сон, кімната для ігор. Тому найкращими є школи-садки. А взагалі вибирати потрібно не так школу, як учителя — досвідченого педагога, котрий добре знає і розуміє дітей, який уміє перетворити навчання в школі на радість.

— Звісно, дитсадки річ гарна, — зауважила вчителька молодших класів однієї зі столичних шкіл Валентина Петровська, — ось тільки діти в них не ходять! Сьогодні дуже мало дошкільнят відвідують дитячі заклади, у результаті в школу вони приходять абсолютно не адаптовані до колективу. Та й знання, отримані вдома, несистематичні, а тому такі «домашні» діти, навіть за добре розвиненого інтелекту, за знаннями й уміннями можуть багато в чому поступатися одноліткам, котрі відвідували садки. Якщо шестилітня дитина відразу піде до першого класу, де починається серйозне навчання, то процес адаптації в неї проходитиме ще складніше, аніж у школі-садку.

Може, таких «домашніх» дітлахів не так уже й багато? Виявляється, нічого подібного! У СРСР до дитсадків ходили 90% дошкільнят, в Україні ця цифра становила 86%. Сьогодні в країні дитсадки відвідують лише 38% дітлахів, при цьому в сільській місцевості, за різними оцінками, — від 9 до 19%. У Києві дошкільні заклади відвідує лише чверть дітей до 6 років, причому цифра ця усереднена — у деяких районах столиці кількість дітей, що відвідують дитсадки, дорівнює тільки 5%.

Та якщо до офіційної дошкільної освіти багато батьків ставляться без ентузіазму, то до вибору школи підходять незрідка більш ніж серйозно. У результаті в школах, особливо так званих елітних, учнів не бракує, і деякі вже до 20 квітня закінчують набір у перші класи. Всі потенційні учні складають свій перший у житті іспит — тестування.

Сьогодні в країні немає офіційних тестів, за якими можна було б приймати дітей до школи. Існує лист Міністерства освіти й науки, що забороняє будь-яке тестування при зарахуванні до школи. Однак воно, як у цьому переконалися мами майбутніх першокласників, проводиться, причому не лише в елітні, а й у звичайнісінькі районні школи. Тільки називається це інакше — співбесіда, мета якої розподілити дітей по класах, створити класи для «хороших і підготовлених» дітей і «класи-відстійники». При цьому фінансові можливості батьків часто прямо впливають на інтерпретацію результатів співбесіди.

У дитини найчастіше перевіряють не психологічну готовність до навчання, а традиційні вміння «читати, рахувати, писати», чого, по ідеї, саме школа і має навчати. У деяких «просунутих» школах намагаються використовувати і психологічні тести. Однак частіше це так звані бульварні тести, складені непрофесіоналами, до яких самі вчителі при тестуванні додають свої вигадані критерії. Справжні професійні тести використовують украй рідко — вони довгі, а отже, незручні в застосуванні.

Готовність до школи містить у собі кілька моментів і їх мають враховувати батьки (коли вчителям не до цього), готуючи дитину до першого класу. Насамперед — фізичну готовність, яка передбачає зрілість організму, його функціональних систем, здатність витримувати високі шкільні навантаження. Другий момент — інтелектуальна готовність. Вона містить у собі багаж знань дитини, наявність у неї спеціальних умінь і навичок (уміння порівнювати, узагальнювати, аналізувати, класифікувати і т. ін.). Крім того, у дитини мають бути досить розвинені пізнавальні навички, допитливість, уміння знаходити причини явищ. Під соціальною готовністю до навчання мається на увазі налаштованість дитини на роботу і співробітництво з іншими людьми, зокрема, з дорослими вчителями.

До слова, про те, що для першокласника (а особливо шестилітнього) потрібно шукати не школу, а вчителя, кажуть не лише психологи, а й самі вчителі. Адже в будь-якій школі навчання дітей у початкових класах замикається на одній-єдиній людині — першій учительці. А ось по закінченні початкової школи цілком реально підібрати інший навчальний заклад, із високим рівнем викладання та широким спектром предметів.

Існує і ще один момент. Імовірність того, що один із привілейованих навчальних закладів (спецшкіл, гімназій, ліцеїв) виявиться поблизу від дому, не велика. Тому, коли обрати одну з таких шкіл, доведеться щодня возити туди дитину, витрачаючи безліч часу на транспорт. У результаті до високих шкільних навантажень додасться фізична втома від тривалої подорожі і раннього підйому, а це вже загрожує здоров’ю і психічному розвитку шестирічного малюка. До того ж усі переваги найчудовішої школи будуть перекреслені ранковими депресіями і втомою.

Ідеально, коли малюк уже через два-три тижні зможе добиратися до школи сам. Близьке її розміщення від дому дозволить налагодити тісні приятельські зв’язки з однокласниками і викроїти більше часу для ігор і відпочинку, особливо необхідних у такому віці.

Турбує батьків, які вирішили віддати дитину в школу з традиційним набором предметів, і такий момент: чи не відіб’є школа інтерес до навчання в дитини, добре підготовленої? Звісно, якщо батьки, зрадівши успіхам дитини, перестануть із нею займатися, то в неї дуже скоро пропаде інтерес не лише до навчання, а й до пізнання в принципі. Цей інтерес потрібно постійно «підігрівати». Я знаю дитину, у якої інтерес до орнітології виник зі звички розгадувати разом із мамою кросворди. Хто сам цим грішив, знає, що укладачі кросвордів найбільше люблять папугу ару. Постійно трапляючись у кросвордах, цей таємничий ара настільки вразив уяву юного ерудита, що той занурився в енциклопедії, почав ходити в зоопарк і зоомагазини, записався в якийсь зоогурток чи клуб, а нині готується вступати на біофак університету. Та спочатку допомогла саме мама: вона притягла додому величезний том «Життя тварин» і, помітивши інтерес, запропонувала пошукати папугу в зоопарку і зоомагазині, вмикала телевізор під час трансляції передач про тварин і так далі. Добре підготовленій дитині потрібно постійно «підкидати» нові й дедалі складніші завдання.

Хоча є й інший шлях — пройти співбесіду і записатися відразу в другий клас. Але тут слід врахувати, що навчання в першому класі в будь-якому випадку справа нелегка. Вона зовсім не зводиться до формування навичок читання, писання та рахування. Сенс у тому, щоб діти звикли до школи і педагогів, засвоїли основні правила поведінки, знали свої права й обов’язки, уміли взаємодіяти з учителями й однокласниками на уроці, а головне, навчилися отримувати задоволення від здобуття знань. Тому і підготовлені діти, і непідготовлені на першому році школи вчитимуться керувати собою, своїми бажаннями і почуттями, своєю активністю і цілеспрямованістю. Все це називається формуванням довільної поведінки. І в цьому плані перший рік навчання має величезне значення.