Ксенофобія як показник невігластва: росте разом із людиною

29 березня, 2013, 19:20 Роздрукувати Bипуск № 12, 29 березня-5 квiтня 2013р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Із початком нашого вивчення зазначеної проблеми середній показник становив 3,4 бала: наші громадяни розглядали представників інших націй як сусідів і колег по роботі. Тепер середній показник зріс до чотирьох балів, - це означає, що сприйняття "чужих" звелося вже до колег по роботі.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Ксенофобія як показник невігластва:   росте разом із людиною

Сумно, але факт: у нашої молоді зростає рівень ксенофобії. Неприйняття "чужого" руйнує перспективу країни на повноцінне життя у світі. Ксенофобія, по суті, - різновид тяжкої громадянської обмеженості. І хоча соціологічні виміри цього явища свідчать, що більшість наших людей усе-таки не вважає за потрібне "не пущать" у країну представників тих або інших етнічних груп, однак нам є що долати у своїй свідомості. І це має бути робота без помилок.

Наш співрозмовник - генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.

Чотири бали дистанції

Тему ксенофобії вперше в Україні стала вивчати доктор соціологічних наук Наталія Паніна. 1992 р. вона провела таке дослідження з використанням шкали соціальної дистанції Богардуса. Це - запитання, яке ставиться кожному респондентові: "Я згоден допустити представників названих національних груп": як членів сім'ї (за позитивну відповідь нараховується 1 бал), близьких друзів (2), сусідів (3), колег по роботі (4), жителів України (5), відвідувачів України (6), не пускав би в Україну (7 балів). Це така собі адаптація американської методики, - відомо, що Богардус розробив зазначену шкалу у 20-х роках минулого століття. Інститут соціології НАНУ, в якому працювала Паніна, проводив такі дослідження кожних два роки. А ми проводимо таке опитування щорічно з 1994 р.

Звісно, замало одного запитання, аби виміряти рівень ксенофобії, - це складне багатофакторне явище. Але для вимірювання динаміки зазначений показник, який ще називають соціальною дистанцією, годиться: якщо він зростає, отож і ксенофобія збільшується. Ми регулярно вимірюємо динаміку цього показника як середнє щодо обраних 13 етнічних груп (а час від часу вставляємо в список й інших). Серед них - україномовні українці, російськомовні українці, росіяни, білоруси, євреї, поляки, німці, французи, канадці, американці, румуни, негри, цигани. Ми свідомо не запитували політично коректніше - про афроамериканців та ромів, оскільки далеко не всі респонденти знають ці визначення.

Із початком нашого вивчення зазначеної проблеми середній показник становив 3,4 бала: наші громадяни розглядали представників інших націй як сусідів і колег по роботі. В основному "чужих" не хотіли допускати як членів сім'ї та близьких друзів, але співіснувати з ними в одному соціумі цілком погоджувалися. Тепер середній показник зріс до чотирьох балів, - це означає, що сприйняття "чужих" звелося вже до колег по роботі. До речі, 2007 р. він становив 4,3 бала (позиція між колегами по роботі та громадянами України). Зберігається й відсоток людей, котрі б не пускали представників інших націй у країну.

У 1994–1996 рр.. у середньому 34% дорослого населення готові були допустити представників інших етнічних груп як членів своєї сім'ї та близьких друзів, а в 2010–2012 рр. - тільки 17% (опитування 2012 р. проведене на замовлення центру IHRPEX). Найкраще ставляться (ми вивчали не тільки етнічні, а й лінгвоетнічні групи) до україномовних українців (показник соціальної дистанції менше двох балів), потім ідуть російськомовні українці (2,1), росіяни (2,5), потім, із деяким відривом, білоруси (3,2), поляки (4,2), вслід за ними йдуть євреї (4,3). Ще 1994-го євреї були ближчі, ніж решта неслов'янських груп, а тепер відстань трохи зросла. Приблизно на одному рівні представлені німці (4,8 бала), французи (4,8), американці (4,8), канадці (4,9), румуни (4,9). Найгірше ставляться до негрів (5,5) і циган (5,7). При цьому 35% дорослого населення не хотіли б допускати в країну циган, а 18% - негрів.

Водночас рівень ксенофобії в Україні нижчий, ніж у Росії, але вищий, ніж у європейських країнах та США. Окремо ставилося запитання: "Якби партія, котрій ви довіряєте, висунула кандидатом у президенти безумовно добре кваліфіковану людину: жінку/єврея/чорношкірого політика, проголосували б ви за такого кандидата?" Отож, у США за жінку проголосувало б 87% населення, а в Україні - 70%. За єврея - 89 і 36%, відповідно. Тобто рівень антисемітизму в Україні істотно вищий, ніж у США. За чорношкірого політика у США проголосували б 92% населення (причому приклад Обами свідчить, що це не тільки декларації), а в Україні - 18%.

"Стрибки" рівня ксенофобії

Рівень ксенофобії в Україні зростав до 2000 р., потім став падати. Ми думаємо, що це пов'язано з рівнем бідності. З 2000-го розпочалося економічне зростання, і рівень ксенофобії став падати, але 2001-го, після терористичного акту у США, він знову підскочив. Коли США розпочали війну в Афганістані, у ЗМІ постійно обговорювалося питання про "цивілізаційну війну", різницю між етнічними групами. Медіа-події також є одним із чинників зростання ксенофобії. Можливо, що й події в Росії періоду чеченської війни, і нинішнє насторожене ставлення в цій країні до "чужих" також впливають на рівень ксенофобії в Україні, оскільки чимало українських телеглядачів дивляться російські канали.

Також ми помітили, що перед виборами рівень ксенофобії в Україні теж "підскакував". Швидше за все, у пошуку своєї електоральної ніші політики підкреслювали розходження між Сходом та Заходом України, частина їх використовувала й етнічні стереотипи, особливо антисемітизм. Утім, останні чотири роки рівень ксенофобії в країні стабілізувався, хоча й на досить високих чотирьох балах.

Цікаво, що на рівень ксенофобії в країні абсолютно не впливає стать респондентів, - у чоловіків і жінок однакові показники. Мене здивувало, що віруючі терпимі не більше за невіруючих, а бідні й багаті у відповіді на це запитання рівні.

Насамперед на рівень ксенофобії впливає освіта респондентів, причому фактично лінійно - чим вищий її рівень, тим нижчий рівень ксенофобії. Не можна сказати, що освічені люди демонструють зовсім низький рівень ксенофобії, але, у кожному разі, він нижчий, ніж у людей неосвічених.

Дуже істотно впливає місце мешкання, тип і розмір населеного пункту респондентів. У селі найвищий рівень ксенофобії, в селищі міського типу він нижчий, у місті з населенням до 500 тис. чоловік - ще нижчий, а у великих містах - помітно нижчий. У лінгвоетнічних групах рівень ксенофобії найвищий в україномовних українців, за ними йдуть російськомовні українці, і найнижчий він у росіян. Однак це пов'язано з тим, що набагато більше україномовних українців живе в селі. Різниця між думками україномовних українців, російськомовних українців і росіян у великих містах нульова. У цьому випадку на рівень ксенофобії впливає не сама по собі національність респондентів, а місце мешкання.

Ми ставили запитання "Ви вважаєте себе приналежним тільки до однієї національності чи до кількох?", виявляючи тих, хто вважає себе тільки українцями; більше українцями, але й росіянами; однаковою мірою українцями і росіянами; більше росіянами, але й українцями; росіянами. Найвищий рівень ксенофобії виявився серед тих, хто вважає себе тільки українцями або тільки росіянами. Найнижчий - серед тих, хто вважає себе однаковою мірою і українцем, і росіянином.

Залежність рівня ксенофобії від віку опитаних зазнала досить сумних змін. Якщо на початку наших досліджень, у 1994–1996 рр., рівень ксенофобії підвищувався з віком (молодь була значно менш ксенофобна), то в 2010–2012 рр.. він став істотно зростати насамперед серед молоді. Тепер найвищий рівень ксенофобії в осіб пенсійного віку та в молоді. Це погана тенденція: складніше домогтися оздоровлення ситуації. Ймовірно, на молодих людей більше, ніж на дорослих, впливають різні негативні чинники, наприклад інтерпретація у ЗМІ міжнародних подій: після 2001 р. питання про міжетнічні конфлікти стало обговорюватися набагато частіше. Необхідні особливі зусилля влади й опозиції, різних державних органів та громадських організацій для того, щоб боротися з ксенофобією. Тим більше що демографічна ситуація в Україні не дозволяє відтворювати населення за власний рахунок.

В усіх європейських країнах рівень міграції значно зріс. З одного боку - багато хто виступає, зокрема офіційно, проти міграції. З іншого - корінні жителі країн не дуже хочуть заповнювати робочі місця низької кваліфікації. Цілі групи професій у Європі віддано мігрантам. Щоб Україна могла йти цим шляхом, рівень ксенофобії має бути нижчим, не кажучи вже про формування загальнолюдських цінностей.

Біля джерел ксенофобії - невігластво

Ксенофобія, безумовно, явище негативне. Останнім часом дехто вважає, що це працює на згуртування нації: є корінна, або титульна нація, що дала назву країні, і в неї мають бути якісь переваги, а тому ксенофобія щодо інших - це добре. Дехто пропонує ввести в паспорти графу "національність", відстежувати, щоб на всіх керівних позиціях кількість етнічних українців було не меншою, ніж статистичне співвідношення. Дивно, як кепсько люди засвоюють уроки історії, пропонуючи прості, але тупикові рішення.

Що стоїть біля джерел ксенофобії? Це дискусійне питання. Різні вчені висували різні теорії, але навряд чи можна сказати, що з цього приводу є чіткі уявлення. Одна з них, що базується на певному емпіричному підтвердженні, - теорія "козла офірного". Згідно з цією теорією, одним із чинників посилення ксенофобії є погіршення становища маси людей: чим воно гірше, тим швидше люди намагаються знайти "винуватця". Зазвичай знайти ворога їм допомагає влада, оскільки це "громовідвід", що відвертає увагу від дій самої влади.

В Америці проводили експерименти. Кілька груп школярів вивозили на острів у скаутський табір. За вимірами рівень расизму серед них був невисоким. Але коли їм стали штучно створювати труднощі, наприклад вчасно не підвозили їжу, кількість конфліктів на расовому ґрунті зростала.

Те ж саме спостерігалося в нас із 1994 по 2000 р. Тепер у тих людей, котрим бракує грошей на їжу, рівень ксенофобії трохи вищий, ніж у тих, у кого все є. Але це розходження статистично не значиме.

Пошуки "одіозних" груп ідуть у багатьох країнах, і в кожній вони можуть бути свої. А ось антисемітизм - явище універсальне для багатьох країн. І немає переконливої теорії, яка б повністю пояснювала ці факти.

Related video

Крім козла офірного, у ксенофобів є вороже уявлення про групи людей, яких слід побоюватися, оскільки вони становлять конкуренцію, мають кращі здібності і більше пристосовані до життя. Ксенофобія - це ще й спроба виправдати свої вади з погляду етнічних стереотипів. Але люди цього не усвідомлюють і намагаються наділити тих, кого не люблять, власними негативними якостями.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК