Криза середньовічного віку

15 вересня, 2021, 17:14 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про ціннісний дрейф суспільства

Криза середньовічного віку
© pixabay/cdd20

У культурних паузах між проблемами герба, України-Русі та латиниці саме доречно поговорити про дрейф суспільства (і не тільки нашого) у бік «середньовічних» цінностей. Тема періодично спливає як привід до обурення запитами й уподобаннями найширших народних мас. Тему качають сучасні просвітителі й енциклопедисти, тому вона живе не більше двох днів, до наступного хайпу. Але щось у цьому є.

Маси, звісно, свідомо ніяке Середньовіччя не обирають. І навіть образилися б, якби їх про щось таке спитали. Вони думають, що невпинно прямують у бік прогресу. Абат Сен-П’єр запустив цей термін у широкий обіг 1737 року, написавши книжку «Зауваження про безперервний прогрес загального розуму». Французькі просвітителі тоді наганяли різних похмурих страхіть про попередню історичну добу, щоб підвищити цінність гільйотини як ефективного інструмента соціальної політики, подати себе світлоносцями й адептами незаперечних просвітницьких істин.

Щоб не вганяти в нудьгу читача проблемами історичної періодизації, скажу лише, що є науковий консенсус не називати Середньовіччя «темним» і що концепція так званого Довгого Середньовіччя, тобто поширення цього періоду від ХІV століття ще на кілька сотень років, стає дедалі популярнішою.

Ну гаразд, існує загальноєвропейська тенденція усвідомленої примітивізації соціальної поведінки. Паралельно зростають пихатість, марнославство і запит на розширення свобод при зниженні відповідальності. У нас на тлі війни й ковіду воно якось йшло другим планом або списувалося на «совок», попередників, ту ж таки війну і все, що під руку попаде. Але саме ці явища посилили і продовжують посилювати трансформації світосприймання та спосіб пояснення світу.

Далі буде, але по черзі. Наштовхнула мене на цю тему недавня макабрична історія, в якій, із погляду нашого не дуже високого й не дуже довгого «середньовіччя», прекрасне все.

19-літня невдаха-амазонка після тривалих міркувань та приготувань (згідно з її власним щоденником) хотіла змістовно провести вересень, щодня стріляючи в педколектив школи №11, а насамкінець — підпалити власну оселю.

Втім, історія скінчилася не так романтично. Стрільчиху обеззброїв дев’ятикласник тієї самої школи в Полтаві, в якій вона вчилася до четвертого класу, а нині зрання прийшла з арбалетом і жмутом стріл (чи правильніше казати — «болтів»). На жаль, уже після того, як недорікувата зеленоволоска таки поцілила вчительку і заступника директора.

Пікантності історії додає те, що нападниця — студентка Національного університету цивільного захисту України, де навчається на психолога, а факультет там називається — «соціально-психологічний».

У поліції відкрили кримінальне провадження за частиною 2 статті 15 та частиною 2 статті 115 ККУ(Замах на умисне вбивство).

Полтавська валькірія трохи плуталася в показаннях. То наснилася потреба вбивства і в помешканні всякий декоративний антураж а-ля фільми про серійних убивць. То дуже осмислене інтерв’ю з собою в ролі жертви невідомо чого і масою вибачень перед усіма. Ну й щоденник із розкладом.

Перефразовуючи відомий жарт, можна сказати: яка країна, така й Columbine.

Сьогодні безглуздою стріляниною, різаниною, смертями від будь-чого нікого вже не зачепиш. Ми звикли. Тим більше замах на вбивство, подумаєш. По-перше, не вбила. По-друге, хіба мало різних фриків та юродивих вулицями ходить? Це просто культурне тло сьогодення, і шкодять вони здебільшого лише самим собі.

Але проти арбалета як іконічного символу важко встояти.

По-перше, зброя гібридна. Навіть за назвою — утворена з «лука» і «балісти». А гібридність у нас тепер у моді. По-друге, у стані афекту з арбалета не дуже постріляєш, це вам не пістолет чи дробовик. Тут потрібен баланс фізичних зусиль і уваги, «незамилене» око, щоб відцентрувати тятиву під час заряджання. Драматичне тремтіння рук неприпустиме.

Арбалет вважався крутою високотехнологічною зброєю Середньовіччя, як бачимо з тогочасних малюнків. У 1139 році церква накладає заборону на використання арбалета проти християн, називаючи його «смертоносною зброєю» (на «невірних» ця заборона не поширювалася). Але неможливість швидкого перезарядження і ціна виготовлення робили його (аж до XVII століття) чимось на кшталт снайперської гвинтівки сьогодення: ефективне використання, але тільки у специфічних умовах.

Подивімося, наскільки специфіка наших умов справді відповідає параметрам Середньовіччя.

Соціальна вертикаль перестає бути домінантною. Політично вертикаль влади в нас, безумовно, існує. І навіть зміцнюється. Але вона звужується до розміру Печерського «двору» і безпосередньо впливає лише на таких самих «придворних» на держслужбі. Слово «феодалізація» можна вживати без лапок. Бо українська «Маґна Карта», тобто «Велика Хартія вольностей», для місцевих магнатів видозмінюється залежно від влади, але одвічна її суть залишається незмінною: «Усі права має охороняти колегія, сформована з 25 баронів; коли король або котрийсь із урядовців порушить закон, барони мають короля про це повідомити; коли ж король не направить кривди впродовж 40 днів, барони разом з усім населенням можуть його примушувати і зневолювати всякими можливими способами».

Зростає незалежність міст. У варіанті історичного Середньовіччя це була незалежність від церковних та світських сеньйорів, аж до таких казусів, як вигнання королівських і церковних податківців та встановлення повного місцевого самоврядування «комун». Не будемо показувати пальцем, які міста в нас найбільше (і небезпідставно) претендують на лаври політичних альбігойців. З усіма відповідними «хрестовими походами» проти них.

«Ренесанс віри». На цю опцію часто посилаються наші ліберали як на маркер Середньовіччя. Віра в Середньовіччі просто існувала як даність. Усяка турбулентність довкола цього була пов’язана з численними єресями та кадровими перепризначеннями. Що, своєю чергою, мало цілком матеріальні мотиви зниження або перерозподілу податків. Але схожість у тому, що середньовічне пожвавлення церковного життя завжди супроводжувалося послабленням світської влади. Коли королі були надміру заклопотані геополітикою, церква логічно підбирала те, що погано лежало, тобто реальну владу. Українське пожвавлення пов’язане з тим, що церква дає своїм вірним чітку картину світу і полегшує власне позиціювання в ній. Влада натомість не може до ладу саму себе спозиціювати в цьому світі. Тому масовий вибір — за більш структурованою спільнотою, де почуваєшся незрівнянно затишніше, ніж біля телевізора з його політичними ток-шоу.

Карнавалізація життя. Поняття, введене в літературознавство Бахтіним, яке означає результат впливу традицій середньовічного карнавалу на культуру та мислення Нового часу. Це цікава опція, бо вона пояснює нашу незглибиму і зростаючу суспільну любов до всіляких урочистостей, парадів, процесій, ходінь та мітингів. По-перше, ущербний (у наш час) сам спосіб маніфестації своїх думок. Люди ходили пішки до якихось центрів впливу, іноді з арбалетами, і гукали свої вимоги через їхні високі мури. Тепер, в епоху масової комунікації, таке ходіння означає: а) ваше гукання нецікаве широкому загалу; б) ви не вмієте користуватися соціальними мережами або взагалі Інтернетом; в) ви все це знаєте і вмієте, але вам особисто по цимбалах, бо це дійство оплатив хтось інший у своїх інших інтересах.

Але карнавальне ще й протистоїть трагічному і епічному. Хочете відвернути увагу від трагедій та чогось величного — фамільярно смішіть народ. Карнавал — це завжди пародія, і будь-яке клонування європейських чи американських вуличних дійств в українській версії завжди несе відтінок пародійності.

Третя ознака карнавалізації — натужна радість, штучна екзальтація, викликана передчуттям можливого іншого світопорядку. Не те щоб зовсім «бенкет під час чуми», тобто ковіду, але схоже.

Війна як повсякденна реальність. Сприйняття війни в пізньому Середньовіччі мало дві позиції: традиційну, лицарську і нову, прагматичну. Перша — це синтез християнських ідей про мораль і справедливість та варварських уявлень про війну як єдину справді серйозну справу життя.

Чим жорстокішою стає війна, тим більше лицарство стає предметом художньої літератури, а не реальної поведінки. «Мемуари» Філіпа де Комміна — бестселер XVI століття. Одну з головних новацій у сприйняття війни Коммін вносить завдяки своїй новій концепції людини. Якщо його попередники визначали мотивацію вчинків, виходячи з християнсько-лицарської, «традиційної» шкали етичних цінностей, то Коммін, не заперечуючи цієї шкали цінностей, сам аналізує вчинки людей. Виходячи з того, що люди за своєю природою більше схильні до зла, ніж до добра, він бачить спонукальну причину їхніх дій перш за все у прагненні до особистого блага. І дуже рідко — в бажанні виконувати моральні приписи.

Наше сприйняття війни з Росією як повсякденного тла українського життя, на якому вже зблякли і заклики до безкорисливого героїзму, і повідомлення про військові злочини, призводить до спрощення етичних норм. Зокрема таких, які пов’язані з насильством, де б це насильство не відбувалося. Війна узаконює, баналізує жорстокість. Єдиною відмінністю можна вважати, що в реальному Середньовіччі не спостерігається ніякого ПТСР, хоча рубання і проштрикування плоті з усіма супутніми наслідками було звичною справою.

Ми стали значно ніжніші і вразливіші навіть до слів, не кажучи вже про фізичний вплив. Але використання зброї на захист своєї вразливості перестало бути чимось особливим.

Епоха Середньовіччя неоднозначна: з одного боку — судові процеси, злочини, переслідування, біди поганого правління, жадібність можновладців, вимагання, дорожнеча, злидні, епідемія, війни, розбійники, а з іншого — живопис Яна ван Ейка, велична готична архітектура і люди, які все це створювали, лицарські ідеї. Першу частину цієї сентенції цілком можна застосувати до нашого життя, як і в наступному випадку. Пізнє Середньовіччя — час бурхливих міжпартійних конфліктів, різке підкреслення партійних пристрастей і васальної вірності — набирає ще гострішого характеру завдяки сильному та збудливому впливові всіляких знаків приналежності до своєї партії: геральдичних кольорів, емблем, девізів, бойових кличів. Тут у нас більше кумедно-карнавального, ніж драматичного, але теж схоже.

Для середньовічної емоційності характерна не лише підвищена інтенсивність, а й висока швидкість зміни станів. Причому переходи відбуваються між полярними емоціями: від захоплення до гніву, від пригніченості до ейфорії, від невпевненості до самовдоволення. Тобто поляризація емоційної сфери, біполярний розлад був нормою, що є нормою і для багатьох наших сучасників та сучасниць.

Середньовічна людина, як її зображують історичні джерела, постає перед нами і жорстокою, і водночас надзвичайно чутливою та сентиментальною. Сльози, ридання, заламування рук, впадання в непритомність жінок і чоловіків — масове явище. Чуттєва опора інтелектуальної діяльності наших днів — зір. У Середні віки люди переважно слухають, а не читають.

У сфері групових відносин характерною особливістю середньовічної особистості був конформізм стосовно своїх і агресивність до чужих.

І життя середньовічної людини було сповнене явного й прихованого страху. «Відчуття невпевненості — ось що впливало на розум і душі людей Середньовіччя та визначало їхню поведінку. Невпевненість у матеріальному забезпеченні і невпевненість духовна; церква бачила порятунок від цієї невпевненості, як було показано, лише в одному: в солідарності членів кожної суспільної групи, в запобіганні розривові зв'язків усередині цих груп внаслідок підвищення або падіння того чи іншого з них» — писав нідерландський історик Йоган Гейзинга у своїй фундаментальній праці «Осінь Середньовіччя».

Що для нас це все практично може означати?

Середньовіччя змінила епоха Відродження, яка звернулася до ще консервативніших, архаїчніших цінностей, ніж Середньовіччя, перетлумачивши їх по-своєму. Як відбувався цей цивілізаційний перехід? Національні уряди пали, були поставлені під сумнів попередні морально-етичні норми, народонаселення зменшилося, епідемія викликала економічну кризу. Добра новина для нас у тому, що такі процеси переходу розтягуються на дуже тривалий період.

Просто сьогодні все відбувається значно швидше, тому в один і той самий час ми можемо бачити, як у Marvel Cinematic Universe, і Ілона Маска з ракетами, і «Грет» з арбалетами. Така от криза середньовічного віку.

Більше статей Олега Покальчука читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК