КОЛИ ГЛЯДАЧІ «ПОЗА ГРОЮ»

Менше трьох тижнів перерви футбольного життя країни дозволили десятому чемпіонатові поступово перейти в одинадцятий. Багато команд вищої ліги під час паузи в авральному порядку латали дірки в складах, шліфували техніко-тактичні схеми. Але не обов’язково мати видатні інтелектуальні здібності, щоб передбачити, що, як і рік тому, основне протистояння в боротьбі за головне місце на п’єдесталі пошани поведуть київське «Динамо» і донецький «Шахтар».

Навесні гірняки переграли своїх конкурентів на головній спортивній арені країни — НСК «Олімпійський» і вийшли в лідери. Доля золотих медалей визначилася в останньому турі, коли кияни, виявивши надзвичайну волю до перемоги, на останніх секундах переграли дніпропетровський «Дніпро» — 2:1. «Шахтар» же почувався обділеним долею і переніс амбіційні плани на дистанцію 11-го чемпіонату України.

Волею календаря, ігрові шляхи донеччан і киян перетнулися уже в другому турі, що мало як позитивний, так і негативний підтекст. Позитивним можна вважати те, що вже на старті чемпіонату підопічні Валерія Лобановського та Віктора Прокопенка без зволікання мали можливість пред’явити свої аргументи на лідерство. Негативним — що, безперечно, головний матч першого кола відвідало всього 18 тисяч глядачів. За регламентом проведення змагань вищої ліги, спортивну арену визначає головний тренер команди господарів. Валерій Лобановський, очевидно, з огляду на квітневий досвід гри з «Шахтарем» на НСК «Олімпійський», вирішив дати бій своєму візаві на клубному динамівському стадіоні. Ніхто не заперечує права Валерія Васильовича приймати такі рішення. Але все ж, гадається, слід було взяти до уваги інтереси глядачів. Адже весняний матч лідерів українського футболу відвідало понад 50 тисяч уболівальників. А посилання керівництва клуба на те, що тридцятиградусну спеку легше витримувати на динамівському стадіоні, видаються, м’яко кажучи, безпідставними. Адже, зрештою, матч можна було перенести і на годину пізніше.

За інформацією, що просочувалася з Донецька, можна було дійти висновку, що гірняки не проти знову переграти чемпіона країни. Такий підхід до справи можна привітати, тому що він свідчить, що ера турнірної «диктатури» «Динамо» закінчилася, а провінційна команда готова потіснити на п’єдесталі пошани флагмана вітчизняного футболу. До цього варто додати, що така психологія президентів і головних тренерів деяких інших команд вищої ліги привела б до гострої конкуренції, а отже і видовищності національної першості. Здається, проте, що до такого наразі далеко.

Обидві команди почали матч без жодного розгойдування, ніби показуючи супернику, що боротимуться лише за перемогу. Щоправда, незабаром з’ясувалося, що гірняки мають певну перевагу як у командній швидкості, так і в умінні дуже швидко переходити від оборони до атаки. Запам’ятався прицільний удар півзахисника «Шахтаря» Тимощука, як попередження Шовковському, щоб на легке життя цього вечора він не розраховував. «Шахтар» поступово нарощував перевагу і, можливо, вже в першому таймі довів би справу до забитого м’яча, якби на 18-й хвилині незагрозлива ігрова ситуація не призвела до голу у ворота Вірта: після кількох відскоків м’яч на лінії штрафного майданчика підхопив Мелащенко і якось поволі почав наближатися з ним до воріт «Шахтаря». Досвідчений Попов пласувався перед динамівцем, а той, не мудруючи, завдав удару метрів із 16-ти. М’яч, зачепивши ногу гірняка, злетів угору й опустився за спиною збентеженого Вірта — 1:0. Пропущений м’яч вимагав від гостей додаткової мобілізації волі, але в першому таймі переломити перебіг поєдинку «Шахтарю» не вдалося. Здавалося, йому це тим більше не вдасться після того, як Белькевич, Мелащенко і Несмачний чіткою триходівкою розкрили оборонні порядки «Шахтаря». Київський захисник завдавав удару в порожні ворота — 2:0.

Гру зроблено? Так здавалося багатьом. Від киян вимагалося перевести поєдинок у спокійне русло, потримати м’яч, змушуючи гірняків значними силами переходити до глобального наступу. Але замість цього кияни продовжували змагатися із суперником у грі на зустрічних курсах і врешті-решт гірко поплатилися за відступ від прагматичних принципів свого наставника.

Фатальними стали 80-та і 83-тя хвилини. Двічі африканець Ндіає і Воробей потужними ударами забивали м’яч в уразливі місця воріт Шовковського, який вкотре відверто розчарував. Бойова нічия — 2:2 залишила багато запитань щодо потенціалу наших головних клубів, на які вони мають відповісти вже найближчим часом у поєдинках за право представляти свою країну в престижній Лізі чемпіонів.