Коли несила жити

Кожні 40 секунд у світі випивають 2000 чашок кави, Білл Гейтс заробляє 10 тисяч доларів і… одна людина накладає на себе руки.

Цифра, яку наводить Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), шокує. Щорічно 800 тисяч людей скоюють суїцид. При цьому немає чіткої залежності цього показника від рівня життя: у розвинених країнах на кожних 100 тисяч осіб населення припадає 11,5 випадку суїциду, тоді як у світі в середньому - 10,5 випадку.

Поки що жодна міжнародна організація не може приборкати тенденцію зростання кількості суїцидів. Серед молоді віком від 15 до 29 років самогубство вийшло на друге місце в переліку основних причин смерті. Якщо так триватиме й далі, то суїциди посядуть першість, випередивши і насильницькі злочини, і воєнні конфлікти.

Генеральний директор ВООЗ Тедрос Адханом Гебрейєсус зазначив, що загалом ситуація продовжує погіршуватися. За п'ять років усього 38 країн реалізували національну стратегію із запобігання самогубствам. Цією статтею я хочу привернути увагу до зазначеного факту, адже без широкої участі суспільства можемо згодом опинитися перед глобальною проблемою, особливо в нашій країні, шматованій воєнним конфліктом.

Приклад інших держав свідчить, що для досягнення успіху достатньо підтримати ініціативу. Так зробили у США, коли міністерство ветеранів у результаті дослідження встановило, що щодня 22 колишніх учасники боїв накладають на себе руки (2014-го - 7403 ветерани). Одразу провели флешмоб 22 Pushup Challenge, щоб зібрати кошти для допомоги ветеранам із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Його учасники жертвували на сайті 22 долари й розміщували відео, на якому віджималися від підлоги 22 рази впродовж 22 днів і передавали естафету.

В Україні з початку 2017 року цей флешмоб набув популярності. Цілі військові підрозділи віджималися на камеру. Потім до акції приєдналися керівники Міністерства оборони і тисячі корумпованих чиновників, демонструючи фізичну спроможність. Але коли журналісти нагадали, що ця ідея - не самореклама, а збирання коштів для надання медичної та психологічної допомоги ветеранам АТО, про акцію зразу забули. На жаль, у підсумку, жодної користі ветеранам це дійство не принесло.

А річ же не тільки в допомозі учасникам бойових дій. Сьогодні, крім ПТСР (він же "в'єтнамський", "афганський" синдром тощо), у світі діагностують багато різних психічних захворювань і розладів, від яких страждають мільйони людей. За статистикою, від тяжких і часто невиліковних захворювань психіки, таких як шизофренія, олігофренія, деменція, аутизм, епілепсія та інші, стабільно страждають близько 2% населення. Тим часом низка психічних розладів цілком виліковна. Зокрема це розлади настрою (афективні розлади), наприклад депресія та біполярний розлад, а також неврози-фобії, істерії, психози; соматоформні розлади, коли тілесні недуги виникають через проблеми з психікою. Цей же блок охоплює і посттравматичні стресові розлади, що ламають життя учасників бойових дій, у тому числі ветеранів АТО в Україні.

Усі вище перелічені розлади розвиваються під впливом зовнішніх факторів: насильство в дитинстві, пригнічення в школі й на роботі тощо. Своєчасно звернувшись по лікування, більшість цих проблем можна ефективно вирішити.

Тим часом структури охорони здоров'я держав реагують недостатньо. Навіть у передових країнах від 30 до 55% осіб із такими розладами не отримують лікування. А в державах із середнім і низьким рівнями доходу зазначений показник становить від 76 до 85%. І це величезна проблема, адже люди з психічними розладами нерідко поповнюють ряди самогубців. Встановлено, що 90% людей, котрі скоїли самогубство, на момент смерті страждали на психічне захворювання. Психіатр Світлана Нетрусова два роки тому опублікувала статтю про причини самогубств. Вона виділила такі типи мотивів суїцидальної поведінки:

- протест (помста за завдану шкоду; акт суїциду відбувається публічно, що визначається психопатологічною реакцією);

- заклик (індивід хоче, щоб йому допомогли для зміни ситуації; виникає жалість до себе);

- уникнення (виникає при очікуванні покарання або страждання; суїциду передує тривалий період обмірковування);

- самопокарання (виникає у разі переживання вини; передує довга й ретельна підготовка до самогубства);

- відмова від життя (мотивом виступає відмова існувати; в основі втрата сенсу життя).

На жаль, суїцидний вік знизився. ВООЗ звертає увагу на істотний приріст самогубств у віковій групі від 10 до 14 років. Фахівці завжди зараховували підлітків до групи ризику. Основні причини самогубств підлітків зводяться до таких:

- тяжка ситуація в родині;

- конфлікти з однолітками;

- нерозділене кохання.

Про те, що таке самогубство і як його уникнути, потрібно розповідати дітям з раннього віку. Тим часом багато батьків уникають цієї теми, вважаючи, що їхньої дитини це не торкнеться.

Окрім вищевикладених причин, відсотку до підліткових суїцидів додають соціальні мережі. Тут на перше місце у світі вийшли наші північні сусіди (РФ) та їхня мережа "ВКонтакте". Так, у 2013 році виникла суїцидна гра "Синій кит", яка шляхом маніпуляцій із психікою втягувала молодь у процес скоєння суїциду. За даними розслідування "Новой газеты", у період із кінця 2015-го по початок 2016 року під впливом гри в Росії сталося 130 дитячих суїцидів. А 2017-го так званий творець "Синього кита" Пилип Будейкін був засуджений на три роки. Пізніше затримали адміністратора ще однієї з "груп смерті", Іллю Сидорова, якому вдалося підштовхнути до суїциду сімох підлітків. Хоча після арештів і матеріалів у ЗМІ активність поширення гри знизилася, "Синій кит" став збирати врожай смерті в інших країнах - Алжирі (7 людей), Кувейті, Саудівській Аравії, Аргентині, Бразилії.

Під впливом цієї гри суїциди підлітків сталися і в Україні. Потім на зміну "Синьому киту" прийшли "Червона сова", "Момо", але тут ЗМІ, психологи й волонтери спрацювали ефективно. Вдалося запобігти суїцидам у Києві, Миколаєві й Херсоні. Уповноважений президента України з прав дитини закликав батьків звертати більшу увагу на поведінку дітей. Психолог Віра Романова визначила підозрілі ознаки участі дитини в такій грі:

- безпричинна зміна поведінки: була спокійною - стала знервованою й задерикуватою, була товариською - стала замкненою, мовлення - повільним і монотонним;

- поверхневий сон, сонливість або безсоння;

- раніше акуратна дитина стала зневажливо ставитися до своєї зовнішності й гігієни;

- незвичайне зловживання спиртним і наркотиками;

- "прощальні" дії: незвичні розмови про любов до батьків, спроби завершити справи, роздарувати улюблені речі.

Чимало може розповісти батькам і сторінка дитини в соцмережах. Перелічу тривожні ознаки:

1. Профіль закритий від вас із незрозумілої причини.

2. На фотографіях підліток закриває обличчя, демонструє вказівний палець (символи суїцидальних думок). Небезпечними вважаються також медузи, кішки, метелики, єдинороги, зйомки з висоти, а також зображення, як кити пливуть угору.

3. Розміщення на сторінці депресивної музики, постів на тему самоприниження, заподіяння собі травм і порізів, коментарі про смерть, надмірне захоплення тематичною літературою.

4. Поява групи підозрілих "друзів" за короткий час.

Якщо тривожні симптоми очевидні, важливо негайно звернутися до психолога.

Коли повернутися до проблеми суїцидів в Україні, то доводиться констатувати сплеск хвилі самогубств за останні роки. Наприклад, 2018-го у столиці за добу могло статися п'ять суїцидів, хоча кілька років тому це був місячний показник. Причини зрозумілі. Крім поглиблення соціальних проблем, додався воєнний конфлікт у Донбасі, - в зоні бойових дій суїцид трапляється через день. Та й у мирних областях не припиняються самогубства ветеранів АТО. Деякі причини цієї проблеми буквально лежать на поверхні.

Перша: далеко не всі нинішні контрактники та призовники готові до специфічних навантажень війни. Фахівці провели дослідження двох груп учасників АТО - контрактників з призовниками (перша) та добровольців (друга). У першої групи ПТСР - 94%, у другої - 12%. Депресивні настрої в першій групі - 44%, у другій - 8%. Суїцидальні нахили у перших становлять 76%, у других - 4%. І це при тому що добровольці зазвичай пройшли найгарячіші точки.

Вважаю, що якісний психологічний відбір бійців у зону бойових дій - обов'язковий, а за п'ять років війни в Україні його так і не організували. Але краще пізно, ніж ніколи, тим більше що фахівців у нас вистачає. Ще - важливо використовувати досвід інших країн (наприклад Ізраїлю), відбираючи солдатів у той або інший рід військ.

Друга: реабілітація ветеранів війни. Мабуть, першими на незвичайну поведінку бійців після ротації звернули увагу ще у французькому Іноземному легіоні. Після жорстоких боїв в африканській глибинці легіонери поводилися в мирних умовах зухвало. Тому було вжито заходів: після бойових дій тих-таки легіонерів в обов'язковому порядку поміщають на карантин у військові шпиталі, де вони проходять реабілітацію. І тільки після цього їх відпускають відпочити додому.

У нас багато говорилося про необхідність професійної психологічної реабілітації атовців, проте колишній військовий прокурор повідомив, що у 2018-му централізованих заходів такого плану ніхто не проводив. Тоді як тільки в Києві й Київській області черга на таку реабілітацію становить 20 тисяч людей.

Ветеран бойових дій Євген Терехов в інтерв'ю розповів, що основна реабілітація його колег - "бухнути" з товаришами по службі. Йому спільно з волонтерами вдалося по лінії МВС організувати реабілітацію Національної гвардії: бійців після виходу із зони боїв посилають у відомчий санаторій, реабілітаційний центр для роботи з психологами. Поки що це тільки 1200 людей за квартал, але початок правильний, далі справа за державою.

Всього кілька місяців тому в Києві на гроші уряду Великої Британії почала працювати гаряча лінія підтримки ветеранів із запобігання суїцидам. Невже за п'ять років війни в державних структур не знайшлося фінансування на цей проєкт? Запитання риторичне.

Нині багато говорять про вступ України до НАТО. Але ж досвід Альянсу з ротації солдатів у зоні бойових дій ми ігноруємо, - українські бійці роками перебувають на передовий, і їхня моральна виснаженість давно нижча всіх допустимих норм.

Тому я впевнений, що проблему психічного здоров'я військовослужбовців у нинішніх умовах можна вирішувати тільки комплексно. Крім роботи психологів і психіатрів, доцільно вивчити досвід Ізраїлю у створення державної системи патріотичного виховання, допризовної підготовки, організації резерву, з професійного відбору на різні військові спеціальності. Всі ці заходи сукупно зможуть у рази знизити кількість психічних розладів серед військовослужбовців. А поки що треба привернути увагу керівництва країни до проблеми профілактики суїцидів.

Згідно з дослідженнями, 75% самогубців так чи інакше повідомляють про свої задуми, тому близьким важливо вчасно розпізнати ці ознаки й звернутися по допомогу. Крім участі населення, профілактика суїцидів має охоплювати психоосвіту широких мас; посилення уваги батьків до життя своїх дітей; доступність психологічної допомоги для людей із групи ризику.

Один із дуже важливих чинників появи суїцидальних настроїв - самотність. Але цьому можна запобігти роботою в команді, появою нових комунікацій і постійним підвищенням своєї кваліфікації. Волонтерам важливо створювати групи взаємодопомоги, а державі - кризові стаціонари, які будуть реалізовувати психотерапевтичні й реабілітаційні програми.

Часом, щоб спонукати відмовитися від фатального кроку, буває достатньо виявити щиру цікавість до людини з суїцидальними намірами, допомогти усвідомити цінність її життя для оточення.

І все ж без державної підтримки ситуація істотно не поліпшиться. Тому я вважаю, що в Україні необхідно прийняти закон про психічне здоров'я. Час виходити на рівень передових країн у плані профілактики суїцидів.