Київські адреси чехословацької державності

Поділитися
За всю світову історію лише один великий військовий підрозділ обігнув земну кулю, причому не з власної волі, а за збігом обставин...
Поштова марка зі спецпогашеннями, присвячена 20-річчю створення першого Чехословацького легіону в Києві. 1934 р.

Ідеологом створення легіонів став професор Томаш Гарріг Масарик, переконаний прибічник побудови незалежної держави чехів і словаків, перший президент Чехо-Словаччини. Але це було пізніше. З початком Першої світової війни (1914—1918) Масарик і Едуард Бенеш почали готувати грунт для створення єдиного антигабсбурзького фронту чехів і словаків. Масарик, депутат австрійського парламенту, у грудні 1914 року виїхав до Женеви.

1916 року в Парижі було створено Чехословацьку Національну Раду (ЧСНР) на чолі з Масариком. Легіони з військовополонених чехів і словаків формувалися у Франції й Італії, але значно більше їх (від 100 тисяч чоловік) перебувало на території Російської імперії.

У Києві на початку XX століття проживала значна колонія колишніх підданих Франца-Йосифа, в основному чехів. Це були переважно політичні й економічні емігранти. Вони володіли заводами, фабриками (згадаймо лише завод «Гретера і Криванека», нині «Більшовик»), майстернями, ресторанами та пивними. Тому Масарик і обрав 1917 р. Київ штаб-квартирою ЧСНР та створюваної армії майбутньої держави.

Ще 28 вересня 1914 р. у Києві на Софійській площі формується перша добровольча дружина. Новобранці під національним прапором із левом складали присягу на вірність Батьківщині, яку приймали... православні священики. Підрозділ носив ім’я шевченківського «єретика», борця за свободу Чехії — Яна Гуса; командування взяв на себе Йожеф Юрій Швець. Із нагоди 20-річчя цієї події в Чехо-Словаччині було випущено марку. Вона стала першою іноземною маркою, випущеною в поштовий обіг, із зображенням Києва. Марки Центральної Ради наклеїти на конверти так і не встигли. До загону легіонерів приєднувалися тисячі військовополонених, які перебували в таборі, розміщеному в Дарниці.

Більшість вірнопідданих київських чехів і словаків пропонували кілька кандидатур Романових — великих князів — на корону Вацлава. Їм були не до душі соціал-демократичні погляди діячів ЧСНР, тому Масарик і не прагнув керувати боротьбою за незалежність з імперської Росії; він розумів, що не слід міняти цісаря на царя. Масарик закидав Київ листами, благаючи земляків не сваритися. Спочатку його союзником був лише Л.Тучек, який очолював військову комісію Спілки чехословацьких товариств. Але дедалі більше національно свідомих легіонерів дослухалися професора. У царського двору чехи підтримки не одержували, як занадто незалежні й постійно чимось незадоволені.

Лютнева революція змінила становище. 7 березня 1917 р. на фронті відбулися збори Чехословацької бригади, які вітали революцію. Ця частина прийняла присягу паризькій ЧСНР. А 6—14 квітня в Києві проходить представницький з’їзд чехословацьких організацій. Ім’ям народу вони оголосили війну Австро-Угорщині. Оргкомітет засідав у готелі «Прага» (вул. Володимирська, 36). Незабаром приїхав і Масарик, який виступав на мітингах у Києві, Полонному та Борисполі. Російські війська від Прибалтики до Молдавії відступали; на Південно-Західному фронті боєздатними залишалися тільки чехословацькі частини. Їхня блискуча перемога під Зборовом 19 червня 1917 р. над трьома полками австро-угорської армії викликала загальну повагу.

29 жовтня Масарик виступав у Києві на мітингу народів Австро-Угорщини, де були присутні багато українців із Галичини. Всюди його супроводжує кореспондент «Чехослована» письменник Ярослав Гашек. У готелі «Прага», що був власністю їхнього співвітчизника В.Вондрака, розміщувалася редакція цієї газети, а також журналу «Славянское единство». З 10 липня 1916 р. на шпальтах «Чехослована» нам трапляється й ім’я Гашека. Притлумивши в собі скепсис і критицизм, Гашек переходить на чужу йому патетику й риторику.

Редактор «Чехослована» А.Швиговський вводить його до складу редакції, де він невдовзі стає провідним журналістом. Ярослав спав на дивані приймальні редакції, підкладаючи підшивку під голову й укриваючись шинеллю. Весь день проводив серед земляків. При цьому байдуже де — у таборі, у казармі, у пивній, — скрізь, де був Гашек, лунав сміх. Пив він багато, але в основному пиво, а який же чех без цього національного напою. Писав відразу начисто. Улюбленим його кафе було «У чеської корони» (Б.Хмельницького, 19), навпроти оперного театру. І якщо в найближчих «демократичних» місцях до Гашека звикли, то в питних закладах, які претендували на елітарність, у нього неодноразово виникали серйозні проблеми. Так, у кафе «Семадені» 20 січня 1917 року Гашек разом із шуряком, російським офіцером Славою Маєром, добряче гульнули. Ярослав швидко захмелів і почав галасувати. Якийсь російський генерал наказав закликати «військового» до порядку. Ярослав закомизився й відразу був заарештований, до речі, не востаннє.

Після чергового інциденту Гашек за 11 днів (!) на гауптвахті написав повість «Бравий солдат Швейк у полоні». І незабаром, через кілька днів, вона виходить окремою книжкою в друкарні «Чехослована». Збереглося всього кілька примірників цього видання. Повість помітно слабша, ніж знаменитий роман. На будинку готелю й сьогодні висить пам’ятна дошка із зображенням Гашека та його популярного персонажа, який саме звідти вирушив у тріумфальну подорож по світу.

Повернімося до Масарика. До нього в Україні ставилися з великою повагою. У будинку Центральної Ради часто можна було побачити сивого професора, який вражав своєю стриманістю і ввічливістю, спокійно відповідаючи: «Не турбуйтеся, я почекаю».

Після Жовтневого перевороту в Петрограді ситуація змінилася. Більшовики заявили про вихід із війни, а Центральна Рада остаточно зробила свій вибір на користь союзу з Центральними державами — імперіями Гогенцоллернів та Габсбургів. Відповідно, німецько- і австрофільська орієнтація зароджуваної Української держави заходила в суперечність із планами та бажаннями чехів і словаків. Але як же їм повернутися на батьківщину? Після підписання Брестського миру, а фігурантами цієї угоди з Німеччиною й Австро-Угорщиною були більшовики та Центральна Рада, ситуація для легіонів стала дуже небезпечною.

Більшовики полковника Муравйова з середини січня 1918 року обстрілювали Київ із важкої артилерії. Масарик повернувся в місто, але як «агент англійських і французьких капіталістів», переховується у друзів та в готелі «Франція» під ім’ям англійця Марсдена. Він не міг через свою популярність підвести співвітчизників, тому й не зупинився у «Празі». Масарик згодом згадував: «З Москви я виїхав до Києва, тому що наш корпус містився поблизу. Там я оселився в готелі «Париж» на Хрещатику; тільки-но доїхав, як Київ оточили більшовики, і коли настав час здачі, почали стріляти по місту з гармат. Доктор Гірса, який був лікарем у госпіталі, перевів мене в Георгіївський госпіталь (у Георгіївському провулку. — В.К.), — там, мовляв, буде безпечніше; але наші наради проходили в готелі «Париж», куди я зобов’язаний був ходити щодня. Один снаряд залетів у сусідній номер, влучив у стіну, упав на підлогу і застряг, не вибухнувши. А був він величиною з лікоть. Добре, що нічого не сталося… більшовики ввірвалися в центр міста, і бій тривав на вулицях. Шлях до нашої філії вів через центральний бульвар (Бібіковський, нині Тараса Шевченка. — В.К.) і поперечну вулицю, яка називалася, здається Прорізною… Коли ми добралися до центрального бульвару, то побачили, що біжить офіцер, махає нам і кричить: «Небезпечно, назад!» Бульвар аж затріщав, коли кулі дощем сипонули на бруківку...».

26 січня 1918 р. розпочалося перше пришестя більшовиків у Київ, яке ознаменувалося арештами, обшуками, контрибуціями, розстрілами... Масарик і керівництво легіонів (а це була серйозна сила — від 30 до 40 тисяч солдатів та офіцерів, яка могла вплинути на результат будь-якого протистояння) вирішили дотримуватися нейтралітету. Він писав: «...домовилися з Муравйовим, щоб не заважали нашому відступу з України і не перешкоджали забрати з Київського банку значні суми на наші французькі й англійські чеки. Нарешті нам пообіцяли, що не буде перешкод виїзду корпусу до Франції». На початку лютого 1918 р. почалося виведення частин легіонерів. У березні під Києвом уже були німці. Червона армія ретирувалася, як писав Михайло Булгаков, «московські змилися кудись за сизі ліси їсти дохлятину...» Ар’єргард легіону, який прикривав рух складів на схід, зумів дати гідну відсіч німцям під Бахмачем. На той час Масарик уже був у Москві. Потім майже два місяці він інкогніто їхав через Сибір до Японії, а потім кораблем до США.

Цей маршрут із боями, перемир’ями, угодами, порушеннями їх повторив і чехословацький легіон, тільки його шлях тривав близько півтора року. Чехословацький корпус і радянська влада підписали угоду, відповідно до якої легіонери були зобов’язані здати більшу частину зброї і через Сибір вирушити до Америки, а звідти — до Франції. Не аналізуватимемо дій легіонерів, які 25 травня 1918 р. у Челябінську виступили проти Радянської влади. Блискуче організовані і з великим бойовим досвідом, «білочехи» взяли Самару. Подальший шлях Чехословацького корпусу в радянський час можна було прокоментувати цитатою комуніста Я.Гашека зі статті «Чеське питання»: «Стався зсув солдатських мас уліво. Наводнили екстрені поїзди лінії Іркутськ—Чита—Владивосток політичними і військовими представниками Чехословацької республіки. Утікали від більшовиків та своїх солдатів. Бігли від червоної грози. Чеські війська уклали договір із Радянською Росією. Їхня боротьба за Установчі збори закінчується в ешелонах, у яких вони пробираються в порт Владивосток». Звісно ж, усе було не зовсім так. І ідеї більшовиків, і біснуватий адмірал Колчак не могли бути апріорі союзниками легіонерів. Кістяк чехословацького корпусу здійснив таки кругосвітню подорож і став основою армії та силових структур Чехо-Словаччини.

26 листопада 1920 р. Гашека посилають на партійну роботу на батьківщину, де він завершує перший том роману про Швейка, а 3 січня 1923 року, не доживши навіть до 40-річчя, помирає.

Професор Т.Масарик 28 жовтня 1918 року став першим президентом Чехо-Словаччини. У стислі терміни вдалося побудувати справді демократичну державу, аналога якій у Європі не було. Не слід забувати, що українці як національна меншина вперше в історії отримали можливість для свого духовного розвитку лише в Закарпатті, що увійшло, за Тріанонським і Сен-Жерменським договорами, до складу Чехо-Словаччини як автономний край. Для них, за рекомендацією президента Масарика, в 1920-ті роки були створені Український університет, Господарська академія, Педагогічний інститут імені М.Драгоманова, Інститут суспільствознавства та інші національні й культурні заклади.

Знаменно, що однією з доленосних віх у створенні Чехословацької держави була діяльність чехословацьких легіонів і уряду у вигнанні на берегах Дніпра. На площі Богдана Хмельницького, де перед українським народом у 1917 і 1918 роках проголошувалися Універсали Центральної Ради і де вирувало політичне життя, було закладено фундамент нової європейської держави.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі