Тема поширеності педофілії серед католицьких священиків не нова. Власне, перші ознаки того, що це явище справді характерніше для католицьких пастирів, ніж для їхньої пастви, виникли ще в середньовіччя, коли і була остаточно сформована існуюча там система обов’язкового стримування і безшлюбності. Втім, уже тоді стало ясно, що повна відмова католицьких священиків від інтимного життя — всього лише міф, якого уперто дотримується сама церква. Проте до середини минулого століття численні факти перелюбства абатів і прелатів особливого ажіотажу не викликали і зустрічали достатню толерантність як з боку парафіян, так і з боку вищого духовенства.
Проте в роки сексуальної революції, що розпочалася в США в середині 1960-х років, непорушність безшлюбності почали ставити під сумнів самі священнослужителі, особливо з числа молодих. Заклики змінити цю систему ні до чого не призвели, і Америкою прокотилися хвилі масової відмови від сану, а також численні сексуальні скандали за участю католицьких священиків. Причому найчастіше мова йшла про гомосексуалізм і розбещування малолітніх. Величезне враження на всіх справила й інформація про те, що серед американських католицьких священиків рівень поширення ВІЛ учетверо вищий, ніж у середньому по країні. При цьому вище духовне керівництво продовжувало стверджувати, що всі розмови про поширеність серед католицьких священиків педофілії і гомосексуалізму — чистий наклеп, який не має під собою жодної реальної основи.
Проте голосні викривальні процеси, що спалахнули за останні роки в різних країнах, позбавили можливості вище католицьке керівництво і надалі замовчувати цю проблему. Тим більше що на виплату величезних компенсацій, за допомогою яких церква звичайно вважала за краще мирно домовитися з жертвами злочину, грошей уже відверто не вистачало. Два року тому дітям — жертвам наруги з боку парафіяльного священика католицької єпархії Далласа місцевій церковній владі довелося виплатити 119,6 мільйона доларів. До того ж нині цій владі самій доводиться відповідати за спроби приховання злочинів. А всього по країні, за оцінками юристів, останніми роками проти американських католицьких священиків було висунуто понад тисячу судових позовів за обвинуваченнями у педофілії, і практично в усіх випадках справа закінчувалася досудовою виплатою компенсацій у розмірі від кількох тисяч доларів до мільйонів.
Правда, у лютому нинішнього року в Бостоні пройшов дуже гучний процес: судили священика, який за 30 років свого «служіння» розбестив не менше 130 дітей віком від 5 до 15 років. За це священик засуджений до 10 років тюремного ув’язнення. А питання про відповідальність керівництва, яке з року в рік переводило його з одного приходу в інший, замовчуючи злочини, все ще залишається відкритим. Хоча у Франції минулого року перед судом постав не лише сам священик-педофіл, засуджений до 18 років в’язниці за згвалтування і сексуальні домагання до вівтарних хлопчиків, а й єпископ Пікан, який протягом кількох років покривав злочинця. За це монсеньйор Пікан був засуджений до трьох років умовно.
У Великобританії лавина аналогічних скандалів прийшлася на 1995—99 роки. Тоді із загальної армії в 5 600 священнослужителів за сексуальні зазіхання на неповнолітніх засудили 21 священика. У результаті була створена спеціальна церковна комісія, у функції якої входить «захист дітей» і представник якої повинен бути при кожному католицькому приході. Не залишилися осторонь від подібних скандалів Ірландія й Польща. Зрештою на ситуацію, що склалася, був змушений відреагувати і Ватикан.
На початку року римсько-католицька церква опублікувала правила поведінки для єпископів і високопоставленого духівництва відносно випадків педофілії і жорстокого поводження з дітьми з боку священиків. Там говориться, що про всі підозри в педофілії або будь-яких обмеженнях прав дітей варто повідомляти в Рим, де і буде визначений порядок реагування. Проте про необхідність інформувати про ці злочини цивільну владу в правилах нічого не сказано.
Такий підхід до проблеми пояснюється не лише відчайдушними спробами зберегти залишки престижу католицької церкви. Річ у тому, що католицькі теологи ставляться до педофілії не стільки як до злочину, скільки як до патології. За аналогією з алкоголізмом. Священиків, яких обвинувачували в педофілії, направляли на консультацію до психотерапевта і давали відпустку на півроку. І педофіл із саном брався знову за старе з новими силами. Нині, можливо, після закритого церковного суду такому священнослужителю загрожуватиме позбавлення сану. Проте, судячи з реакції американських католиків, ці заходи навряд чи можна вважати достатніми. Тому Римсько-католицька єпархія Нью-Йорка — одна з найбільших в Америці — уже передала прокуратурі список священиків, які у минулому обвинувачувалися в сексуальних домаганнях до дітей. Більшість із перелічених там осіб (за даними правоохоронних органів, їх понад 40) уже склали із себе сан, до того ж за більшістю обвинувачень уже минув термін давності. Проте самий факт співробітництва церковної влади з цивільною досить показовий.
Більш того, у передовій статті офіційного органу католицької митрополії Бостона були порушені питання про доцільність збереження інституту католицького духовенства в його нинішній формі, коли священиком може стати винятково чоловік, який, до того ж, дав обітницю безшлюбності. Це зовсім не означає, що відтепер прийняття сану стало можливим і для сімейних чоловіків, і для жінок, проте самий факт порушення цих питань говорить про те, що зміни назріли. І, можливо, вони сприятимуть викоріненню педофілії в рядах католицьких священиків ефективніше, ніж вироки церковних і цивільних судів.
за матеріалами зарубіжної преси