КАТАСТРОФА

40 років тому 24 жовтня 1960 року на головному ракетному полігоні СРСР НДВП-5 (Казахстан, станція Тюра-Там, з 1961 року - космодром Байконур) під час підготовки до пуску першої бойової міжконтинентальної ракети Р-16 сталася катастрофа з людськими жертвами. Це одна з найдраматичніших сторінок історії ракетобудування СРСР - катастрофа, яка приголомшила світ, але не кремлівських вождів.

На початку п’ятдесятих стало ясно: Державний центральний полігон (ДЦП) Капустин Яр не придатний для запуску міжконтинентальних ракет. І річ не в тому, що тут не було модних стартових майданчиків, а ракети тільки розроблялися, розрахунки показали: траси падіння відпрацьованих ступенів проходять над густонаселеними районами. Треба було шукати інше місце. Зколесивши та облітавши величезну частину країни, група генерала Василя Вознюка знайшла підхожий район південніше Аральського моря неподалік крихітного залізничного полустанка Тюра-Там. Невдовзі сюди прилетіли маршал артилерії Митрофан Нєдєлін, головні конструктори Сергій Корольов, Володимир Бармін, Михайло Рязанський...

Вознюк почастував гостей сайгачиною, якої тут виявилося в достатку, чудовою юшкою з добірних сортів риб Сирдар’ї, показав напівпустельний степ, що розлігся на сотні кілометрів. Місце схвалили, доповіли в Москву. 12 лютого 1955 року вийшла постанова Ради Міністрів СРСР (цілком таємно, особлива тека) про створення нового ракетного полігону НДВП-5 у районі станції Тюра-Там. Спочатку його планували як філію Капустиного Яру, але згодом став головним ракетним полігоном країни.

* * *

У стрій діючих новий полігон став 1957 року - тут випробовували першу міжконтинентальну ракету Р-7 конструкції Сергія Корольова. Тоді навіть американці не мали такого потужного носія, а на них працював Вернер фон Браун - творець першої у світі балістичної ракети, яка стала основою перших радянських й американських розробок. У цій гонці Корольову вдалося виграти битву за першість у космосі: перший супутник, політ Лайки, вимпел на Місяці, фотографування зворотного боку Місяця...

У світі складалося враження про значну перевагу радянської військової могутності: якщо Ради спроможні запустити в космос супутники вагою в півтонни, отже, можуть доставити й атомні бомби в будь-яку точку землі. Апологети американської неприступності були шоковані...

Відірвавшись від заокеанських конкурентів, Корольов чудово розумів: створення ракетної техніки - це марафон без фінішу, тут можуть бути будь-які сюрпризи. Особливо його турбувало молоде КБ, створене в Дніпропетровську (1954 р.). Уже перша дніпровська ракета Р-12 середньої дальності значно перевершила корольовську «п’ятірку» - ракету Р-5м: літала точніше та майже вдвічі далі, а потужність її заряду була на порядок вищою. І найголовніше - дніпровська ракета стояла на бойових чатах в заправленому стані, тобто, це була ракета миттєвої дії, тоді як корольовські ракети доводилося близько доби приводити в бойову готовність. Ракету Р-12 негайно запустили в серію, її виробництво організували на чотирьох заводах - у Дніпропетровську, Омську, Пермі й Оренбурзі. По суті, ракета Р- 12 стала першою масовою стратегічною ракетою і стала основою нового роду військ - Ракетних військ стратегічного призначення, створених 1959 року.

Поява ефективнішої ракети Р-12 призвело до зняття корольовської «п’ятірки» з виробництва (травень 1959 р.), а згодом і з бойового чергування. Перший програш у бойовому ракетобудуванні Корольов з лишком компенсував епохальними досягненнями в дослідженні космосу.

Дніпровські конструктори, окрилені першим успіхом, одержали нове, виняткової ваги завдання: у найкоротші терміни розробити дві нові ракети - Р-14 на 4500 кілометрів і Р-16 на міжконтинентальну дальність. У розмові з головним конструктором ОКБ-586 Михайлом Янгелем перший секретар ЦК Микита Хрущов підкреслив: «Якби ці ракети були на озброєнні нашої армії, я гарантую - третьої світової війни не буде».

Постановою Ради Міністрів СРСР було чітко визначено терміни початку льотно- конструкторських випробувань: Р-14 - квітень 1960 року, Р-16 - червень 1961 року. Прибулі в Дніпропетровськ секретар ЦК з питань оборони Леонід Брежнєв і голова військово-промислової комісії (ВПК) Дмитро Устинов вжили низку жорстких заходів, аби прискорити створення нових «виробів».

Високими темпами почалося будівництво нових лабораторій і виробничих споруджень, зміцнювалася стендова база для комплексних випробувань двигунів і рульових агрегатів, перебудовувалися цехи, установлювалося нове устаткування, впроваджувалися прогресивні технології. КБ й завод звільнялися від робіт на морську тематику. Виготовлення прискорювачів до крилатих ракет передали в Росію. Цілком припинено серійне виробництво ракет Корольова. Завод із серійного перетворювався на головного виробника ракетних комплексів. Центр бойового ракетобудування переміщувався з Підмосков’я до Дніпропетровська.

6 червня 1960 року на по-лігоні Капустин Яр відбувся перший пуск ракети Р-14 (головний конструктор Михайло Янгель, провідні конструктори Михайло Галась і Борис Ковтунов). Пуск пройшов на рідкість успішно. Хрущов вирішив подивитися нову ракету в дії і прилетів на полігон. На щастя, «ефект присутності вищих чинів» цього разу не спрацював: демонстраційний пуск пройшов без зауважень. Разом із похвалою перший секретар ЦК і дорікнув Янгелю: «Чому затягуєте створення міжконтинентальної ракети?».

Виникають запитання: навіщо потрібна була нова міжконтинентальна ракета? Чи не краще й дешевше було б налагодити серійний випуск ракети Р-7 Корольова? Встановити їх стільки, скільки необхідно для потреб оборони країни. Ідея приваблива, але стартовий комплекс ракети Р-7А був надзвичайно громіздким, його було важко замаскувати, підготовка ракети до пуску займала майже добу. У разі воєнного конфлікту ракету можна використовувати тільки для першого удару й аж ніяк не для відповіді, тобто покарання за агресію не буде. Військові дійшли висновку: ракета Р-7 - чудовий космічний носій, але як зброя втратила своє значення. Країні була потрібна стратегічна ракета миттєвої дії з міжконтинентальною дальністю стрільби.

«Найголовнішим - визначальним - виявилася її головна частина, - сказав професор В’ячеслав Ковтуненко. - Я на все життя запам’ятав Гречишникова з Міністерства середнього машинобудування, котрий відкрив таємницю, коли можна так сказати, перспективних зарядів у ваговому співвідношенні. Вийшла компактна віддача від усієї головної частини, а звідси й усе вийшло: вагове зведення приблизно 140 тонн, уся енергетика машини й дальність польоту - 13 000 кілометрів. Дуже така вишукана машина».

Це була оригінальна розробка на висококиплячих компонентах палива з автономною системою управління. Вона докорінно відрізнялася від усього, створеного раніше, - справжня новаторська робота! Проект викликав нерозуміння та протидію з боку С.Корольова й усіх опонентів янгельського напряму. Технічну експертизу проекту проводила державна комісія під головуванням академіка М.Келдиша. Цікаво: проект розглядали не тільки незалежні експерти, відомі вчені (О.Ішлінський, Г.Петров, В.Глушко, М.Пилюгін, В.Кузнєцов), а й опоненти М.Янгеля (С.Корольов, В.Мішин, К.Бушуєв, М.Рязанський, В.Бармін) і багато хто ще. Майже місяць точилися дискусії та обговорення проекту. Комісія підтвердила реальність проекту Р-16, виконаного ОКБ-586.

На цьому епопея внутрішньої боротьби не завершилася: ракету Р-16 М.Янгеля створювали на конкурсних засадах з ОКБ-1 С.Корольова (Р-9А) і ОКБ-52 В.Челомея (УР-200). За підсумками натурних льотних випробувань слід було вибрати, яку ракету ставити на бойове чергування. Це була справжня конкуренція, правда, не завжди чесна й не завжди шляхетна.

Зі «Спогадів» М.Хрущова:

«Я поставив завдання перед Корольовим: «...чи не можна що-небудь зробити, щоб ракета заздалегідь перебувала на старті в підготовленому стані?» «Ні, поки що ми це зробити не можемо», - відповів Корольов. ...Через певний час Устинов доповів, що Янгель береться зробити ракету миттєвої дії на кислоті, яка стоятиме на бойовому зводі. Я вхопився за цю пропозицію. Це саме те, без чого ми не можемо забезпечити оборону СРСР! ...Корольов невдовзі дізнався про це... і зустрівся зі мною: «Прошу віддати цю ракету мені, - сказав він, - я зроблю її на кислоті...» Я відказав: «Передача вам ракети, запропонованої Янгелем, образить його. Ви відмовилися, Янгель узявся за справу, а тепер ви хочете все забрати у свої руки. Це неможливо. Адже ідея народилася в його бюро, нехай він і розв’язує свою проблему...»

У Янгеля справді було багато проблем: крім науково-технічних, були й неймовірні організаційні труднощі - принципово нові ракети Р-14 і Р-16 створювалися водночас, і традиційні шляхи тут були неприйнятними. На початку 1960 року Головний конструктор разом із керівниками заводу дійшов неординарного рішення: передати експериментальне виробництво заводу, тобто організувати справу так, аби дослідні вузли, агрегати, деталі виготовляли безпосередньо на заводі - шлях «від ідеї до металу» значно скорочувався. У цієї ідеї були свої «плюси» й «мінуси», свої прихильники й супротивники, але загалом життя підтвердило мудрість цього рішення: терміни випуску «виробів» скорочувалися, зменшувалася їхня вартість. До цього ж дійшли й американські ракетники, а в рідній батьківщині послідовників не знайшлося, усі знали: на «оборонку» грошей ніколи не шкодували...

Янгель чітко розрахував: на випробування ракети Р-16 можна вийти в березні-квітні 1961 року, тобто на два-три місяці раніше встановленого терміну (червень 1961 року). Але Брежнєв і Устинов задали дніпровській команді воістину «кавалерійські» темпи: випробування ракети Р-16 почати на сім місяців раніше - у жовтні 1960 року.

Навколо ракети Р-16 виникла, так би мовити, «ланцюгова реакція» метушні: Головного конструктора й директора заводу квапили Брежнєв, Устинов, Нєдєлін, їх підганяв Хрущов, Хрущова підстьобувала міжнародна обстановка. Радянський Союз значно поступався Америці в засобах доставки ядерних боєприпасів, а надто - в їхній кількості. 1960 року в СРСР на стратегічних носіях було близько 300 ядерних боєголовок, в американців - шість тисяч. Двадцятиразова перевага! Хрущов вимагав якнайшвидше ліквідувати відрив.

З кожним днем розпалювалася й міжнародна обстановка. 1 травня 1960 року під Свердловськом (нині - Єкатеринбург) ракетою «земля-повітря» було збито американського літака-шпигуна, пілотованого Пауерсом, який сфотографував ракетний полігон Тюра-Там, ядерний центр під Челябінськом... Хрущов вимагав від президента США заборонити польоти літаків-шпигунів над територією СРСР - Д.Ейзенхауер не прийняв ультиматум М.Хрущова. Паризьку нараду на найвищому рівні було зірвано. Запланований раніше візит у відповідь президента США в СРСР відмінено...

З усіх неординарних подій шістдесятого про деякі ніде не повідомлялося, вони мали найвищий ступінь таємності. 8 березня 1960 року Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР (цілком таємно, особлива тека) затверджено Державну комісію з випробування ракети Р-16 (8К64) у складі: М.Нєдєлін - голова, головком РВСП (Ракетні війська стратегічного призначення), Л.Гришин - заступник голови, Державний Комітет РМ СРСР з оборонної техніки, М.Янгель - заступник голови, технічний керівник випробувань, Головний конструктор ОКБ-586, К.Герчик - заступник голови, начальник НДВП-5 Міністерства оборони СРСР.

До складу Державної комісії ввійшли головні конструктори В.Глушко, В.Кузнєцов, Б.Конопльов, В.Капустинський, заступник головного конструктора ОКБ-586 В.Концевой, заступник міністра середнього машинобудування П.Зернов, головні конструктори-атомники Є.Нєгін, С.Кочарянц, начальник НДІ-4 А.Соколов, провідні фахівці, керівники промисловості й військових організацій, КДБ СРСР.

14 червня 1960 року підписано наказ Державного Комітету з оборонної техніки «Про створення шахтних пускових установок ракет Р-12, Р-14, Р-16 (Головний конструктор М.Янгель) і Р-9 (Головний конструктор С.Корольов) «Двіна», «Чусова», «Шексна» й «Десна». Зверніть увагу: тільки ракету Р-12 було прийнято на озброєння, три інші - готувалися до випробувань або тільки розроблялися.

26 вересня 1960 року на полустанок Тюра-Там під посиленою охороною прибув вантаж із першою бойовою міжконтинентальною ракетою Р-16 (8к64). Для її випробування відвели південне крило полігону, так звані сорокові майданчики. На той момент було завершено будівельні роботи та введено в експлуатацію: монтажно-випробний корпус на майданчику 42, стартова позиція (майданчик 41) і житлове містечко (майданчик 43).

Майже місяць у монтажно-випробному корпусі проводилися комплексні випробування всіх систем ракети. Було виявлено багато недоробок, які відразу усувалися. Тоді, у жовтні 1960 року, на полігоні Тюра-Там зібралися провідні фахівці янгельського КБ, численні суміжники, величезна кількість військових. Усі розуміли: очікується дуже важлива подія - запуск першої бойової міжконтинентальної ракети. Недарма щодня маршал М.Нєдєлін доповідав про хід робіт особисто першому секретарю ЦК. Микита Сергійович цікавився. Микита Сергійович давав цінні вказівки. Микита Сергійович вимагав. Згори завжди видніше, а Хрущов дивився далеко...

***

Заступник Янгеля Лев Берлін кілька років не був у відпустці, йому «вибили» путівку в санаторій, він підлікувався, відпочив і в середині жовтня з’явився в рідному КБ. Дізнавшись про підготовку пуску, поцікавився, що викликало такий поспіх, але чіткої відповіді не почув: усі провідні фахівці були на полігоні, а ті, що залишилися, - до пуття нічого не знали. Навіть головний інженер заводу Олександр Макаров обурювався: «Ти що, не знаєш нашої системи «давай-давай»?!

Берлін вирішив летіти на полігон. Макаров відмовляв: «Що ти, Льово, гарячкуєш? Зваж, якби там щось не лагодилося - тебе викликали б у першу чергу. А потім, куди ти хочеш летіти - у тебе ж сорокаріч-чя. Не можна «зажимати» таку дату! Відзначимо по-людськи в колі сім’ї та друзів. А пусків нам вистачить не на одне життя. Це я тобі гарантую».

Як заступник Головного Лев Берлін відповідав за розробку ракети Р-16, і зупинити його не міг ніхто... Діставався на полігон попутними літаками, поїздом. Добуваючи проїзні квитки, вперше в житті скористався посвідченням лауреата Ленінської премії... 20 жовтня Льва Берліна поздоровили з ювілеєм - «відзначатимемо після пуску», а 21 жовтня ракету вивезли на майданчик 41 і встановили на стартовій позиції.

Про те, як розгорталися події, згадують безпосередні учасники (звання та посади вказано на момент інтерв’ю).

Костянтин Лаурсабов, провідний фахівець КБ «Південне»:

- Два дні ми проводили передбачені інструкцією перевірки й передстартові операції, готували ракету до пуску. 23 жовтня ракету заправили паливом і стисненими газами, задіяли бортові джерела електроживлення. Для забезпечення готовності двигунів проводилося попереднє залучення окремих систем. За півгодини до пуску виявили несправність - спрацював піро-клапан. Оголосили годинну затримку пуску. Потім відклали на добу. Ввечері пройшло екстрене засідання Держкомісії. Думки розділилися: «запускати»-«не запускати». Підсумок бурхливому обговоренню підбив маршал Нєдєлін: «Усі несправності - усунути. Термін - доба. Ми не маємо права зривати урядові терміни - пуск провести 24 жовтня».

Кім Хачатурян, кандидат технічних наук, провідний конструктор з електровипробувань:

- З раннього ранку 24 жовтня почалася ліквідація дефектів. Найскладнішою та найнебезпечнішою була заміна піропатронів, що спрацювали на двигуні першого ступеня - довелося працювати з паяльником, а ракета була заправлена. Але все обійшлося...

Юрій Мозжорін, професор, генерал-лейтенант, директор ЦНДІМАШу:

- Соколов наполягав, щоб зливали ракету: «Бог із нею, що вона пропаде. Ви сидите на бомбі. Що ви робите?» Був там підполковник чи то Меньшиков, чи то Мельников, він говорив: «Не можна, не можна...» - «Іди звідси, боягузе! - наказав Нєдєлін. - Іди звідси, боягузе!» А сам він сидів на стільці поруч із ракетою і сам себе наражав на ризик...

Василь Будник, академік АН України:

- Так, у Нєдєліна була така звичка - перебувати поруч із ракетою та спостерігати за діями обслуги. Так було й у Капустиному Яру. На підготовленій до пуску ракеті Р-14 виявили витікання компонентів палива. Довелося відмінити пуск і злити компоненти. Я попросив Митрофана Івановича піти з майданчика з огляду на небезпечну, поки що невідпрацьовану операцію. Нєдєлін відповів, що він військова людина й мусить бути там, де працюють офіцери й солдати. Ми благополучно злили компоненти, маршал невдовзі полетів у Тюра-Там, де готувалася до пуску Р-16. 24 жовтня і я прилетів у Тюра-Там, доповів Янгелю про причини зриву пуску ракети Р-14. На старті було багато людей, зокрема й маршал Нєдєлін.

В’ячеслав Ковтуненко, член-кореспондент АН України й Росії, Генеральний конструктор НВО імені Лавочкіна:

- Цей ажіотаж, що охоплює людей при підготовці ракети до пуску, я сам на собі відчув. Уже не можна зупинитися, якась невідома сила змушує всіх виштовхнути ракету зі стартового столу. Немає такого, щоб зупинитися, озирнутися...

Костянтин Луарсабов:

- Ми, двигуновики, чітко оцінювали ситуацію і допустили двигуни до роботи. Врешті-решт усі головні конструктори допустили свої системи до пуску. Це дозволило Нєдєліну прийняти рішення про пуск.

Іван Коваль, провідний фахівець КБ «Південне»:

- На старті я проводив юстирування за допомогою виносної антени. Вона стояла поруч із ракетою, метрів за п’ятнадцять від Нєдєліна. Він уважно спостерігав за обслугою, що працювала на ракеті. Закінчивши юстирування, перевірив систему «Рубін-1». У цей час оголосили годинну готовність до пуску. Я спустився в бункер, доповів підполковнику Матрьоніну, що все в порядку (О.Матрьонін був відповідальним за проведення пуску). Хвилин через двадцять раптом відчув, що на старті щось сталося. Кинувся до перископа: на старті суцільна жовтогаряча заграва...

Віталій Чеховський, провідний конструктор КБ «Південне»:

- Ми працювали в кімнаті телеметристів на другому поверсі монтажно-випробного корпусу. Це приблизно за кілометр від стартового майданчика. Ракету, освітлену прожекторами, було видно, як на долоні. Раптом усе освітилося. Хтось крикнув: «Пуск!!!»

Костянтин Луарсабов:

- Ми з Мягковим були поруч із ракетою, спостерігали, як капітан Іньков знімає прилад, який розробляв Мягков. Я побачив спалах: зрозумів - запустився двигун, і почав тікати. Поруч біг Мягков... Пробігли кілька метрів, але нас збило з ніг ударною хвилею. Я знепритомнів...

Володимир Кукушкін, професор, директор і головний конструктор південної вітроенергетичної компанії:

- Йдучи від ракети, я поглянув на погони Нєдєліна. Багато хто говорив, що маршальські погони зроблено зі щирого золота, було цікаво це подивитися. У цей момент пролунав потужний удар...

Кім Хачатурян:

- Того дня Янгель майже невідлучно перебував на стартовому майданчику. Йому захотілося покурити, але він не став це робити на майданчику, як дозволяли собі декотрі начальники, а пішов у курилку. Коли запалив сірника - здивувався: усе навколо освітилося. Але тут донісся гуркіт, він обернувся й побачив жахливу картину...

Валентин Анохін, військовий кінооператор:

- Нашим завданням була реєстрація спеціальних робіт, пов’язаних із пусками ракет, і технічна кінозйомка. Весь цей жах ми спостерігали з відстані приблизно 350 метрів. Палаючі факели людей. Вони розбігалися врізнобіч. Та позаяк усю стартову позицію було оточено колючим дротом, було не так просто його подолати. Але люди бігли на цей колючий дріт, і перелазили, і підлазили під нього, аби подалі від цього жаху... До нас підбіг один чоловік, він був майже голий - усе обгоріло - і кричав, просто ревів: «Дайте води! Дайте води!!!»

Валерій Кудін, провідний фахівець КБ «Південне»:

- Я займався системою вимірів - сидів у спецмашині метрів за п’ятсот від стартового майданчика. Коли пролунав вибух - охопив страх. Потім ми побігли на майданчик, тоді ще не було оточення. Сильні опіки дістав управлінець Микола Волобуєв. Його виніс із вогню Йосип Рубанов: рятуючи колегу, надихався випарами палива, заробив набряк легенів і помер через добу в госпіталі. Волобуєв вижив.

Микола Мягков, ветеран КБ «Південне»:

- Ми дивом залишилися живі, хоча були з Луарсабовим біля самісінької ракети. Обгоріли. Я півроку пролежав у госпіталі Бурденка, там мені зробили пересадку шкіри... Ніколи я не вірив у долю та прикмети, але, виявляється, щось є. Трагедія сталася в понеділок, йшов високосний рік. Наш Берлін був у відпустці, але прилетів на полігон: мабуть - доля... А Янгель весь день був на стартовому майданчику, на хвилину відійшов покурити й випадково залишився живий. Після вибуху кинувся рятувати людей, гасити пожежу...

Андроник Іосиф’ян, академік, директор і генеральний конструктор НДІ електромеханіки:

- Янгель почав гасити пожежу. Це смішно: таке піском гасити... Увечері я зайшов до нього, а він лежить на підлозі. Лежить і плаче. Він звинувачував себе, що це він в усьому винен. Я його заспокоював, як міг: так, такі речі трапляються - ми ж на фронті...

З архіву Президії ЦК:

«Москва. Кремль. Першому секретареві ЦК т. Хрущову. О 18.45 за місцевим часом, за 30 хвилин до пуску 8К64 на заключній операції до пуску сталася пожежа, яка викликала руйнування баків із компонентами палива. У результаті того, що сталося, є жертви в кількості до ста чи більше чоловік. Зокрема зі смертельним результатом кілька десятків чоловік. Голов.маршал артилерії Нєдєлін перебував на майданчику для випробувань. Нині його розшукують. Прошу термінової меддопомоги потерпілим від опіків вогнем і азотною кислотою.

Янгель. «Пурга-3» апарат Нєдєліна».

Юрій Євтєєв, провідний фахівець КБ «Південне»:

- Тоді я служив на полігоні, був начальником аварійно-рятувальної служби на майданчику 41. Ми робили все, щоб допомогти тим, хто дістав опіки й отруєння, хто ще був живий. Їх негайно відправляли в госпіталь. Увесь наш склад довго шукав на старті Нєдєліна. Знайшли тільки оплавлену Золоту Зірку Героя Радянського Союзу, обвуглений маршальський погон і зв’язку ключів - більше нічого не залишилося...

Євген Єрофєєв, головний фахівець КБ:

- Увечері нас почали викликати по одному до директора заводу Л.Смирнова й першого заступника Головного В.Будника. Кожному поставили три запитання: що робив? За чиєю командою? Який результат? Перед приїздом комісії з Москви всі чекали найгіршого...

Борис Губанов, доктор технічних наук, головний конструктор ракетно-космічної системи «Енергія»-«Буран»:

- Хрущов, призначаючи Брежнєва головою Державної комісії з розслідування причин і наслідків катастрофи, зателефонував Корольову й запитав: «Що робити з Янгелем?» Попри те, що в Корольова з Янгелем стосунки були недоброзичливі, Сергій Павлович відповів Хрущову: «Ви майте на увазі, Микито Сергійовичу, що це могло статися й зі мною, і з будь-яким Головним конструктором».

Федір Санін, професор:

- Раннього ранку 25 жовтня на полігоні з’явилися Брежнєв, Гречко, Устинов, Руднєв й інші члени урядової комісії. Вони відвідали госпіталі, брали участь у похоронах військових на десятому майданчику, побували на місці катастрофи.

Валентин Анохін:

- Несподівано в нашій кінолабораторії з’явився Брежнєв і попросив показати фільм, знятий мною при аварії ракети Р-16. Ми зарядили плівку, включили проектор. Брежнєв подивився, тоді закурив і попросив ще раз показати фільм. Він жадібно вдивлявся в палаючих людей, певне, намагався побачити Нєдєліна...

Олександр Матрьонін, генерал-лейтенант, заступник міністра загального машинобудування:

- Причиною, технічною причиною цієї аварії стала помилка системи управління ракети, яка не виключала можливість несанкціонованого запуску двигуна другого ступеня ще на старті. Двигун, запрацювавши, миттєво пропалив баки першого ступеня - 120 тонн компонентів палива створили вогняний смерч. Горіло все, що й не могло горіти... У палаючому пеклі загинули 59 військових, зокрема перший головком Ракетних військ М.Нєдєлін, заступник начальника полігону О.Носов, начальники управлінь полігону Р.Григор’янц і Є.Осташов. Серед загиблих 17 провідних фахівців промисловості, заступник голови держкомісії Лев Гришин, головний конструктор систем управління Б.Конопльов, заступники Янгеля Л.Берлін і В.Концевой, заступник Глушка - Г.Фірсов. У списках поранених - 49 чоловік, із них 16 не вижили. Загалом загинуло 92 людини.

Василь Будник:

- За результатами роботи комісії Брежнєв зібрав нараду та сказав, що уряд вирішив не карати вас більше - ви самі себе покарали. Уряд просить, аби ми ліквідували всі неполадки й з іще більшою енергією почали працювати над ракетою Р-16: країні потрібна бойова міжконтинентальна ракета.

Борис Губанов:

- У висновках комісії названо багато причин і недоліків, які призвели до катастрофи 24 жовтня 1960 року при підготовці ракети Р-16 до пуску, але не було нічого сказано про невиправданий поспіх. На гіркій долі нашого колективу ми переконалися в результатах дезорганізуючої формули «давай-давай». Хто піддавався, той жорстоко розплачувався.

***

Про катастрофу 24 жовтня 1960 року на ракетному полігоні ніякої офіційної інформації не було. Колег загиблих, рідних, близьких і учасників подій якнайсуворіше проінструктували: ніде, ні за яких обставин не повідомляти про катастрофу та її справжні масштаби (радили: стався нещасний випадок, авіаційна катастрофа).

48 офіцерів і солдатів поховали на 10-му майданчику полігону, цивільних - «чорні тюльпани» - розвезли по містах: Дніпропетровськ, Харків, Київ, Москва, Хімки, Загорськ... Цинкові труни доставляли таємно, ховали потайки. Шістьох дніпропетровців Льва Берліна, Василя Концевого, Віктора Орлинського, Євгена Аля-Брудзинського, Володимира Карайченцева й Леоніда Єрченка поховали не в братерській могилі - у різних місцях міського кладовища без указання точних дат смерті (загибелі). Влада боялася розвіяти міф про нашу ракетну перевагу.

Але не можна було мовчати про загибель Нєдєліна: Герой Радянського Союзу, головний маршал артилерії, кандидат у члени ЦК КПРС, депутат Верховної Ради СРСР, заступник міністра оборони СРСР... І тут не було проблем: скільки зникало безвісти Героїв, членів ЦК, депутатів... А от із Головнокомандуючим Ракетних військ стратегічного призначення, єдиних у світі(!) - тут була проблема. В умах «кремлівських попів» (вираз академіка А.Іосиф’яна) народилася легенда: загибель Головкома «списали» на ... авіаційну катастрофу. У пресі з’явилася інформація про загибель М.Нєдєліна та коротке, єзуїтське за своїм змістом повідомлення, що в ніч на 27 жовтня відбулася «кремація тіла Головного маршала артилерії Нєдєліна М.І.»...

Похорон М.Нєдєліна відбувся на Красній площі відповідно до офіційного ритуалу, урну встановили в Кремлівській стіні. На похороні були присутні всі члени президії ЦК, крім першого секретаря ЦК М.Хрущова - «ракетника номер один», як його тоді називали.

Плата за приховування таємниці першої ракетної катастрофи виявилася занадто високою, вона не допомогла уникнути подібних катастроф з людськими жертвами. Рівно через три роки день у день, 24 жовтня 1963 року при випробуванні новітньої ракети С.Корольова Р-9А (конкурент Р-16) загинули вісім випробувачів. Через двадцять років (18 березня 1980 року) на по-лігоні Плесецьк вибухнула знаменита «сімка», що коштувало життя 44-м людям, ще четверо військових померли в госпіталі від опіків.

Подібна катастрофа була й в Америці. Унаслідок вибуху й пожежі на шахтній пусковій установці ракети «Титан-II», розташованої в штаті Арканзас, загинули 53 американці. Лише двом поталанило вибратися з підземного пекла...

«Холодна війна», про яку, як нам здавалося, ми знали все, відкриває свої чорні сторінки глобального протистояння двох супердержав. Відходять у минуле міфи, легенди й дешеві сенсації.

* * *

Катастрофа, що сталася 40 років тому, стала надзвичайно важким ударом для всіх розробників, суміжників, випробувачів ракети Р-16. Подолавши шок перших днів після катастрофи, КБ Янгеля зробило все, аби не допустити подібного в майбутньому. У Харкові пройшла технічна нарада, на якій було визначено обсяги й терміни доопрацювання систем управління, новим головним конструктором став Володимир Сергєєв. На заводі №586 установили найжорсткіший контроль над виготовленням деталей, вузлів, агрегатів, провели повний цикл заводських випробувань із новими приладами. В ОКБ- 586 відкоригували документацію, розробили план льотно-конструкторських випробувань.

Другу льотну ракету відправили на полігон наприкінці грудня 1960 року, а першого січня поїзд із випробувачами й ракетою прибув на станцію Тюра-Там. Головою Держкомісії з випробувань призначили генерал-лейтенанта Андрія Соколова - начальника НДІ ракетних військ. Це він у присутності Нєдєліна вимагав припинити випробування заправленої ракети й відправити її на доробку. Начальником 2-го випробного управління замість загиблого Р.Григор’янца став інженер-полковник Олександр Курушин, призначений на цю посаду на особисте прохання Янгеля.

Технічне керівництво випробуваннями, як і колись, здійснював Головний конструктор Михайло Янгель. Але це був уже не той Янгель, котрий при першому пуску не зміг устояти перед тиском М.Хрущова й М.Нєдєліна, це був уже новий Головний конструктор. Серед тих, хто готував другу ракету, були й учасники першого аварійного пуску: Олексій Полісаєв, Кім Хачатурян, Борис Александров, Володимир Кукушкін, Віктор Баранов... Настрій був такий: треба працювати.

2 лютого 1961 року відбувся перший пуск ракети Р-16, потім другий, третій... десятий. Ще до повного закінчення льотних випробувань на бойове чергування заступили перші ракетні полки, оснащені ракетами Р-16. Цей янгельський ракетний комплекс став першим масовим комплексом Ракетних військ стратегічного призначення. Загалом було розгорнуто 186 пускових установок. Конкуренти Янгеля С.Корольов і В.Челомей вийшли на випробування через три роки, але таких характеристик, як у Р-16, вони так і не домоглися.

Зваливши на себе всі труднощі створення стратегічної зброї, Михайло Янгель певною мірою допоміг С.Корольову в розширенні космічних досліджень. Кожен із цих велетнів знайшов свою нішу в історії. Тоді й народилося знамените: «Корольов працює на ТАРС, Янгель - на нас».

Володимир ПЛАТОНОВ