Канн — не Канни

В нашій компанії існує традиція: для заохочення посилати своїх провінційних агентів на десять днів у спеціально орендований для таких випадків першокласний готель на Лазурному березі...

П’єр Данінос. «Такий собі мосьє Бло»

Незручно зізнаватись, але я майже все своє свідоме життя був упевнений, що саме під тими Каннами, що в нинішній французькій Рів’єрі, 216 року до Христової ери відбувалась академічно відома битва другої Пунічної війни між карфагенським та римським військами. Лише коли я вже пакував валізи, моя дружина тактовно пояснила мені, що у Ганнібала вистачило розуму, щоб обрати більш придатне для розгортання легіонів та когорт місце — околиці містечка Канни біля річки Ауфід у південно-східній Італії. Яке щастя, що мій безвиїзний ярлик з переліком моїх буржуазно-націоналістичних предків зник разом із Радянським Союзом! Я їду в Канни (Cannes) чи точніше Канн, перлину Лазурового берега французької республіки. Фантастика!

Нічого не маю проти безкраїх рівнин, але альпійські краєвиди, ці архітектурні вправи – чи то природні, чи то божого промислу – вражають завжди. Особливо, якщо знаєш — скоро очам відкриється ще й блакить Середземного моря. Як не крути та не вигадуй хитрі теорії про істинні координати пупа землі — саме тут колиска сучасної цивілізації. Недарма ці території народжували геніїв та притягували їх з усього світу. Втім, і простих смертних тут приймали толерантно. Цікава статистика із демографічної історії Франції. Менш ніж за півтора останніх століття ця країна прийняла близько 50 мільйонів емігрантів з різних країн та континентів, а сама ніколи (хіба що в часи гугенотів) масово не виштовхувала своїх громадян за межі батьківщини. Багато знайомих імен ми знайшли тут, в містах та містечках на схилах Приморських Альп, прихисток від нерозуміння чи навіть ненависті співвітчизників. Десь там, за кількома звивинами гірського серпантину – Грас, де Іван Бунін дізнався про свою Нобелівську премію, цією ж дорогою поповзли, мов мурахи, поціновувачі грошей лауреата. За десяток кілометрів до Канн, в невеличкому Мужені, пив бром, читаючи історію України, та мріяв про відродження нації Володимир Винниченко. Тут у 1951 році він знайшов вічний спокій...

Ой, яка знайома та весела назва на дорожньому вказівнику «St.Tropez». Здається, ось-ось вигулькне з-за повороту команда ексцентричних жан­дармів на чолі з Луї де Фюнесом! Навіть крізь прохолоду конди­ціонерів туристичного автобуса прориваються аромати квітів та трав. Це не випадково — саме цей район є сировинною та виробничою базою славетної індустрії парфумів. Ласкаво просимо в Канн! «Фешенебельний курорт французької Рів’єри, улюблене місце відпочинку крупної європейської і американської буржуазії та аристократії». Саме так характеризувала це місто радянська енциклопедія часів агонії НЕПу. Але «фешенебельність» з’явилася тут не так давно. Моду на курортний відпочинок в цих місцях впровадили в XIX столітті англійці, яким частіше хотілося бачити сонце, не надто щедре в туманному Альбіоні, та й вода Середземного моря про­грівалась ефективніше, не дивлячись на відсутність атлан­тичного калорифера — Гольфстріму.

Помалу котимося неширокими вулицями до прибережної частини міста. Над дорогою помічаю вказівники, які нагадують, що саме цим шляхом, щоправда, у протилежному нам напрямку, рухався сам Наполеон Бонапарт, якому набридло бути імператором острова Ельба і він пішов на Париж, а потім і далі — до поля під бельгійським містечком Ватерлоо... Можливо, доля Європи була б іншою, якби під час спроби «рімейка» корсиканця Канн приймав гостей міжнародного кінофестивалю. Загін імператора міг надовго встряти десь між «кадиллаками» зірок, котрі поспішали до набережної Круазет, щоб прикласти свою руку до глиняної таблички, яка згодом ляже під ноги перехожих, але гарантуватиме вічну славу. Я не належу до класу «ненажерливої буржуазії», але мені теж подобаються пальми над морем, комфортабельні,
мов багатозіркові готелі, яхти та готелі, схожі на круїзні
білосніжні лайнери.

P.S. Я чудово розумію, що значна частина громадян України сприймає такі розповіді з гірким роздратуванням — де взяти кошти, щоб все це побачити самому?.. Але нещодавно до редакції надійшов лист, у якому оптимістична пенсіонерка повідомила, що готова всі гроші, які збирала на поховання, витратити на туристичну путівку. Дійсно, хіба той, хто хоч раз відвідав Канн та побачив Лазуровий берег, поспішатиме вмирати?