Як Facebook, Instagram і WhatsApp «лягли» на рекордні шість годин, і що з того вийшло

12 жовтня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Мавпи і глечики

Як Facebook, Instagram і WhatsApp «лягли» на рекордні шість годин, і що з того вийшло
© Reuters

... оn and on

the rain will say

How fragile we are.

Стінг

Як конспіролог-аматор, я дуже люблю різні знамення «кінця світу». Їх починаючи з тисячного року нашої ери (від папи Сильвестра) і аж до наших днів самих лише масштабних очікувань було десь півтора десятка. Не те щоб я стільки прожив, але очевидці залишили про це чимало яскравих спостережень. Півтора десятка, не кажучи про дрібніші психози різних тоталітарних сект і політичних партій (утім, тут відмінність дуже умовна).

Антропологічна складова цих очікувань, змальована істориками, виглядає сьогодні надзвичайно кумедно. Це якщо не брати до уваги, що за дивацькою (з погляду наших сучасників) поведінкою криються не лише реальні трагічні переживання, а й радість вірян від того, що нарешті закінчиться це осоружне земне існування. І Страшний суд, безумовно, винесе їм виправдувальний вирок, а відтак, дасть перепустку до Царства Божого.

Тобто есхатологічні очікування (якщо вжити наукову термінологію) в принципі мають також і позитивні очікування зміни свого статусу на краще.

Є, наприклад, версія, що славнозвісне сепуку самураї вчиняли не тільки відчайдушно, і не тільки із соціального обов’язку «гірі». А ще й з мотивів очікування успішного наступного переродження (якщо вони сповідували буддизм, а не синтоїзм).

Люди як соціальні тварини (за визначенням Аристотеля) залежать від мережевих комунікацій. Спочатку на рівні печери, племені, обміну, торгівлі, воєн і замирень. Потім, з розвитком вертикальних структур управління, — для конкурентоспроможного балансу з ними.

У 1450 році в місті Майнц Йоганн Гутенберг отримав від місцевого банкіра Йоганна Фуста 800 гульденів (то були великі гроші) на створення друкарні. Через п’ять років він збанкрутував, бо не міг виплатити відсотки за позикою, і змушений був розпочати все з нуля, та невдовзі помер. Цей винахід створив найширшу і найтривалішу в історії людства мережу — читачів друкованих книжок.

А зараз, достеменно на наших очах, друкована книжка перетворюється з джерела інформації на артефакт, який можна не розгортати далі автографа автора. З усіма супутніми наслідками кризи видавництв, ярмарків і всієї супровідної культури. Відбувається це відносно безболісно для основної маси суспільства. Окрім хіба що стрімко танучої в силу біологічних причин верстви «»садукеїв»-бібліофілів, для яких це — Атлантида, що на їхніх очах стрімко йде на дно. Ну, може, в світових масштабах не так уже й стрімко. Сумарний тираж Стівена Кінга, наприклад, перевищує 350 мільйонів примірників. Побажаємо того самого новому Нобелівському лауреату з літератури в прийдешній цифровій невизначеності, бо світ перестає бути буквоцентричним.

Google, який сьогодні здатний обробляти понад 4,2 мільярда пошукових запитів, вигадали 1998 року в гаражі в Менло-Парку. YouTube із сьогоднішніми 8,8 мільярда переглядів щоденно у 2005 році розміщувався в кімнатці над піцерією в Сан-Матео. Двомільярдний Facebook узагалі «підліток». Його вигадали в Гарварді ледь понад десять років тому.

Смартфон зробив із людьми те саме, що колись зробила Біблія Лютера, — створив нову «точку неповернення» в людській історії. Але все відбувається вже не сотні років, а фактично миттєво: ще 1998 року Інтернетом користувалися лише два відсотки людей.

Світ дійсно обплутаний такими химерними, в античному сенсі слова, зв'язками, яких не було ніколи раніше. Темп зростання глобальної цифрової Мережі не просто підвищується, він структурно змінюється. Формально ніщо не вказує на стагнацію цього процесу.

Соціальні мережі стали «парольною» культурою. Тобто за типом мережі, схваленням чи засудженням мему або фотографії відбувається безпомильне розрізнення «своїх» і «чужих». Змінюється інструментарій, читання замінюється розгляданням фотографій і PowerPoint, а розглядання — слуханням підкастів і аудіокниг. З тим самим наслідком позитивної самоідентифікації, при якій неграмотність або просто ідіотизм не лише перестають бути бар'єром для спілкування в мережі, а стають запорукою стрімкої політичної кар’єри.

Усі комп'ютери в Мережі утворюють так званий зв'язний граф, який складається з окремих графів. Якщо вилучити половину вузлів у випадковому графі окремої мережі,то ця мережа руйнується. Розробники наполягають на тому, що життєздатність — поняття масштабу. Гігантська мережа не зникне, якщо навіть абсолютна більшість вузлів знищиться.

Стосовно навмисних адресних атак це правильно. Світ живе в умовах цифрової війни, самий лише Пентагон щодня фіксує близько 10 мільйонів спроб злому. А от відносно навмисних політичних рішень — це під питанням. Сьогоднішній світ, український у тому числі, дедалі частіше нагадує велетенську мережу на межі катастрофічного збою.

Ну і от сталося 4 жовтня. Як українці пережили провали в роботі соціальних мереж? Дослідницька компанія Gradus Research з’ясувала у тому числі таке:

— про недавні перебої в роботі соціальних мереж обізнані 87% респондентів. При цьому трохи більше половини зіткнулися з перебоями в роботі Fв і ще 40% — із перебоями в роботі Instagram;

— 60% респондентів сказали, що перебої в роботі соціальних мереж ніяк не вплинули на їхнє життя і не завадили істотно їхнім планам;

— більшість респондентів легко перенесли б тривалі перебої в роботі соціальних мереж. Але от повністю відмовитися від них готові далеко не всі, — лише 19% вважають, що можуть зробити це без зусиль. І близько 40% відповіли, що така відмова проходитиме складно або надзвичайно складно.

За дуже короткий історичний термін кілька людей створили планетарну ієрархію нового типу, яка входить у жорстке протистояння з існуючими ієрархічними системами світового управління. Конспірологи скажуть, що це одна й та сама система, але наростання цензури в мережах — не забаганка їхніх власників. Демонстративні цензурні утиски є наслідком постійних звинувачень старої владної вертикалі в монополізації, порушенні податкового законодавства і законів про захист приватного життя та особистої інформації, трудового права. Але стара система досить стрімко програє мережам як явищу, і справа не лише в «твітер-революціях». Передбачається, що комп’ютери зможуть симулювати діяльність людського мозку років через десять за нинішнього темпу розвитку технологій.

Тобто є дві перспективи розвитку ситуації. Замість очікуваної цифрової утопії, подібної до тієї, яка панувала на початку ХХ століття стосовно, наприклад, повітроплавання чи електрики, ось зараз, майже двісті років по тому, ми стоїмо перед схожим ризиком — жити в світі, зітканому з брехні та патологій. Принципово анормальний світ, як у Девіда Лінча. Альтернативою цьому може бути змова великих держав, які визнають, що в їхніх спільних інтересах — зупинити поширення джихадизму, злочинності і кібервандалізму, зміну клімату (і далі за потребою). І накласти на соцмережі такі заборони, що буде еквівалентно їхньому зникненню й остаточному переходу в DarkNet.

Це виглядає як антиутопія, але пригадаймо, що на початку того самого ХХ століття, а точніше, 1906 року, з рецепту «Кока-коли» було вилучено раніше широко рекламований кокаїн, який до того часу входив до п’ятірки найпопулярніших фармацевтичних товарів загального доступу. А тепер про перипетії довкола цього засобу знімають кримінальні трилери. Тому світ без соціальних мереж — не така вже й фантастика.

Для нас не має значення, відбуватиметься це під демократичними чи авторитарними гаслами, ми ж бачимо з власної історії, що кінцеві бенефіціари часто бувають одні й ті самі. Суспільне самопочуття при цьому можна змоделювати по ефекту від локдаунів з їхніми обмеженнями, помноживши це у кілька разів. Одномоментно зникне/лусне величезна кількість «бульбашок», і для частини людей реальність, в якій вони жили, розвивалися, будували плани на майбутнє, просто щезне, наче її ніколи і не було.

Прийнято вважати, що цивілізацій без писемності не буває, але ми знаємо про начебто дописемні, до-шумерські культури. Просто пихато відмовляємо їм у праві зватися цивілізаціями. Якщо чомусь зникає весь мережевий треш, це якби у вас водночас пропали дані на комп’ютері і надовго вимкнулась електрика. Можливо, через кілька годин розпачливої люті ваш погляд впаде на книжкову полицю, яка нині має винятково декоративні функції.

Насамкінець розповім мем-історію, яка, втім, має всі ознаки притчі. Залежно від оповідача, місце її дії розташовують або в Індії, або в Африці, або в Ірані, чи взагалі в «спекотних країнах». Суть її в тому, що мисливці закопують у землю (або лишають на поверхні) глечик із вузьким горлом, в який кладуть те, що в даній місцевості мавпи вважають своїми ласощами. Мавпа засовує лапу в глечик, хапає ласощі, а витягнути назад не може. Через жадібність розтиснути лапу теж не може. Тут її і ловлять мисливці.

Наскільки в принципі така дурнувата поведінка притаманна таким хитрим тваринам, які на хромосомному рівні до нас найближчі серед ссавців, питання до зоологів. У цій історії, яка зродилася либонь не на порожньому місці, важливо інше. Мавп ловили не для того, щоб віддати їх у зоопарк чи якимось вуличним фотографам. Цих мавп їли. Іноді живцем.

Тому не тримайтеся так міцно за те, що «безкоштовно і завжди буде безкоштовно».

Всі статті автора читайте за посиланням

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК