Із життя комах, або Харасмент в Інституті біології

24 січня у анархістському інтернет-виданні "Нігіліст" вийшла стаття Клементини Квіндт "Усе, що сталося в Каневі, залишається в Каневі: історія сексуальних домагань на літній практиці в КНУ", в якій дівчина розповіла історії, котрі сталися з нею та її подругами з вини одного з викладачів - 47-річного доцента, кандидата біологічних наук Петра Романенка.

"Цим текстом я планую розірвати замкнене коло замовчування сексуальних зловживань із боку одного з викладачів...

…Моя канівська практика була повністю зіпсована страхом. Ніхто не повинен почуватися так само. Університети мають бути безпечними і вільними від сексуальних домагань. Ніколи не мовчіть, коли бачите насильство. Замість обвинувачувати жертву, публічно засуджуйте мерзотника, який до неї лізе", - написала Клементина Квіндт.

У коментарях до статті в соцмережах свідчення про непристойну поведінку викладача впродовж багатьох років як на практиці, так і в стінах вишу наростали, як снігова куля. Але, поряд із підтримкою, спільнота вкотре захлинулася і в піднятих із самого дна обвинуваченнях та негативних висловлюваннях на адресу дівчат, які постраждали, - від "сама винна"; "прокляті феміністки" піаряться, відпрацьовують гранти, тестують новий закон; не склали залік, тому вирішили оббрехати чудового викладача, - і до питань: навіщо було виносити цю історію на публіку, чому досі півроку мовчали, невже не можна було розібратися тихо, просто дати в морду, звернутися в поліцію тощо. На дівчат зусібіч полилися потоки бруду.

Один шанована вчена-ентомолог, член НАНУ, у приватному повідомленні навіть обвинуватила Клементину в роботі на ФСБ: буцім із метою "показати всім закордонним українцям, що Україна не може бути "нормальною" країною, і місце їй не в Європі, а в Росії".

"…такі гучні скандали, - а вони по всій країні, - швидше за все, приведуть нашу країну знову до повернення в колоніальний стан, а можливо, і до повної окупації - коли вся країна стане ОРДЛО, що будемо робити?" - вигукувала дама.

Згадую тут про це тільки тому, що останнім часом у нас стало модним трендом кожного, хто виносить із хати сміття у спробі захистити права свої та інших, обвинувачувати в роботі на ворога.

"Яке пекло в коментах! - написала під одним із постів Клементини Анастасія Мельниченко, яка свого часу почала акцію проти насильства #ЯНеБоюсьСказати. - Та уявіть же на хвилинку свою доньку на місці Клементини!"

Я добре можу собі уявити, і не на хвилинку. Одна з дівчаток, які постраждали від непристойних дій нетверезого викладача Романенка, - моя донька. А Клементина Квіндт - її найкраща подруга. І мені було дуже важко стримуватися, читаючи всі ці коментарі...

Як це було

Так, справді, від початку цієї історії до публікації статті в "Нігілісті" минуло трохи більше півроку. Літо, прекрасна природа Канівського заповідника, не надто добрі умови мешкання, дуже поганий телефонний зв'язок, часто нетверезий викладач, який дозволяє собі не тільки недоречні, занадто фривольні жарти, а й те, що розцінюється як домагання...

Люди, які запитують, чому дівчата зразу не заявили в поліцію, - ви серйозно? Чи завжди ми, дорослі, звертаємося в поліцію, коли це треба й необхідно? Тим більше - в поліцію не столичну, а маленького містечка. Тим більше - з місця, де, взагалі-то, завжди панували досить вільні звичаї. Ми, взагалі, не дуже вміємо захищати свої права, часто не знаємо, що робити, воліючи замовчувати й вирішувати все по-тихому. І навчаємо цього своїх дітей. Так, згідно з соцопитуванням Фонду "Демократичні ініціативи", проведеним на замовлення ПРООН в Україні, 55% українців нічого не зробили, аби відстояти свої права, 15,3% - відстояли їх успішно, а 30% нічого не змогли добитися.

А якщо ви при цьому неповнолітня, і йдеться про сексуальні домагання? Сюди домішується все - сором від того, що це сталося з тобою; сором про це розповісти й сором від того, що тобі можуть не повірити. Тому, коли обурення непристойною поведінкою викладача сягнуло критичної межі, студенти просто поскаржилися начальникові практики. Той пообіцяв поговорити з Романенком, а якщо не подіє, запропонував їм написати заяву, що вони й зробили. Викладач саме виїхав на тиждень, тому розмову було проведено пізніше. І до кінця практики Романенко поводився відносно тихо.

Увесь вересень студенти обговорювали ситуацію у внутрішніх чатах. Пройшла чутка, що про неї дізналися в ректораті. Результатом стало тихе, заднім числом, відлучення Петра Романенка від канівської практики і викладання на деяких курсах. Викладач шукав підтримку в першокурсників, скаржачись їм на несправедливість. Гамір поступово стихав, - наближалася сесія, за нею - новорічні свята.

На початку нового року тут і там на стінах інституту з'явилися написи: "Романенко - ґвалтівник. Геть із ННЦ!" Ситуацію того ж дня виправила біла фарба, при цьому залишивши неторканими телеграм-канали наркодилерів. Внутрішні студентські чати знову закипіли. Хтось казав, що замовчувати насилля не можна. Більшість засуджувала того, хто зробив написи, а заодно й потерпілих дівчат. Мовляв, тепер через це скасують канівську практику. Тим часом в обговореннях з'являлося дедалі більше волаючих історій, головним героєм яких був викладач ботаніки.

Дівчаток, які підписали заяву з проханням звільнити П.Романенка, часто запитують: "Чому не звернулися у студпарламент?" Офіційно справді не зверталися. Однак члени студпарламенту були в курсі з самого початку, брали участь в обговореннях, проте жодних заходів не вживали. І тоді з'явилася стаття в "Нігілісті".

У день її публікації Клементина Квіндт у супроводі ще двох студентів принесла директорові ННЦ "Інститут біології і медицини" Людмилі Остапченко заяву, підписану 40 студентами. Директор, за словами студенток, пообіцяла розібратися. Потім активісти пішли в кабінет П.Романенка і зажадали, щоб він зізнався, публічно попросив вибачення й добровільно написав заяву про звільнення. Переляканий викладач просив вибачення, погоджувався, виправдовував свою поведінку як недоречні жарти і навіть начебто готовий був підписати заяву, але потім знепритомнів, і його з серцевим нападом забрала "швидка".

Наступного дня на роботу Петро Романенко не вийшов - узяв лікарняний. Адміністрація ж ННЦ, замість того, щоб розібратися в ситуації, схоже, мовчки переклала проблему на плечі студпарламенту. На 28 січня було призначено його засідання. Відкрите, але не для всіх - для студентів, адміністрації, викладачів. Журналістів і правозахисників на вході зустріла "стіна" з технічного персоналу корпусу - вахтерів у синіх халатах та інженера. Пропустили тільки після втручання представника секретаріату Уповноваженого з прав людини у ВР Данила Юрченка. Однак голова студпарламенту Тарас Войціцький оголосив, що на засіданні не розглядатимуть питання, поки журналісти та інші сторонні люди не покинуть приміщення. Журналісти залишилися в залі. І тоді студпарламент, замість проблеми, яка всіх і зібрала, вирішив обговорювати відвідини дитбудинку й коворкінг для студентів. Коворкінг - замість медпункту в інституті чи хоча б аптечки першої допомоги в кожній лабораторії, де студенти працюють зі скальпелем, можуть отримати травму або просто знепритомніти. А замість майбутньої еліти - модернізовані "комсомольські" діячі. Грамотні, знають мови, вміють красиво говорити й виконувати розпорядження керівництва. Усміхнена дівчина, що вийшла відзвітуватися, на тлі загальної напруги виглядала фальшиво. Клементина Квіндт підійшла до голови студпарламенту й попросила слово. Він їй його дав - "ненадовго тільки". Однак, щойно дівчина згадала прізвище Романенка, він почав виривати з її рук мікрофон. Засідання, в результаті, було зірване.

Хто така Клементина Квіндт

Клементині 17 років. Вона емоційна, імпульсивна, розумна, начитана і все-таки ще зовсім дитина. Для неї немає незаперечних авторитетів, вона нічого не боїться, іде напролом, коли вважає, що має рацію, й інколи це просто бісить. Але поступово починаєш розуміти, що тільки такі, безкомпромісні, і здатні щось змінити в країні, яка так потребує змін. Можливо, коріння її активності в тому, що Клементина Квінт - кримчанка. "Мені було 13 років, коли відбулася анексія, - розповідає вона. - Я розуміла, що є свідком якихось глобальних подій, мені було страшно, і я не знала, що можу зробити. Тоді я почала розмовляти українською мовою скрізь - у сім'ї, з друзями, в школі. Моя класна керівниця сказала мені: "Ви що, хочете, щоб ми всі на Соловки вирушили? Треба зробити вибір". Вона-то свій вибір зробила - на підтримку окупаційної влади. Мій вибір був інший.

Наприкінці серпня 2014-го ми поїхали всією сім'єю до Києва - скупитися. Дізнавшись про відкритий набір в Український гуманітарний ліцей, ми з сестрою склали іспити. Нас зарахували.

У ліцеї до мене ставилися досить підозріло - як до іншої. Я переживала все це болісно, - моє життя, мої друзі залишилися в Криму. Писала вірші. Це допомагало.

Із 13 років я знала, що буду навчатися в КНУ. А ще раніше - що це буде біологія. Змалку я дивилася Animal planet і хотіла рятувати тварин.

Але я погано вписуюся в систему. Ніколи не почувалася нормативною людиною. І я не можу мовчати, коли бачу, що щось відбувається неправильно. Будеш мовчати - прийдуть і по тебе. У Криму сталося саме так. І тепер я не можу поїхати додому і працювати на біостанції в Коктебелі, де виросла. Думати про це боляче. Тому я займаюся активізмом - зоозахисниця, підтримую феміністичні та квір-рухи, вже два роки сортую сміття.

У моїй статті немає імен потерпілих. Я залишила їм вибір. Чому тепер? Тому що раніше в мене на це не було сил.

Я хочу, щоб ґвалтівники зрозуміли: за це буде покарання".

Зараз Клементина взяла академвідпустку в інституті. "Це не про боягузтво, - каже вона. - І не про зраду. Швидше, про самозбереження. Мені стало соромно. Не за себе - за них. Я вийшла перед аудиторією з 200 людей розповісти про насильство, що сталося. А вони всі сміялися. Потім устали й пішли.

Мені сумно, що тепер я братиму меншу участь у житті моїх близьких друзів. І все-таки я відчуваю полегшення, бо, не прив'язуючись до сесії, зможу збирати дані з орнітології.

Які уроки я засвоїла з цієї ситуації? Треба бути трохи менш агресивною до своїх опонентів, хоча це важко. І дуже важлива підтримка. Я одержала багато підтримки від людей, які досі мене ніколи не знали й не бачили".

Про сміливість, байдужість і плоди

Слід віддати належне ректоратові: 29 січня, наступного дня після того, як Клементина віднесла туди підписану студентами заяву з проханням розглянути питання про звільнення П.Романенка, було сформовано спеціальну комісію. Тоді ж у ректорат надійшла ще одна заява - на захист "улюбленого" викладача.

Петро Романенко по телефону заявив журналістам, що всі обвинувачення на його адресу - просто кляуза студентки, яка його незлюбила й таким чином самовиражається; що він чекає рішення комісії, а поки що про всяк випадок готує судовий позов до Клементини за наклеп. Після цього на дзвінки журналістів він відповідати перестав і досі перебуває на лікарняному.

Першого лютого в ННЦ "Інститут біології і медицини" КНУ відбулося повторне засідання студпарламенту. У принципі, нічого особливого від цього заходу вже ніхто не чекав. Час розібратися всередині був безнадійно втрачений. Навіщо знадобилася ця повторна спроба, яка її мета? Формально - заслухати дівчаток, котрі обвинувачують викладача? Поплескати викладачеві, що озвучив рекомендації з профілактичних заходів, яких необхідно вжити на рівні вишу, аби такі ситуації надалі не повторювалися? Формально проголосувати за те, щоб донести їх до ректорату, тоді як вони вже були там?

Жодного коментарю, жодного запитання до постраждалих, ніякого обговорення. Студпарламент просто перейшов до інших, поточних питань, наче нічого неординарного в студентському середовищі не сталося.

"Мої подруги розчаровані і не знайшли в собі сил прийти сьогодні, - сказала на засіданні студпарламенту одна з дівчат. - Від цього мені ще важче, але я їх розумію. Я знаю, що в багатьох із вас зараз дуже упереджене ставлення. Чому я це роблю? Для мене це не помста і точно не бажання пропіаритися, і все це навіть не тому, що мені особисто гидко бачити Романенка у стінах інституту, в якому я навчаюся. Це для того, щоб дівчата, які бували у схожих ситуаціях (а я не впевнена, що знаю хоч одну, котра б не бувала), знали, що вони не самотні у своїх переживаннях, знали, що про це можна й треба говорити, і що їхній кривдник буде покараний.

Насправді найгірше в усьому цьому те, що нам довелося почути від студентів і навіть студенток. Я хотіла б пояснити, що в такій ситуації відчуває дівчина. Що відчувала я, і я знаю, що так було не тільки зі мною. Це страх і безпорадність. Ти почуваєшся забрудненою, куском м'яса. І найжахливіше - тобі безумно соромно. Соромно, що ти не змогла зробити абсолютно нічого, не змогла сказати ані слова. Намагаєшся знецінити свої почуття, думаючи, що, можливо, драматизуєш, а може, це взагалі тобі приснилося.

Чути обвинувачення безумно боляче. Якщо в когось є підозри, то хочу сказати: Петро Олександрович не був моїм викладачем ні в Києві, ні на канівській практиці. Наслухавшись історій від старших курсів та інших дівчаток, я взагалі боялася його як вогню й намагалася триматися якнайдалі. Я навіть не можу судити про те, який він викладач. Тому в мене не було й не могло бути з ним жодних особистих конфліктів. Я, взагалі, не впевнена, що він навіть зможе згадати моє обличчя.

Так, я далеко не вперше в житті опинилася в ситуації, коли незнайомий чоловік намагається мене торкатися. У якихось випадках я могла дати відсіч, у якихось, як у цьому, заціпеніла. Та й річ же навіть не в тому, змогли ми відповісти чи ні. А в тому, що навчальний заклад уже точно має бути безпечним місцем для всіх.

Це не мій випадок, але дівчатка говорили мені, що боялися відповісти цьому чоловікові, бо він виставляє залік. Нам усім хотілося б, аби Петро Олександрович визнав, що він чинив такі дії впродовж багатьох років, і публічно попросив вибачення. Щоб дівчатка не боялися говорити про це й не почувалися самотніми. Зараз мені та іншим дівчаткам дуже потрібна ваша підтримка. Я готова відповісти на будь-які запитання", - сказала вона.

Але відповіддю була тиша. Ні осуду, ні підтримки. Просто тиша.

Я дуже розчарована. Розчарована студпарламентом, до якого мають входити найактивніші студенти. Розчарована аморфністю, млявістю і байдужістю тієї частини населення, яку заведено вважати найбільш пасіонарною в суспільстві. Звісно, простіше обговорювати це в соцмережах та внутрішніх чатах, виливаючи при цьому тонни бруду, ніж віч-на-віч. Для цього потрібна сміливість. Дівчатка її в собі знайшли. Студпарламент - ні.

Сьогодні вже відоме рішення комісії, яка розглядала колективну заяву: деякі висловлювання та дії П.Романенка визнано неетичними. Комісія рекомендує ректорові притягти викладача до дисциплінарної відповідальності, а вченій раді ННЦ "Інститут біології і медицини" - розглянути питання про виконання ним функцій науково-педагогічного працівника.

Чи звільнять, у результаті, викладача, чи стане прецедентом те, що студент може відстояти свої права, ми дізнаємося, сподіваюся, вже скоро.

Поки що ж Клементина подала заяву в поліцію, і за нею відкрито провадження.

"Петро грішив. Дозволяв собі зайве. І неодноразово, - відзначає його колега Анатолій Подобайло. - З погляду 1990-х, міг отримати по морді. Ми тоді й слова такого не знали - харасмент. Тепер усе вирішується інакше. Щоб до наших дійшло, напевно, ці вибухи в пресі були потрібні".

Те, що справа набула широкого розголосу, вже принесло деякі плоди. Першою відреагувала Києво-Могилянська академія, яка ще 29 січня оголосила про впровадження "Політики попередження і боротьби із сексуальними домаганнями". Крім того, там створили відповідний комітет. Тепер у НаУКМА заборонені дискримінаційні висловлювання, утиски і мова ненависті. Подивимося, як це працюватиме на практиці і чи пошириться на інші виші.

* * *

Сексуальні домагання - дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування (стаття 1 Закону "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків").

Із січня 2019 р. ст.153 КК України називається "Сексуальне насильство". Такі зміни були внесені ВР у грудні 2017 р.

Під сексуальним насильством розуміється "вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов'язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи". Це, крім сексуальних домагань, - примус до перегляду порнографічної продукції, пропозиції вступити в сексуальний зв'язок без примусу, але й без згоди постраждалого тощо.

Такі дії каратимуться позбавленням волі на строк від 3 до 15 років. Тому, у разі скоєння дій, що підпадають під визначення сексуального насильства, необхідно звертатися із заявою в поліцію. Водночас треба розуміти, що закон не має зворотної сили, тому дії, які мають усі кваліфікуючі ознаки злочину "сексуальне насильство", але вчинені до 12 січня 2018 р. - дати набрання чинності змінами, не можуть розглядатися згідно з положеннями статті 153. У таких випадках треба апелювати до норм Закону "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків". При цьому реагування може бути тільки дисциплінарним, оскільки доти ні адміністративної, ні кримінальної відповідальності за них не було.

Закон (ст. 22 "Оскарження дискримінації з ознакою статі та сексуальних домагань, насильства за ознакою статі") визначає, що особа, яка вважає, що до неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі, чи вона стала об'єктом сексуальних домагань, чи постраждала від насильства за ознакою статі, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого ВР з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Потерпілі також мають право надсилати повідомлення про порушення прав у Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, коли вичерпано внутрішні способи правового захисту чи коли застосування таких способів захисту невиправдано затягується.

Крім того, уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків в органах держвлади і місцевого самоврядування організовують діяльність із розгляду звернень громадян з питань скоєння насильства за ознакою статі в установі і повідомляють про них у правоохоронні органи, згідно із законодавством.

Якщо від насильства або порушення прав постраждали студенти, вони теж мають право скористатися можливостями, які дає їм Закон "Про вищу освіту" в частині захисту їхніх прав. Так, відповідно до ст.40, студентське самоврядування, що базується на засадах добровільності, колегіальності, відкритості, дає можливість студентам вирішувати, у тому числі, питання захисту їхніх прав та інтересів студентів.

Інформація зі сторінки Урядового уповноваженого з питань гендерної політики Катерини Левченко

P.S. Рішення комісії було прийнято після засідання 8 лютого. Постраждалим від дій викладача П.Романенко студенткам його оголосили в ректораті 13 лютого, однак публічно не поширили. Про те, які заходи в результаті буде вжито, і якою є реакція на рішення комісії П.Романенко, поки що невідомо.

Зате результатом скандалу, схоже, стало закриття літньої студентської практики в Канівському природному заповіднику, яка проходить там вже понад 80 років. За словами молодшої співробітниці Інституту зоології ім.І.І.Шмальгаузена НАН України і випускниці кафедри зоології біологічного факультету Євгенії Яніш, рішення було прийнято вченою радою ННЦ 11 лютого, і стало відомим лише зі слів деяких його членів. Студентам про це не повідомляють, побоюючись нового спалаху невдоволення.