ІРАНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

За давніх часів в Ірані наречену нареченому вибирали батьки. Правда, за ним залишалося право погодитися чи не погодитися з їхнім вибором. Нині юнаки та юнки закохуються, зустрічаються, приймають рішення одружитися й лише потім просять батьківського благословення, яке за всієї його важливості все-таки не відіграє вирішальну роль. Хоча для першого шлюбу дівчині потрібний дозвіл батька. Проте трапляються випадки, коли батько скаже «ні», а весілля все одно відбудеться.

Іслам офіційно дозволяє чоловікові мати чотирьох дружин. Однак коли жінка, вступаючи в шлюб, ставить майбутньому чоловікові умову, що протягом життя буде в нього єдиною дружиною, він погоджується, і це фіксується документально, про наступних дружин вже не може бути й мови. Така умова є перепоною і для вступу в тимчасовий шлюб. Інша річ, що наречений може й не погодитися, тоді весілля не відбудеться.

Проте мати чотирьох дружин непросто: за законом чоловік має ставитися до них абсолютно однаково, дотримуючись матеріальної, психологічної й сексуальної рівності в ставленні. Крім того, аби одружитися вдруге, потрібно питати дозволу першої дружини, якщо ж вона його не дає, то необхідно довести, що перша дружина за станом здоров’я не може більше виконувати подружні обов’язки. Тому в Ірані небагато чоловіків, котрі мають більш ніж одну дружину.

Цікаво, що до прийняття іранцями ісламу (це сталося 14 тисяч років тому) в персів існувало багатоженство. Іслам заборонив чоловікам створювати собі гареми, обмеживши кількість дружин чотирма. Хоча сам пророк Мохамед мав більше дружин. Уперше він оженився в 25 років на 40-річній жінці, з котрою прожив у моногамному шлюбі до свого 53-річчя. Наступні шлюби він брав лише після смерті коханої першої дружини, спеціально одружуючись з дівчатами з різноманітних арабських племен і в такий спосіб забезпечуючи підтримку в цьому племені своїм новим релігійним ідеям (йдеться про впровадження ісламу). Джерела засвідчують: навіть не з усіма своїми дружинами він мав сексуальні стосунки. Шлюби пророка були, якщо можна так висловитися, політичними.

У перші роки існування ісламу відбувалося безліч війн, і багато жінок залишалися без чоловіків. Заміжня жінка, маючи подругу, котра залишилася без чоловіка з маленькими дітьми на руках, могла, жаліючи її, сама запропонувати своєму чоловікові взяти другу дружину.

(У тому, що чоловіки гинуть частіше, ніж жінки, не сумнівається ніхто. Але примітна інтерпретація закону про чотирьох дружин в сучасному Ірані: чоловіки довше від жінок здатні жити статевим життям і тому повинні мати змогу женитися кілька разів. З цим у часи гормонозамінної терапії й повального простатиту навряд чи погодяться західні жінки. Утім, як відомо, із своїм статутом у чужий монастир ходити не слід.)

В іранському суспільстві заборонені безладні статеві зв’язки й утримання коханок. Жінка, котра зустрічається з чоловіком поза шлюбом, позбавлена й моральної підтримки з боку суспільства, й офіційної — з боку держави. Багатоженство, дозволене законом для жінки, котра втратила першого чоловіка, — своєрідний вихід із становища. З іншого боку, навіть тимчасові стосунки в Ірані оформляються законодавчо. Це називається тимчасовим шлюбом.

Для тимчасового шлюбу, який укладають на певний термін і який потім може бути подовжено чи розірвано за взаємною згодою, існують різноманітні причини. Приміром, чоловік не має стабільного фінансового доходу, аби взяти постійний шлюб, або він хоче женитися на іноземці чи жінці, котра сповідує іншу релігію. (У постійний шлюб мусульманин може вступати лише з мусульманкою або жінкою, яка прийняла мусульманство. З атеїсткою чи жінкою, котра сповідує релігію, що не визнає єдиного Бога, мусульманин узагалі не може одружитися — ані постійно, ані тимчасово.)

Якщо чоловік хоче мати дітей, а його перша дружина безплідна, але він не бажає мати другу постійну дружину, то може завести дітей у тимчасовому шлюбі. Таким дітям після розірвання шлюбу він сплачуватиме аліменти, діти також мають усі права успадкування його майна. Якщо чоловік їде в тривале відрядження, а постійна дружина з якихось причин не може чи не хоче супроводжувати його, він має право вступити в тимчасовий шлюб із згодною на це жінкою й узяти її з собою. Існує ще один нюанс, який відрізняє тимчасовий шлюб від постійного: якщо його укладають з дівчиною, котра раніше не мала чоловіка, згода батька дівчини на тимчасовий шлюб обов’язкова.

Під час тимчасового шлюбу відсутнє зобов’язання підтримувати жінку матеріально після його розірвання. Також майно подружжя не ділиться, й за умови розлучення кожному залишається те, що він мав до укладання шлюбу. Проте й після розірвання тимчасового шлюбу (як і постійного, і після смерті чоловіка) жінка, перед тим, як вийти заміж повторно, має зачекати 45 діб (аби переконатися в тому, що не вагітна від попереднього шлюбу). Чоловіка закон чекати не зобов’язує, але деякі не вступають у повторний шлюб протягом певного терміну, віддаючи тим самим данину поваги попередній дружині. В іранському суспільстві й на тимчасовий, і на постійний шлюб дивляться з однаковою повагою.

Іслам дозволяє нареченому бачити до весілля лише обличчя й руки дівчини. Юнка повинна вступати в перший шлюб дівчиною, якщо це не так (що дуже рідко трапляється в Ірані), вона зобов’язана попередити нареченого, інакше обманутий чоловік після першої шлюбної ночі може звернутися до суду, і шлюб буде визнано недійсним у зв’язку з тим, що наречена збрехала. Перед вступом у шлюб молоді здають спеціальний аналіз крові для визначення, чи немає ризику народження дитини з різноманітними відхиленнями від норми, обумовленого генетично. Якщо така загроза існує, шлюб не реєструється.

Коли відбувається зустріч батьків (батьки нареченого просять руки дівчини в її батьків), обумовлюється сума посагу для дівчини. За традицією вважається: батьки дівчини мають купити все необхідне в дім: меблі, килими, холодильник тощо. Якщо дівчина з багатої родини, її батьки можуть купити також будинок або квартиру, іншу нерухомість, машину. Якщо дівчина з бідної сім’ї, але хлопець усе одно хоче оженитися, він може повністю відмовитися від посагу.

Одним із бажаних умов для весілля є матеріальна незалежність нареченого від своїх батьків — наявність у нього житла й роботи. З боку нареченого необхідно також магріє (від слова «магр» — любов), дорогий подарунок нареченій. Ним може бути нерухомість або певна кількість золотих монет. Зазвичай магріє залишається за нареченим як зобов’язання, оскільки він не завжди в змозі вручити такий подарунок до весілля. Проте в разі розлучення магріє необхідно віддати. Зустрічаються, зазвичай, непорядні чоловіки, котрі дають дружині розлучення на таких умовах: «Я дам тобі розлучення, але не віддам магріє». Подібна поведінка засуджується, і навряд чи такий чоловік швидко знайде іншу дружину.

Багато щасливих родин живуть разом до глибокої старості, й у них не виникає необхідності віддати магріє. Проте в Ірані вважають, що, беручи на себе подібне зобов’язання, наречений тим самим демонструє серйозність намірів, істинність кохання й бажання прожити зі своєю обраницею довге життя, а не короткий відрізок часу.

Після того як дві сім’ї приходять до згоди, наречений дарує нареченій каблучку, яку вдягають на ліву руку (цей звичай прийшов до Ірану з Заходу), сукню, парфуми чи що-небудь інше. Зазвичай наречена також дарує каблучку нареченому, весільний костюм або іншу дорогу річ. Весіллю може передувати церемонія заручин, але це не обов’язково.

Під час весільної церемонії відбуваються й релігійний, і адміністративний обряди. Відбувається вона не в мечеті, а найчастіше вдома, іноді в ресторані. Сюди приходить нотаріус. Як правило, це представник приватної нотаріальної контори. Він говорить офіційні слова й реєструє шлюб у принесеній із собою книзі актів цивільного стану, де розписуються молоді. Для проведення церемонії запрошують також священика — рогані. Але кожен мусульманин знає ті священні слова, які вимовляє рогані. Сказавши їх, двоє можуть стати чоловіком і дружиною навіть за відсутності священнослужителя.

Іслам рекомендує ранні шлюби, тому середній вік молодят 20—21 рік. Іранські весілля вирізняються великою кількістю запрошених. Можуть бути присутні 200—300 чоловік. Оплачують витрати батьки молодих, причому більшу частину грошей вносить сім’я нареченого.

Останнім часом в Ірані, як і в усьому світі, стало популярним влаштовувати весільні подорожі. Деякі іранці спеціально влаштовують невеликі скромні весілля, воліючи витратити гроші на цікаву поїздку під час медового місяця. На закінчення слід зазначити, що відсоток розлучень в Ірані дуже низький і суспільство їх не заохочує.

Автор висловлює подяку за допомогу в підготовці матеріалу раднику посольства Республіки Іран в Україні пану Малекі та шейху Абдуллахі.