«ІНШІ» МАТЕРІ ТА «ІНШІ» ДІТИ

«Управління соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації не має законних підстав надати допомогу одинокій матері, тому що вона не є пенсіонером або інвалідом(тут і далі підкреслення автора)…»

(Із відповіді №03-159
від 01.03.1999 р.
на колективне звернення одиноких матерів м.Бровари)

В Україні жінки та чоловіки мають однакові права та обов’язки, і за нашими законами немає різниці між жінками різного соціального стану. Коли жінка залишається з дитиною, суспільство сприймає це як її прямий обов’язок.

Указом Президента України Л.Кучми у 1996 році була прийнята Національна програма «Діти України», головна мета якої — забезпечити права дитини народитись здоровою, вижити та мати умови для всебічного розвитку, рости захищеною соціально та психологічно.

В 2001 році Указом Президента дія цієї програми продовжена на період до 2005 року. Документ виданий з метою створення належних умов для всебічного повноцінного розвитку дітей, поліпшення їхнього становища і захисту прав.

Але ми, самотні матері, отримуємо на місяць державну допомогу на дитину в розмірі 11 грн. 80 коп. Чи можна прогодувати, одягти, купити необхідні ліки в період хвороби, оздоровити, заплатити за комунальні послуги, за шкільні потреби, за музичну освіту та інше за таку мізерну суму? Поставивши за мету розібратися в цьому питанні, ми звернулися до першоджерел.

Згідно зі ст.46 Конституції України «…допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». У ІІ розділі ст. 53 закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. написано: «Допомога на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років) надається у розмірі 50% мінімальної заробітної плати на кожну дитину, якщо середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім’ї за попередній квартал не перевищує трикратного розміру мінімальної заробітної плати».

У ст.59 глави 8 розділу ІІ цього ж закону із змінами та доповненнями читаємо: «Допомога на дітей одиноким матерям надається в розмірі:

100 процентів мінімальної заробітної плати — одиноким матерям (удовам, удівцям) з числа дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, колишніх вихованців дитячих будинків (шкіл-інтернатів), які мають дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років);

50 процентів мінімальної заробітної плати — одиноким матерям, які мають дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років)…»

Мінімальна заробітна плата нині 118 грн., і наші діти повинні були б отримувати згідно з законом від 21.11.92 року 59 грн. щомісяця.

Але у п.4 постанови КМ України №14 від 12.01. 2001 р. «Про розміри державної допомоги сім’ям з дітьми у 2001 році» читаємо: «… одиноким матерям, яким призначена допомога на дітей, у тому числі одиноким матерям з числа дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків… — 20 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати». Тобто це становить 23 грн. 60 коп. щомісячно.

У таблиці ж розмірів та видів державної допомоги на дитину (якими користуються в облуправліннях соціального захисту) зустрічаємо інші цифри:

Таких коректив немає ані в Конституції України, ані в законі «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», ані в постанові КМ України № 915 від 27.05.99 р., ані в постанові КМУ №14 від 12.01.2001 р.

Але ж наші «інші» діти не мають пільг в оплаті ані за перебування в дитячих установах, ні за відвідування гуртків,навчання у музичних школах, тощо, за їхнє медичне обслуговування, за ліки, за комунальні послуги, а допомогу ми отримуємо у найменшому розмірі, — який дорівнює розміру тимчасової допомоги на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів або у разі, коли стягнення аліментів неможливе.

Не всі одинокі матері мають право звернутися за адресною соціальною допомогою малозабезпеченим сім’ям, тому що згідно з постановою КМ України № 238 від 22.02.1999 р., яка діє з 01.04 1999 року, на це має право одинока мама, якщо вона є пенсіонером і у неї є дитина віком до 16 років (учні — до 18 років).

Урядовою постановою середньомісячний сукупний дохід підвищено до 50 грн. на особу. Моя сім’я складається з мене і моєї шестирічної доньки, наш сукупний дохід не перевищує 100 грн. (2 особи х 50 грн. = 100 грн.), тому ми як малозабезпечена сім’я отримуємо через управління соціального забезпечення державну допомогу в розмірі 11 грн. 80 коп. Якщо державні види допомоги і моя заробітна плата не перевищуватимуть 100 грн. на місяць, я маю отримувати різницю: 100 грн. — (усі види допомоги + зарплата).

Але живі мої батьки-пенсіонери, і в загальну суму доходу мені потрібно внести пенсію моїх батьків, бо я прописана разом із ними. Відтепер розрахунок такий:

200 грн. (тобто 4 особи х 50 грн.) — (усі види допомоги + моя заробітна плата + пенсія моїх батьків). Тепер, згідно з постановою про надання адресної соціальної допомоги, я і моя донька не є малозабезпеченою сім’єю.

Одинока мама може звернутися по фінансову допомогу до міської (районної) ради. Але в нашому місті таку одноразову допомогу із коштів місцевого бюджету при їх наявності та можливості отримують тільки непрацюючі мами.

Гадаю, дуже багато одиноких мам працюють і шукають можливість забезпечити існування своєї сім’ї. Якщо ж сукупний дохід перевищує 50 грн. на особу, то одинока мати державної допомоги малозабезпеченій сім’ї позбавляється. Додайте ще зміни в законодавстві. Якщо у першому півріччі 2000 року ваша сім’я як малозабезпечена отримувала державну допомогу в розмірі 7 грн. 40 коп щомісячно, а в грудні вже 8 грн. 04 коп. і ваш сукупний дохід перевищив 50 грн. на особу, то у I півріччі 2001 року ви не зможете отримувати цей вид державної допомоги вже у розмірі 11 грн. 80 коп. І повертати доведеться не заборговану суму у 44 грн. 40 коп (7грн.40 коп. х 6 місяців), а 70 грн. 80 коп. (11 грн. 80 коп. х 6 місяців). Крім подиву виникають закономірні питання: чому при нарахуванні допомоги до уваги береться такий довгий строк — шість місяців, чому відсутнє гнучке реагування на зміни, де знаходяться ці суми півроку, коли одинока мати чекає поновлення призначення держдопомоги?

Щоб розібратися, на яку державну допомогу одинокі матері мають право, ми неодноразово зверталися до різних посадових осіб. На звернення до голів комітетів Верховної Ради України з питань бюджету, охорони здоров’я, жінок, дитинства відповіді не отримали.

Чому наші діти — діти одиноких матерів, у своїй країні відносяться до категорії «інших». Чи не тому, що жінка взяла на себе сміливість народити і виростити майбутнього громадянина самотужки?