І зроби світильник із золота чистого

Спочатку - сухі факти. Уявіть собі сім веж. Дві - по сім поверхів, дві - по дванадцять, дві - по сімнадцять, а в основі - вежа в двадцять два поверхи висотою сімдесят сім метрів. Близько 50 тисяч квадратних метрів загальної площі. Усі вежі з’єднані галереєю, облицьованою мармуром і білим єрусалимським каменем. Стіни подібні машині часу, яка перекидає вас у єврейський світ Катеринослава. Фасади дванадцяти синагог і постери чорно-білих дагеротипів.

Архітектурне рішення теж звідти. З машини часу. Принаймні це зовсім не модерністські новації, властиві ХХI століттю. А, швидше, тенденції чиказької архітектурної школи кінця століття ХIХ - предтечі епохи хмарочосів, коли форма в архітектурі почала відповідати функції.

На трьох поверхах у чотирьох залах загальною площею близько 3 тис. квадратних метрів - найбільший на пострадянському просторі музей «Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні».

А ще - магазини, офіси турагентств, відділення банків, кафе, ресторани, галереї, конференц-зал на 1500 місць, хостел, кошерний готель, офіси єврейських культурних центрів і релігійних організацій…

Знайомтеся. Це найбільший у світі єврейський общинний центр «Менора». На відкриття якого 16 жовтня до Дніпропетровська прибуло понад чотириста VIP і журналістів з Ізраїлю, Євросоюзу, Росії і США.

Щоправда, у Дніпропетровську кінця 2012 року виникає резонне запитання: а для чого вся ця помпа й розмах у країні, де, згідно з офіційними даними, єврейське населення за 75 років скоротилося більш ніж у 15 разів? І на 2001 рік, згідно з результатами останнього перепису, становило 103 600 чоловік, або 0,21 відсотка від усього населення України. Що на тлі, скажімо, 486 600 чоловік у 1989 році, погодьтеся, небагато.

Хоча з офіційною статистикою є проблеми. По-перше, перепис населення в Україні останній раз проводився 11 років тому. По-друге, методики проведення перепису, зокрема й у питаннях національної самоідентифікації, допускають досить відчутну погрішність. Тому що перепис, як відомо, справа суто добровільна. І відповідати на шостий пункт опитувального листа («Ваше етнічне походження (національність, народність, етнічна група») людина може так, як їй заманеться.

- За нашою оцінкою, чисельність громади тільки в Дніпропетровську сьогодні понад п’ятдесят тисяч осіб, - говорить керівник общинного прес-центру Олег Ростовцев. - Тож будівля центру не така вже й велика. За великим рахунком, на кожного припадає один квадратний метр «Менори». А якщо, - сміється, - додати ще й область - порядку ще п’ятнадцяти тисяч чоловік, то буде зовсім тісно.

- Тобто ти хочеш сказати, що громада зростає?

- Так. Знаєш, ще кілька років тому я міг сказати, що знаю в обличчя практично всіх, хто бодай раз приходив у синагогу. Тепер я цього сказати вже не можу…

От цікаво, єврейська громада Києва теж налічує близько п’ятдесяти тисяч чоловік. І теж хоче побудувати свій общинний центр. Але київська влада і міська прокуратура чомусь цьому перешкоджають. Причому протистояння, розпочате за мера Черновецького, нікуди не поділося і при нинішньому керівництві міста. Дійшло до того, що конфлікт вийшов за межі України. На підтримку громади виступили 36 депутатів ПАРЄ з 17 країн і міністр закордонних справ Ізраїлю. А головний рабин України Моше Асман звернувся по підтримку до Віктора Януковича.

Щоправда, у КМДА наполягають на тому, що йдеться виключно про порушення фінансово-господарської дисципліни. Що було підтверджено в суді першої інстанції. Однак, за словами голови єврейської громади Києва Олександра Левіна, чиновники КМДА на чолі з Олександром Пузановим просто накинули оком на ділянку, яка була придбана під будівництво общинного центру, і роблять усе для того, аби «повернути» її у власність міста. А іншими словами, просто перепродати. «Мене вражає недалекоглядність керівництва КМДА. Адже вони (чиновники. - А.К.) підставляють країну, але це їх абсолютно не хвилює, - продовжує Олександр Левін. - Їх цікавлять тільки гроші. Я думаю, що якби про цю ганебну для України ситуацію дізнався Віктор Янукович, то він би, звичайно, втрутився. Але достукатися до президента неможливо. Його оточення блокує всі спроби повідомити про це главі держави. І наші спроби, і міжнародні. Хоча більш вірного і послідовного захисника України у світі, ніж Ізраїль, сьогодні знайти складно…»

Але повернімося в Дніпропетровськ, де спостерігається зовсім інша картина. І мер, і глава ОДА, які прибули на відкриття центру «Менора», не приховували радості з приводу настільки знакової для міста події.

Ще б пак. Такого скупчення високопоставлених гостей, включаючи головних рабинів Ізраїлю і Росії, міністра інформації і діаспори Ізраїлю, послів і консулів США, Ізраїлю, Великобританії, Швеції і Німеччини, представників великого бізнесу і міжнародних організацій у Дніпропетровську ще не було. Не кажучи вже про те, що відкриття «Менори» стало першою після Євро-2012 великою позитивною новиною з України.

Але ж, окрім Pr-позитиву від відкриття центру, батьки міста, не вклавши в будівництво жодної бюджетної копійки, можуть занести до свого активу ще масу матеріальних бонусів. Міркуйте самі. По-перше, визначна пам’ятка міжнародного рівня. А згадування про будь-що «найбільше у світі» автоматично підвищує туристичну привабливість. По-друге, сучасний конференц-зал, де можна проводити, скажімо, засідання партгоспактиву або нагородження передовиків виробництва. По-третє, звичайно, музей. Знову ж із категорії «найбільших». А от те, що новий центр автоматично почне приваблювати саме в Дніпропетровськ багатих інвесторів, питання поки дискусійне. Зокрема й тому, що «Менора» на тлі латаних доріг і облуплених фасадів видається живим діамантом у картонній короні. Адже вписана у місто за старим радянським принципом. Тобто спочатку побудувати об’єкт, а потім підтягувати комунікації.

У Дніпропетровську це насамперед пов’язано з аеропортом. Точніше, з тим, що в місті мають на увазі під цим поняттям. Тому що місце, де можуть приземлятися літаки, тобто злітно-посадкова смуга й убогий термінал моделі back in USSR, швидше пострадянська екзотика, ніж звичний для великих інвесторів комфорт Орлі, Хітроу або JFK. І 28 міжнародних рейсів, які Дніпропетровськ прийняв 16 жовтня, це така ж рідкісна подія для міста, як і десант VIP.

Голова Дніпропетровської ОДА Олександр Вілкул у відповідь на запитання про аеропорт починає обтічно виголошувати якісь ніби дуже правильні слова, але послуговуючись жахливим канцеляритом. І, зрештою, відсилає до Ігоря Коломойського. Від чиїх дій і фінансових уливань, за словами чиновника, і залежить майбутнє, вибачте за штамп, повітряних воріт міста. Бізнесмен і за сумісництвом президент Європейської єврейської спілки п.Коломойський, який разом з президентом Дніпропетровської єврейської громади Геннадієм Боголюбовим профінансував будівництво «Менори», теж прямої відповіді щодо конкретних строків не дає. Втім, запевняє, що до 2015 року, коли в Дніпропетровську мають відбутися ігри чемпіонату Європи з баскетболу, повну реконструкцію аеропорту буде завершено.

Але на тлі свята, піднесеного настрою і загальної радості членів громади та їхніх гостей у повітрі висіла тінь ще одного питання. А саме - ставлення до події тих жителів міста, області і країни, кого друзями євреїв назвати досить проблематично. Адже побутовий антисемітизм нікуди не подівся. І в Мережі ще до відкриття «Менори» неодноразово з’являлися коментарі з приводу того, що «у той час, коли український народ ледве зводить кінці з кінцями, ці жирують на гроші, вкрадені в українського народу…».

А оскільки Україну країною переможного сіонізму назвати складно, то будівництво настільки великого єврейського об’єкта, місцевих (та й не тільки) юдофобів просто зобов’язане було роздратувати й активізувати. Але, хоч як дивно, жодної агресії з боку борців зі світовою «закулісою» відзначено не було. Мало того, жителі Дніпропетровська вдячні за те, що будівництво центру забезпечило роботою (та ще й у період кризи) чимало городян.

- А що тут такого, - говорить типовий житель спальних районів, середнього віку чоловік, який назвався Михайлом і спостерігав за церемонією відкриття через загороджувальний бар’єр. - І молодці, що таке побудували. Це ж яка пам’ять буде. Нам у них цього ще повчитися треба. - Чого «цього»? - Як вони одне за одного тримаються. А нас зате увесь час лобами зіштовхують. Тому нічого до ладу зробити не можемо…

Про історичну пам’ять говорив на відкритті Музею історії єврейського народу і Голокосту і посол Німеччини в Україні доктор Крістоф Вайль: «Коли ми, німці, згадуємо про Голокост, особливо важливо не ухилятися від історичної відповідальності, чесно пам’ятати про те, що ми висуваємо особливі вимоги до нашої правдивості. - І додав: - Під час урочистого відкриття нової Мюнхенської синагоги Шарлотта Кноблох, на той час голова єврейських громад Німеччини, сказала: «Той, хто будує - залишається. Сьогодні, я можу сказати, - ми побудували, ми залишаємося, ми беремо участь».

Для України, де немає європейської норми кримінальної відповідальності за заперечення Голокосту, де видаються книжки, що заперечують трагедію Бабиного Яру та Освенціма, слова посла більш ніж актуальні. Тим паче що їх промовляв представник народу, на якому лежить основна вага провини за Шоа. Яку, до речі, певною мірою має розділити й Україна. Чиї далеко не найкращі сини допомагали нацистам в остаточному вирішенні єврейського питання.

Музейна експозиція, присвячена Голокосту в Україні, цю тему теж не оминула, як і факти перебування євреїв в лавах УПА.

Але перш ніж занурити відвідувача в жах розстрільних ровів і гетто, музейна машина часу переносить нас у провінційний Катеринослав. Дає можливість відчути атмосферу російсько-українсько-єврейського сплаву - пряного етнічного коктейлю, який так бадьорив Шолом-Алейхема. Здивуватися чималій кількості справжніх експонатів тієї епохи, які вціліли в хаосі ХХ століття, від надрукованих у Лондоні талмудів і справжніх штраймл - парадних хутряних шапок хасидів того часу - до нехитрих інструментів єврейських шевців.

А потім будуть більшовики. З їхнім закриттям синагог, процесами над ворогами народу і стахановськими рекордами. І знову німі, але справжні свідки того часу. Плакати, книжки, платівки… І раптом - насип розстрільної ями, що виникає з експозиційного напівмороку. А під ногами туфлі, окуляри, вставні щелепи, дитячі іграшки, ложки, портсигари... І знову окуляри, і знову взуття… Це теж справжні експонати. Знайдені в місцях масових розстрілів євреїв… І добре збережена лялька, яка вже пережила свою маленьку власницю більш ніж на 70 років. І окремий темний зал, де на великому моніторі звідкись із небуття виникають імена убитих, потім зникають і спалахують усе новими й новими зірками на чорній стелі, перетвореній на зоряне небо.

Подумаєш, може сказати якийсь великий експерт, таке вже є в головному меморіалі пам’яті жертв Катастрофи Яд ва-шем у Єрусалимі. Ну й що, можна відповісти експертові, адже всіх відвезти в Ізраїль нереально. А не знати власної історії, хоч би як банально це звучало, означає приректи себе на загибель і забуття…

До речі, музей у Дніпропетровську невдовзі ще раз підтвердить своє лідерство на пострадянському просторі. За словами директора музею, доктора Ігоря Щупака, уже готова експозиція, присвячена ще одній сумній сторінці українського єврейства - Великій алії. Тобто масовій еміграції євреїв спочатку з Радянського Союзу, а потім і з незалежної України.

Які саме в цій експозиції зібрані експонати і як вона задумана, п. Щупак розповідати не став.

P.S. «Я бажаю центру «Менора» і музею залишатися і визначати разом з іншими чинниками життя єврейської громади, щоб світло, яке виходить із цього центру, сяяло далеко за межами Дніпропетровська й освячувало шлях у майбутнє, як і Менора, архітектурним втіленням якого він є і чиє ім’я носить», - доктор Крістоф Вайль, Надзвичайний і Повноважний Посол Німеччини в Україні.

P.Р.S. Менора - золотий семистовбурний світильник (семисвічник). Згідно з Біблією, наказ про виготовлення Менори, а також її опис Бог дав Мойсею на горі Синай. Менора перебувала в Скінії Зборів (похідний храм, у якому зберігався Ковчег Заповіту) під час поневірянь євреїв по пустелі, а потім і в Єрусалимському храмі, аж до руйнування Другого Храму. Є одним з найдавніших символів іудаїзму і єврейських релігійних атрибутів. Зображена на гербі Держави Ізраїль.

Фото автора і прес-центру єврейської громади Дніпропетровська