Кожний із батьків, безумовно, прагне, щоб його дитина виросла не тільки успішною, а й здоровою. Усі добре знають: для нормального процесу дорослішання потрібні повноцінне харчування, загартовування, екологічно чисте середовище, але не менш важлива спокійна, підтримуюча, психологічно здорова обстановка в сім’ї. Адже 60—80% захворювань (серцево-судинні, бронхіальна астма, виразкова хвороба, цукровий діабет, нейродерміти) є психосоматичними, тобто виникають не тільки за несприятливих умов зовнішнього середовища, а й у людей із певними особистісними особливостями. Як же виховувати дитину, щоб вона виросла здоровою і душею, і тілом?
Якщо дитина бажана, і майбутні тато й мама з радістю чекають її появи на світ, завжди, незалежно від зовнішніх обставин, сприймають її такою, якою вона є, щиро люблять і підтримують її, то в маляти багаторазово зростають шанси мати спокійний характер, міцні нерви й здорове серце. Що ж перешкоджає здоровому процесу дорослішання?
Гіперпіклування і критика з боку дорослих
Якщо дорослі надто опікуються дитиною, виявляють надмірну вимогливість до неї, роблять масу критичних зауважень, покладають на неї невиправдано великі надії, намагаються самоутвердитися і вирішити за рахунок дитини свої кар’єрні сподівання, що не збулися, дитина може стати замкнутою, тривожною, недовірливою, хворобливою.
Батьки, які гіперопікуються дитиною, не виховують у своїх дітей навичок спиратися на свої спроможності та уміння. Навпаки, вони вчать дітей того, що їхній добробут завжди залежатиме від старших, що батьки завжди знають, яке рішення правильне.
Коли дитина підсвідомо відчуває, що не може відповідати високій планці, поставленій батьками, організм нерідко «знаходить вихід» у справжніх і реальних захворюваннях. Хвороби в такої людини можуть загострюватися в ситуаціях прийняття життєво важливих рішень, у ситуаціях вибору, оскільки за такого виховання вона не звикла брати на себе відповідальність, діяти самостійно, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу й досвіду.
Ігнорування дитини
Деякі батьки настільки заклопотані своїми проблемами, що звертають увагу на дитину лише тоді, коли вона скаржиться на біль чи нездужання. Підсвідомо дитина починає концентруватися на хворобливих відчуттях, адже вона одержує з боку дорослих необхідні їй увагу та підтримку, тільки захворівши.
Така батьківська установка призводить до іпохондричного розвитку особистості дитини: об’єктивно здорова дитина дедалі частіше почувається хворою, зосереджує свою увагу на неприємних відчуттях у тій чи іншій ділянці організму, із задоволенням розповідає про те, що її турбує. У свою чергу, це призводить до звуження її інтересів і контактів з оточенням. Адже інші вияви її особистості (успіхи чи невдачі в школі, спілкування з однолітками) залишаються без уваги з боку дорослих.
Психологічне та фізичне насильство з боку дорослих
У деяких сім’ях існують негласні правила, відповідно до яких дітям забороняється відкрито виявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, які в них виникли, висловлювати власну думку. У таких сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, відстоювали свої права та інтереси. Коли син чи дочка наївно кажуть правду, їх за це карають, критикують, принижують, іноді навіть б’ють. У результаті пригнічення своїх почуттів, накопичення невисловлених образ, злості та інших негативних відчуттів дитина може вирости слабкою, хворобливою, безвладною.
У міру дорослішання такі діти звикають і самі не брати на себе відповідальність, ігнорувати свої почуття і потреби. З другого боку, тільки у разі захворювання дорослі починають рахуватися з дитиною, ставитися до неї більш турботливо, не карають її, задовольняють її потреби. Отже, дитина з раннього дитинства несвідомо виробляє звичку отримувати бажане, маніпулюючи оточуючими за допомогою своїх численних хвороб. Ставши дорослою, така людина використовує своє нездужання як ефективний засіб управляти близькими. Для таких людей хвороба нерідко стає єдиним способом домогтися своїх цілей і утримати біля себе тих, хто може про них подбати.
Від них родичі нерідко чують такі фрази: «Не заперечуй мені, у мене хворе серце», «Ти доведеш мене до інфаркту», «Хіба ти не бачиш, що своїми вчинками вкорочуєш мені життя?» тощо.
Саме про таких людей Сократ говорив: «Коли хтось шукає здоров’я, запитай в нього спочатку, чи готовий він надалі розстатися з усіма причинами своєї хвороби, — тільки тоді ти зможеш йому допомогти».
Яку стратегію виховання вибрати батькам дітей, які часто скаржаться на хворобливі відчуття, прагнуть пропускати уроки у зв’язку з поганим самопочуттям, уникають труднощів?
Дитина не завжди усвідомлює свої потреби. Дорослі мають розуміти: виникнення будь-якої хвороби чи нездужання може бути сигналом про наявність проблем психологічного характеру. Важливо не підкріплювати в дітей прагнення уникати труднощів за допомогою нездужання. Батькам необхідно встановити довірливі відносини зі своєю дитиною. Намагайтеся при спілкуванні із сином чи дочкою бути завжди уважними і доброзичливими. Любіть свою дитину та обов’язково виявляйте свою любов діями: поглядом, дотиками, турботливими вчинками.
Заохочуйте дитину відкрито висловлювати свої почуття і думки. Діти охоче розповідають про свої проблеми, коли бачать, що батьки щиро та серйозно сприймають їхні труднощі. Помітивши, що дитина почувається непевно за якихось складних для неї ситуацій, вислухайте її, поспівчувайте їй, навіть хай у це момент у вас немає готової відповіді чи рішення.
Пам’ятайте: кожна дитина час від часу здійснює якісь проступки. Якщо вона в чомусь завинила, критикуйте саме її дії, а не її як особистість. Коли дитину спіткала невдача, проаналізуйте разом із нею причину. Можливо, мету чи спосіб її досягнення вибрано неправильно. Дитина має розуміти, що її можуть чекати невдачі на шляху до якоїсь мети, але це не свідчить про її неспроможність. Важливо дати їй зрозуміти, що інших людей теж нерідко переслідує невдача, та вона найчастіше є стимулом до самовдосконалення.
Виховуйте у своєї дитини адекватну самооцінку на основі реальних успіхів. Допоможіть їй знайти ті сфери, які викликають у неї щирий інтерес і в яких вона зможе реалізувати свої здібності й таланти. Поясніть сину чи дочці, що можливості та ресурси в кожної людини не безмежні. У дитини має бути досить вільного часу. Заохочуйте її самостійність.