Дитина без комплексів

Якщо ви помічаєте, що ваша дитина несмілива, стривожена, недовірлива, страждає від самотності, не вміє висловити свою думку, не може продемонструвати своїх талантів, надміру стримана, у будь-якому її віці ви зобов’язані допомогти дитині подолати ці комплекси.

Насамперед любіть свою дитину і демонструйте їй це. Відчуття, що тебе люблять, що ти потрібен іншому, — одна з фундаментальних людських потреб, особливо коли ви кажете дитині, що вона вам дорога, потрібна або просто — що вона гарна. Це може бути привітний погляд, ласкавий дотик, прямі слова («Я рада тебе бачити», «Ти мені подобаєшся», «Мені добре, коли ми разом»).

Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатир рекомендувала обіймати дитину кілька разів на день, бо четверо обіймів потрібні кожному просто для виживання, а для доброго самопочуття потрібно не менше восьми обіймів на день. Дотик найпростішим і найбезпосереднішим чином пов’язує нас з іншими людьми. Він не дає замкнутися в собі, відчути себе самотнім і загубленим. Дотик дарує радість і стверджує фізичну реальність нашого існування. Обняти дитину — особливе задоволення, але багато хто з батьків відмовляється від нього, коли вважає, що дитина вже виросла. Подумайте, як би ви відповіли на такі запитання: чи вважаєте за можливі обійми, поцілунки та інші прояви ніжності зі своїми чоловіком, батьками, родичами, близькими друзями? Чи дозволяєте ви собі це робити на очах у дітей? Чи обнімаєте і чи цілуєте ви свою дитину?

Хай вам доведеться зробити над собою зусилля, але все-таки спробуйте частіше торкатися своїх дітей, особливо сором’язливих. Не соромтеся виявляти ніжність — вона протистоїть холодному ставленню, позбавленому почуттів. Дайте дітям проявити ніжність у відповідь. Інакше розцінюйте це як свій недогляд.

Приймайте свою дитину беззастережно. Не за те, що вона гарна, розумна, здібна, що допомагає вам тощо, а просто за те, що вона є. Не бійтеся сказати дитині: «Я тебе люблю». І не важливо, скільки їй років і чи чує вас хтось іще. При цьому ви маєте право і можете не схвалювати окремих дій свого чада та робити йому зауваження.

Виховуйте у своєї дитини високу самооцінку — думка людини про саму себе, що сформувалася в результаті порівняння себе з іншими людьми. Люди з високою самооцінкою не засмучуються, коли їх критикують, і не бояться бути відкинутими. Людина ж із низькою самооцінкою, навпаки, видається розгубленою, надміру вразлива до критики, вважаючи, що вона свідчить про її неповноцінність. Наші діти дуже залежать від заохочень із боку дорослих. Замисліться, чи часто ви кажете своїй дитині, що вона талановита, гарна, розумна тощо? А може, вам самим ніяково, коли хтось хвалить ваших дітей? Зате ви вважаєте, що правильно — якомога частіше й докладніше вказувати дитині на її вади, погані звички, невдачі.

А тепер згадайте: вам, дорослим людям, хочеться виправитися, коли вам, хай навіть справедливо, вказують на ваші вади? Чи ви віддасте перевагу не дуже справедливій, але похвалі?

Дитина, яка поки що не знає себе і своїх можливостей, значно більше, ніж дорослий, залежить від оцінки інших людей. Може, тому діти так люблять почесні грамоти, вимпели, значки та премії. Такі відзнаки дають їм відчутне, реальне підтвердження їхньої спроможності, стимулюють на нові досягнення.

Ваше завдання — домогтися, ваші діти почувалися добре. Для цього допоможіть їм знайти в собі все, що в них є хорошого. Віднині починайте хвалити своїх дітей за все, що вважаєте хорошим. Краще сказати: «По-моєму, ти зробив собі прекрасну зачіску», ніж: «У тебе непогана зачіска»...

Але не силуйте себе до цього: нещирість компліменту завжди впадає в око. Навчіться неупереджено бачити і чути те, що дитина робить і каже. Занадто часто ми віримо думці однокласників, сусіда або вчителя про погану поведінку дитини.

На консультацію до психолога звернулася мама 12-літнього Михайлика. Хлопчик на перерві побився з однокласником, і вчителька на загальних зборах дітей і батьків аналізувала цей інцидент, соромила Михайлика. Хлопчик відмовився ходити в школу. У класного керівника склалося враження про Михайлика як про важкого підлітка, який постійно порушує дисципліну. Щоб запобігти психологічним травмам, батьки перевели сина в іншу школу.

Перш ніж судити, оцінювати й реагувати на поведінку та вчинки, розберіться в умовах, які їх викликали. Оцініть роль, яку відіграли ви самі. Обов’язково врахуйте і версію дитини. Пам’ятайте, що версія дорослого завжди здається переконливішою. Компенсуйте цей ефект підвищеною увагою до розповіді й почуттів своєї дитини, співчуттям до неї, навіть якщо її вчинок здається вам неправильним, негідним.

Зауваження краще зводити до мінімуму. Чим більше ви картатимете свою дитину, тим гірше вона поводитиметься. Пам’ятайте, що можна висловлювати невдоволення окремими її діями, а не нею в цілому. Дитина, безумовно, важче впорається зі своєю лінню, якщо щодня чутиме, що вона лінива. Виходить, що лінь — її хронічний стан, дефект. Дитина через високу навіюваність перестає вірити, що вона може трудитися довго і вперто.

Можна засуджувати вчинки дитини, але не її почуття, хоч би якими небажаними вони були. Якщо вони виникли, то для цього є підстави.

Кожна справа, зокрема й навчання у школі, може викликати в дітей різноманітну гаму емоційних станів: від захоплення, цікавості, готовності й бажання виконувати — до байдужості й навіть відвертого несхвалення.

Дванадцятирічного Костю направив до психолога завуч школи, оскільки вчителі були стурбовані тим, що хлопець часто порушував дисципліну на уроках, відволікався, був неуважним, не дотримувався дистанції у спілкуванні з дорослими і затято не хотів учитися. Батьки хлопчика розлучилися, батько рідко бачився з сином, при цьому балував його дорогими подарунками. Мама підлітка, дуже вимоглива і владна, суворо контролювала виконання уроків, не дозволяла синові приводити додому друзів, Костя навчався дедалі гірше. Хлопчик мріяв бути автогонщиком, інтересу до навчання не виявляв, хоча був ерудований, мав добру пам’ять і інтелект, що відповідав його вікові. На консультаціях намагався справити на психолога хороше враження, вважав, що легко виправить погані оцінки, якщо мама перестане його контролювати і критикувати. Після зустрічі психолога з обома батьками хлопчик став частіше відвідувати батька, мати погодилася надати підліткові більше самостійності, не критикувати його, не перешкоджати спілкуватися з однолітками. Відчувши більше самостійності й відповідальності, Костя став дисциплінованішим і спокійнішим, успіхи у школі також покращали.

Коли дитина перебуває під впливом сильних почуттів, її розум не здатний адекватно оцінити ситуацію. Щоб заговорив розум, емоції дитини мають знайти вихід. Навчіть своїх дітей висловлювати емоції й почуття так, щоб вони не блокували розум. Дайте дітям можливість відкрито і сміливо говорити про свої проблеми. Часто дитина не тільки не може висловити своїх почуттів, а їй узагалі важко що-небудь сказати. Зауваження на кшталт «Ти що, язик проковтнув?» примушують її ще більше замкнутися в собі. Якщо емоції постійно притлумлювати, то рано чи пізно почуття, які дитина довго стримувала, вона вихлюпує на когось або на саму себе. Навчіть її говорити про свої почуття від першої особи: «Мені важко... Я не люблю... Мене гнівить... Я засмучений...». Для цього будьте самі відкритими і щирими зі своїми дітьми. Якщо дитина своєю поведінкою примушує вас переживати, скажіть їй про це. Не слід мовчки витримувати образу, притлумлювати гнів, удавати спокій під час сильного хвилювання. Дитина легко здогадається з ваших жестів, інтонацій, виразу обличчя, що щось не так.

Психологи спостерігають таку закономірність: дорослі, які зробили успішну кар’єру, колись були досить балакучими дітьми. Дитина, якої не чути, не може нічого досягнути ні вдома, ні в школі, ні взагалі у світі, наповненому звуками мови. Якщо ви — зацікавлені батьки, то повинні заохочувати дитину висловлювати свої почуття й думки. Спілкуйтеся з дитиною на рівні її віку, тобто, в буквальному сенсі, нахиліться до неї або підніміть її, щоб ваші очі могли легше зустрітися під час розмови.

Нарешті, будьте здатні вислухати дитину і проявити до неї співчуття навіть тоді, коли у вас немає готової відповіді або рішення.

Коли ми відкриті й щирі у висловленні своїх почуттів, діти стають щирішими у прояві своїх. Діти починають розуміти: дорослі їм довіряють, і їм теж можна довіряти. Довіра розвіює побоювання дитини, що її відкинуть, висміють або зрадять.

Виховуйте у своїй дитині впевненість і незалежність. Дорослі занадто охоче культивують відчуття залежності у своїх дітей, щоб самим пережити відчуття потрібності. У результаті з дітей виростають «угодовці»: «Так, мамо; так, тату; я буду таким, як ви хочете». Вони стають тихими, пасивними і залежними.

Якомога раніше привчайте дітей до відповідальності за їхні вчинки.

Складіть список справ, за які відповідає ваша дитина, а також інший список — усього того, що робите ви, але хотіли б, аби відповідальність за це взяла на себе вона. Постарайтеся, щоб якомога більше пунктів із другого списку перейшло в перший. Подумайте, чи немає ще таких справ, за які діти охоче візьмуться. Обговоріть пункти, стосовно яких немає взаємної згоди. Заохочуйте в дітях прагнення до відповідальності за інших (допомогти братові чи сестрі, однокласникам).

Дитині, щоб стати впевненішою у собі, потрібен час. Дозволяйте їй робити помилки. Сором’язливі діти уникають справ, тому що бояться зазнати невдачі, повестися неправильно. Учіть дітей іти на розумний ризик і терпіти поразки.

Дитина повинна зрозуміти, що вона може зазнати поразки на шляху до якоїсь мети, але сама вона — не переможена. Невдача лише означає, що або мету обрано неправильно, або засоби, і варто спробувати себе в чомусь іншому. Наприклад, якщо батьки музиканти, а їхній син кілька років музикував із перемінним успіхом, а потім вирішив стати математиком, — не слід йому в цьому перешкоджати.

Навчіть дітей почуватися комфортно на самоті. Самотність може бути корисною як засіб самопізнання. Дитина повинна мати доступний для себе особистий простір і особистий час. Не слід ущерть наповнювати життя дитини спланованою корисною діяльністю.

Влада дорослого, як і монета, має дві сторони: це і здатність створювати комплекси в дитини, нічого не роблячи з того, про що сказано вище; це і здатність знизити сором’язливість, підтримуючи й заохочуючи дитину. Ви можете взяти на озброєння будь-яку тактику поведінки, але замисліться над тим, що дасть більшу віддачу. Ви мусите усвідомити, яку владу над дитиною маєте, які потреби своїх дітей можете задовольнити, а потім вирішити, як цим скористаєтеся. Не пускайте все на самоплив, бо в кожному разі відповідальність лягає на вас.