ХТО ЙДЕ НА БАТУТ

Після закінчення Олім-пійських ігор у Сіднеї всі види спорту розділилися на успішні й приємні начальству, тому що повернулися з країни антиподів з медалями, і решту. Президент національної Федерації стрибків на батуті Анатолій Олексійович Зайцев щасливо опинився серед тих, хто може виставити як аргумент не лише багато паперів і правильних планів, але й вагомий речовий доказ — срібну медаль Оксани Цигульової.

— А як ви стали президентом Федерації стрибків на батуті?

— Взагалі я — велогонщик, досить сильний. По завершенні спортивної кар’єри працював у Спорткомітеті. Там і потрапив до батутистів. Це починалося ще за радянських часів. Федерація була в Москві, її очолював космонавт Добровольський. Ми — наші акробати і батутисти — до неї приєдналися.

— А як підбираються кадри на батут? Певно, туди йдуть гімнасти?

— Швидше, акробати. Їм, власне, стеляться дві дороги — зазвичай після виступів у спорті — у цирк або на батут. Спільні корені в нас з фристайлом, де лижники-акробати багато тренуються на батуті. Там чимало колишніх гімнастів. Спортсмен, націлений на стрибки, перебудовується досить легко, навіть якщо йому лижі до ніг причепити.

— Як відбиралася команда для участі в Олімпіаді?

— Особливих проблем з відбором та суперечок не було. Поїхали Оксана Цигульова і Саша Чорноніс, а також Олена Мовчан.

Росіянка Ірина Караваєва мала більший досвід у змаганнях, непогану психічну витривалість, вищий коефіцієнт важкості вправ, крім того, від Росії в Міжнародній федерації солідне представництво. Розуміючи, що рівнем підготовки Цигульова не поступається Караваєвій, ми так і розраховували, що вона буде на призовому місці. Її тренери Людмила і Володимир Горжий вибрали для Оксани оптимальний набір елементів, які вона виконувала впевнено і чисто. Ставку на важкість не робили і мали рацію. Виступали на Іграх всього 12 країн, відібраних за рейтингом. Ті, хто намагався взяти важкими вправами, як канадка Карен Кокберн, що стала третьою, не завжди давали їм раду.

— А синхронні стрибки в парі з Оленою Мовчан?

— Річ у тому, що батут вперше з’явився в олімпійській програмі, і наша досить відома в світі синхронна пара брала участь тільки в показових виступах. Боролися за медалі лише по одному спортсмену від кожної країни у чоловіків та жінок.

— Як у вас складаються взаємини з Федерацією гімнастики, куди входять також батут і акробатика?

— З Людмилою Турищевою у нас нормальні взаємини, ось тільки відомий конфлікт у художній гімнастиці дуже заважав і нашій нормальній підготовці.

— Як це розуміти?

— А так, що приходиш до Турищевої, а вона сидить, обхопивши голову руками. Їй не до нас і взагалі ні до чого. Але чим могла — допомагала. А ось Спорткомітет (назвемо його так для стислості) міг би більше нам приділяти уваги. Але й вони чимало сил віддавали «художнім» розбіркам. А в нас багато проблем, і найголовніше — обмаль сучасних батутів, знову ж — кошти на збори й участь у змаганнях потрібні.

— Розкажіть про нашу героїню — Оксану Цигульову.

— Вона живе з чоловіком у Миколаєві, торік одержали двокімнатну квартиру. Батьки в п’ятирічному віці почали вчити її танців, але це дівчинці не дуже подобалося, і років зо два Оксана займалася по черзі фізпідготовкою, гімнастикою, плаванням, стрибками у воду з трампліна, поки перший наставник Олександр Кіров не передав її відомим тренерам з батуту Людмилі і Володимирові Горжий. Вона перейшла після третього класу до школи, де був спортивний клас, потім навчалася в спортінтернаті. Отже з дитинства була професіоналом спорту. 1993 року разом з Оленою Мовчан виграла чемпіонат Європи в синхронних стрибках, в 1994 році були третіми на чемпіонаті світу, а в 1996-му вперше стали чемпіонками світу. Досягли успіху на Всесвітній універсіаді й у ро-зіграшах Кубка світу. В особистих змаганнях у ПАР торік Оксана була другою, а Олена — четвертою, що дало їм ліцензію на Олімпійські ігри.

— А чи могла Оксана бути першою?

— Я вже згадував про деякі обставини, які дозволяли прогнозувати, що росіяни перше місце не віддадуть. Караваєва допустила відхилення від центра батута під час виконання складної програми. Оксана і її тренери вважають, що судді мали звернути увагу на помилки Караваєвої. Очевидно, далося взнаки те, що Ірина три роки була першою.

— Багато років ви працювали директором Льодового стадіону і боролися за продовження будівництва комплексного Палацу спорту поруч із ковзанкою. Він міг би бути найкращим у Європі...

— На жаль, будівництво законсервоване, потрібна занадто велика сума для його продовження. А тим часом динамівці в Кончі-Заспі швидко будують набагато простіше крите спорудження і вже не виявляють зацікавлення до величезного Палацу.