Хто ви, Казимире Малевич?

У Рік Польщі в Україні вдалося познайомитися з дослідженням польського мистецтвознавця В.Туровського «Малевич у Варшаві» (Краків, 2002), де багато сторінок присвячено життю художника в Україні. Тут він провів значно більше часу, ніж у Варшаві. Та й народився Малевич у Києві 1879 року, тут його хрестили в костьолі св.Олександра. Будинок, де він жив, до порівняно недавнього часу все ще стояв на Бульйонській вулиці. Батько митця спочиває на Байковому кладовищі.

Навколо Малевича киплять мистецтвознавчі й національні пристрасті. Польща, Росія, Україна вважають його творчість своїм національним надбанням (як Україна та Польща «ділять» Івана Труша, Никифора тощо).

Якій культурі та країні належить цей поляк, котрий жив і творив в Україні, Росії, Білорусі?..

Про це поділився своїми міркуваннями відомий київський мистецтвознавець, професор Горбачов, під керівництвом якого готується до видання книга «Малевич і Україна».

— Дмитре Омеляновичу, Казимир Малевич в автобіографії й анкеті називав себе то поляком, то українцем, виставлявся на виставках російських художників. Що є визначальним для «прописки» цього художника й інших зі схожою біографією у певному національному полі? Місце народження, національність, самоідентифікація, менталітет, традиції, котрі всотала його творчість?

— Головним для визначення місця митця в мистецтві насамперед є його приналежність до певного напряму (чи він є реаліст, кубіст, імпресіоніст etc.). Всі названі вами чинники, безумовно, відіграють певну роль. Не можна не зауважити, що дуже часто художник є діячем кількох національних культур. Пікассо — іспанської та французької, Шагал — єврейської, білоруської, російської, французької. Бурлюк — української, російської, японської, американської (американський «Ван Гог»)...

— А позиція мистецтвознавця (його патріотизм, національні уподобання, принципи аналізу) не впливає на визначення місця митця в тій чи іншій нацкультурі?

— Безсумнівно. У.Уїстлер працював в Англії, англійський художник, але оскільки він народився в США, включений американськими мистецтвознавцями в історію американського мистецтва. Є багато аналогічних прикладів.

— Після лекцій професора Горбачова на виставці українського авангарду в Баварії 1993 року в солідній німецькій газеті з’явилася стаття «Виявляється, Малевич був українцем!». Тоді, згадуємо, російські колеги були добряче здивовані.

— Я не був першим. Про це, та й узагалі про український авангард раніше писали французькі дослідники Валентина і Жан-Клод Маркаде. Пам’ятаю епізод, як у Росії Маркаде розпочав свою лекцію словами: «1896 року самодіяльний український художник Малевич приїхав у Росію». Московські фахівці здивувалися. Маркаде продовжив: «Він стане ще російським художником, але перед цим він жив в українських селах...» Кажучи про приналежність до певного національного мистецтва, слід ураховувати більш «тонку» категорію, фактор чи аспект, якщо завгодно. Це «негритянський фактор» у Пікассо, таїтянський — у Гогена, російський і казахський — у художника Шевченка, французький — у Малевича.

— Ви маєте на увазі вплив на художника якогось явища?

— Так. Кубізм Пікассо неможливий без негритянської скульптури, Малевича — без французького кубізму. Однак назвати Пікассо негритянським художником не можна, цей вплив епізодичний. А от українсько-російського художника Тараса Шевченка назвати казахським живописцем можна. Адже він був першим професіоналом, який писав казахські пейзажі, портрети казахів. І довго жив там. Зв’язок Малевича з французьким кубізмом незаперечний, але він не є французьким художником. Архипенка (за визначенням енциклопедій — американський і російський скульптор) тільки останнім часом завдяки дослідженням українських мистецтвознавців стали називати українським скульптором. Архипенко казав, що ідеї витають у повітрі, захоплювався єгипетською, арабською культурами, але їхнім діячем не став.

Він довго жив у кількох країнах, творив там, засновував художні школи на своїх творчих принципах, брав участь там у виставках. Тому його можна вважати діячем мистецтва України, Франції, Німеччини, Америки, Росії.

— А що спонукає вас називати Казимира Малевича українським художником?

— Те, що вирішальним для його художнього розвитку стало українське селянське мистецтво, яким він захоплювався ще в дитинстві (про що писав у автобіографії); київські уроки першого і найулюбленішого вчителя Пимоненка. І співробітництво з селянською артіллю села Вербівка, і викладання в КХІ, та й українська тематика і колорит його багатьох творів. До речі, Малевич — єдиний митець, який відгукнувся на Голодомор в Україні. Для юного Казимира не лише мова предків — польська, але й українська, була рідною, адже все дитинство він провів у селах України. Вдома з рідними він розмовляв польською мовою, а з дітлахами — українською. Листи до київських друзів написані по-українськи.

— Ви — відомий «археолог» українських коренів. Не кажучи вже про Гоголя, ви нагадали про українство Чехова, Достоєвського і багатьох інших.

— Міркуйте самі про Малевича. Він писав: «У нас в Ленинграде зима. И на горизонте ни одного Поленова, ни дров. Повідають на Пулковській обсерваторії, що луна грітиме усю зиму. А щоб було тепло, треба полічити плішивих: не допускає морозу»... Пісенний репертуар Малевича — український. Улюблена пісня в застілля — «Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає». Його московський приятель, художник Стенберг казав: «Малевич був українським патріотом». Рідний небіж Малевича свідчив: «Говорячи сучасною мовою, Малевич був українським націоналістом». У художника є картина: троє селян, котрі схожі на українських ляльок, зображені на фоні пейзажу, представленого у вигляді українського жовто-блакитного прапора.

— Ваші численні аргументи на підтвердження українства Малевича в статті «Малевич мужицький» і художні цитати в однойменному фільмі (у співавторстві з А.Найденом), мабуть, могли б переконати прибічників приналежності художника саме до польського чи ж російського мистецтва.

— Буває всяке. Але є й такі, хто каже про «українську параною» Горбачова.

— Ви знаєте, як українці вдячні вам за відкриття багатьох українських імен у мистецтві й літературі! Тепер ви закріплюєте ще більше присутність Малевича в нашій культурі, готуючи до виходу у світ книгу про його зв’язок з Україною.

— Так. Назвою видання слугуватиме цитата з автобіографії Малевича — «Згадували Україну. Він і я були українці», а підзаголовком — «Малевич і Україна».