Христограма Константина Великого

Як відомо, головними символами ранніх християн були хрест у вигляді літери «Т», на якому було розіп’ято Ісуса Христа, змія та голуб. Тому найбільшої популярності серед християн у І—ІІ ст. набула така монограма:

Коло, в яке поміщено монограму, символізує вічність царства Ісуса Христа; грецькі літери «альфа» й «омега» — початок і кінець усього сущого, усього, що є, було і буде; два голуби — символ Святого Духа і «Божого світу». Така ситуація навряд чи могла влаштувати Константина. Як тонкий психолог і державний діяч він розумів, що ця монограма дуже складна для сприйняття: потрібен простий, зрозумілий і загальновідомий символ, завдяки якому християнство могло швидко перетворитися на панівну релігію. Вибір був дуже обмежений, тож імператор швидко дійшов логічного висновку, що таким символом може стати лише звичайний хрест. Цей символ у дохристиянські часи вже був широко розповсюджений і означав правителя або просто старшого. Вже в 1500–1400 роках до Р.Х. широкими червоними хрестами прикрашали свої миски жителі Трої. Те саме робили й трипільці за дві тисячі років до троянців. Шанували символ хреста і на Близькому Сході. Це видно на прикладі зображення ассиро-вавилонського правителя Ассура-Назарея-Хабала, котрий царював майже за тисячу років до Різдва Христового:

Традиція позначення хрестом старшого дійшла і до античного часу. Ним прикрашали щити старших за званням воїнів і кераміку. Таку античну кераміку знаходять і на півдні України. Символ хреста шанували й на заході Європи. Про це свідчить статуетка галльського божка Юпітера дохристиянського часу:

За кількістю хрестів вона претендує на звання «правителя в кубі». Константинові залишилося тільки подовжити вгору вертикаль Т-подібного хреста, гармонізувавши тим самим маловідомий християнський символ із загальновідомим. 325 року імператор скликав Перший Всесвітній, або, як його ще називають, І Нікейський собор. Більшість єпископів погодилася з пропозицією Константина визнати звичайний хрест головним символом християнства. Символ правителя земного досить швидко і, головне, природно перетворився в масовій свідомості на символ Правителя—Пастиря небесного. Христограму Константина Великого ніхто не забороняв, і її ще певний час застосовували в християнській символіці поряд із хрестом.

Після смерті імператора 337 року до його імені додали Великий, а місто Візантій перейменували на Константинополь. До офіційного хрещення Русі залишалося більш як 600 років. На підставі наведеної вище хронології подій переважна більшість російських і радянських істориків зробила висновок про відносну відсталість і дикість давньослов’янського етносу та археологічних культур, що йому передували. Протягом останніх 150 років ця думка поступово перетворилася на аксіому і знайшла відповідне відображення в підручниках історії. Якщо мати на увазі конкретні періоди давньої історії, із таким висновком важко не погодитися. Але вивчення нашого далекого минулого в більшому часовому проміжку дає підстави казати про те, що розвиток ішов синусоїдою з періодичними злетами та падіннями. Розглядаючи знаки на зрубній кераміці, я звернув увагу на зображення на невеличкій посудині розміром 6 х 5 см:

Посудину було знайдено в поселенні Мосолівське Воронезької області. Зображення на ній дуже нагадує христограму імператора Константина. Єдина відмінність між ними: зображення на посудині трохи зміщене проти ходу годинникової стрілки. Цікаво, що праворуч від христограми нанесено два хрести — найпопулярніший символ у зрубних племен. Після цього зображення літери «р» мені вдалося виявити на посудинах, знайдених у поселеннях Канадей у Подонні і Заповітне в Запорізькій області. Коли я показав христограму з Мосолівського відомому спеціалістові-зрубнику доктору історичних наук Віталію Отрощенку, він підтвердив, що воно не є рідкістю і серед фахівців отримало назву ж-подібного символу.

На думку російського шумерознавця Анатолія Кіфішина, символ хреста потрапив на територію України з півдня Франції близько 10 тисяч років тому й означав правителя або старшого. Як вважає вчений, звичайну людину ще з часів палеоліту наші предки позначали вертикальною паличкою, а щоб виділити правителя, до неї додали горизонтальну. Саме таким чином позначали правителя і трипільці, і шумери. Це добре видно на прикладі зображень людей на ритуальному трипільському посуді, знайденому на території Молдови:

Цілком очевидно, хто з них є правителем. Символи хреста епохи неоліту виявлено також у Румунії, на Балканах і в деяких інших країнах. В епоху бронзи за кількістю знайдених зображень хрестів рекорди б’ють зрубні племена — майже половину знаків на їхній кераміці становлять хрести. Схоже, що прислів’я «Два зрубники — три гетьмани» було в наших предків популярніше, ніж сьогодні. Один цей факт дає підставу пильніше придивитися до зрубників. Із початком ІІ тисячоліття до Р.Х. клімат на території Східної Європи поліпшився і став подібний до сучасного. Зона лісостепу з більш північних широт знову повернулася на своє звичне місце. Саме тут поступово сформувалася хліборобсько-скотарська спільнота, названа археологами зрубною історичною спільнотою. Вона являла собою вдалий симбіоз скотарів-степовиків із нащадками давніх хліборобів. Зрубники займали значну частину степу і весь лісостеп на величезному просторі від Південного Бугу на Заході — до знаменитого Аркаїму на Південному Уралі. Їхні поселення були переважно в лісостепу, але свої численні череди та табуни зрубники-вершники випасали в степу. Вершник і знаменита дерев’яна колісниця стали грізною візиткою арійських завойовників-зрубників для багатьох народів Західної Євразії від Індії до Апеннін. Вони рознесли по світу і власні символи — хрест, пряму та косу решітки і, можливо (хай як фантастично це виглядає), згадану вище христограму.

У США, Великобританії, інших країнах на перевірку достовірності біблійних текстів, а іноді й просто дутих сенсацій щороку витрачаються десятки мільйонів доларів. Цікаво, чи знайдеться в Україні або Росії меценат, який захоче вкласти в дослідження цього безперечно сповненого інтриги питання бодай кілька тисяч?