Хорст, Залізна Баба та кози на Городищі

Що може бути краще, ніж вирватися із загазованого міста на природу?.. Та й не самому, а в компанії добрих знайомих, з якими не один рік мандруєш рідним краєм... Цього разу Спілка екскурсоводів Полтавщини чергову подорож спрямувала на Оржиччину: вирішили дослідити туристично-екскурсійний потенціал цього району Полтавської області, більше дізнатися про цей куточок. Бо традиційні туристські маршрути Полтавщини пролягають через гоголівські місця — Опішню, Диканьку, Котельву, Решетилівку, Миргород, а не менш цікаву Оржиччину несправедливо обходять стороною.

Є кілька версій походження назви «Оржиця». За однією з них слово утворилося з двох старослов’янських коренів: «ор» — місце та «жі» — болото, бо в районі й справді багато боліт. За великим рахунком, промисловість тут представлена лише торфорозробками. За іншою версією назва походить від підземної річки Хорс, яку створив язичницький бог Хорст. Достеменно відомо, що поселення Оржиця у ХVI столітті заснували шість козацьких сімей.

Першим ми відвідали село Лукім’я на протилежному березі Сули, котре згадується ще в Іпатіївсь­кому списку 1178 року під назвою Лукомль. Село збудували за наказом київського князя Володимира практично одночасно з іншими форпостами (зокрема Лубнами) у місцях бродів по річці Сулі, яка тоді була кордоном Русі та Дикого поля. Звісно, дерев’яна фортеця Лукомля на високому березі Сули не збереглася, але залишки земляних валів іще можна розрізнити. Звідси відкривається мальовничий краєвид на заплави й ліси за ними.

Наступна зупинка — село Велике Селецьке. Піднімаємося на курган Залізна Баба, й усім перехоплює подих. Спочатку від запаморочливих пахощів степу — чебрець, васильки, суниця, полин... Потім — від відчуття польоту, яке виникає від вітру на вершині кургану, з котрого відкриваються чарівні присульські обшири.

Залізна Баба — археологічна пам’ятка ХІІІ століття. Тут знайшли два клади золотих візантійських монет, що належали знатній жінці з Лубен. На вершині кургану в давнину було язичницьке капище — нині добре видно місце жертовника. За легендою, коли цю місцину оточили кочівники з Дикого степу, котрі в багато разів переважали чисельністю місцевий люд, по допомогу звернулися до чаклунки. Вона назбирала материнських і жіночих сліз, аби перетворитися на залізного птаха. Залізний птах здолав ворогів. Але чаклунці забракло сил знову обернутися на людину. Вона перетворилася на залізну бабу-ідола, який, кажуть, кілька століть стояв на вершині кургану.

У Посуллі багато красивих легенд і переказів. Їх туристам розповідають в Оржицькому районному історичному музеї. До речі, окрім етнографічної колекції, у музеї багата експозиція, присвячена Великій Вітчизняній війні, — її визнано найкращою серед народних музеїв Полтавщини.

Село Заріг славиться своїм дендропарком, заснованим 1960 року. Зарізький дендропарк — прекрасна рукотворна зелена оаза в степу, де налічується понад сто видів дерев і кущів. А скульптури в алеях роблять його схожим на Літній сад у Санкт-Петербурзі.

Далі їдемо в село Тарасівку, де оглядаємо ще одну археологічну пам’ятку ХІ століття на високому правому березі Сули — Городище. Тут на Сулу можна заворожено дивитися годинами: прозорі до дна плеса, рибалки на човнах, дикі качки з каченятами, стариці, зарості жовтого й білого латаття...

Нині на залишках земляних валів Городища — роздолля для... кіз. А колись тут було укріплення, яке приймало перші удари ординців і сповіщало столицю Київської Русі про непрошених гостей. На відстані 10—12 кілометрів один від одного споруджувалися сторожові вежі, на котрих у дозорі стояли молоді вояки з соколиним зором. У разі нападу вони запалювали багаття. Кілька років тому провели експеримент: від Лубен до Києва через кожні 10—12 кілометрів (оптимальна відстань, щоб побачити вогонь чи дим) встановили спостережні пункти. Запалили вогонь на вежі в Лубнах, наступний — одразу, коли бачили перший, і т.д. До Києва сигнал дійшов за 12 хвилин!

Наразі лише дошка на стовпі сповіщає, що археологічний об’єкт Городище охороняється державою. Уявляю, яким би популярним у туристів стало б це мальовниче місце, якби реконструювати тут невелику дерев’яну фортецю!.. Взагалі давно вже час серйозно замислитися над тим, аби почати розвивати туристичну галузь у районі, максимально ефективно пропагувати принади краю. Адже для жителів міста навіть одноденна подорож сюди — все одно що побувати в раю. До того ж Оржиччина має унікальну «фішку»: екологічна карта Полтавщини свідчить — саме Оржицький район є екологічно найчистішим в області. Це при тому, що Полтавщину теж традиційно вважають екологічно чистим регіоном.