ХОЧУ БУТИ ЛЯЛЬКОЮ БАРБІ!

Світловолосій тоненькій Каті недавно виповнилося 22 роки. Важко повірити, що за цей час вона перенесла три пластичні операції! Хоча особливої необхідності в зміні зовнішності не було: Катя від природи симпатична дівчина. Просто їй хотілося вдосконалити себе. І навіть нині вона не збирається зупинятися на досягнутому. Психологи вважають, що в Каті — типовий «синдром ляльки Барбі».

Лялька Барбі з’явилася 1959 року в США. Золотоволосе створіння з пишними формами, безневинним личком і чуттєвими пухлими вустами від самого початку викликало різні емоції. Американці жваво дискутували про те, кому ж призначена сексапільна красуня — дорослим чи дітям? Але, схоже, вона прийшлася до душі й першим, і другим. Барбі розпочала свою переможну ходу країнами й континентами й вельми швидко стала найпопулярнішою іграшкою. Підраховано: щомиті в світі продається одна лялька.

З Барбі пов’язано чимало скандалів і навіть кримінальних історій. Одна з них сталася 1985 року в США, у штаті Огайо. 35-річний чоловік уночі пробрався до магазину іграшок і почикрижив кухонним ножем десятки ляльок. Пізніше він пояснив свої дії тим, що хотів помститися за те, що в житті в нього не було такої дівчини.

Усій Америці відома історія Сінді Джексон, котра перенесла 22 пластичні операції! Її ходіння по кабінетах хірургів розпочалися після того як хлопець, у котрого Сінді закохалася, віддав перевагу не їй, а... ляльці Барбі. Він із дитинства обожнював цю іграшку, міняв їй наряди, робив вишукані зачіски. І Сінді вирішила діяти. «Стану такою самою, як Барбі!» — заявила вона. Пластичні хірурги здійснили з обличчям дівчини справжнє диво: змінили форму носа, вуст, підборіддя. Але цього Сінді видалося замало — вона вирішила підігнати під лялькові стандарти й фігуру. Щоб зробити осину талію, довелося вийняти кілька ребер, потім підкоректувати форму стегон, сідниць, видалити зайвий жир із живота, збільшити груди з допомогою силіконових протезів.

Сьогодні в Америці Сінді називають не інакше, як «Bionic woman» — із свого, природного, в неї залишилася лише нижня губа. Що характерно, особисте життя її не склалося навіть після того, як їй вдалося наблизитися до ідеалу. Чоловік пішов від Сінді, бо просто не знав, із ким живе — з ідолом чи земною жінкою. Зате вона стала знаменитою на весь світ. І ввела в ужиток термін «синдром Барбі».

На думку психологів, від цього синдрому страждають десятки тисяч дівчаток у всьому світі. Дивлячись на ефектну, бездоганно одягнену ляльку з випещеним личком і виточеною фігуркою, чимало починають пов’язувати успіх у бізнесі й особистому житті саме з зовнішністю. «Аби домогтися успіху, необхідно бути гарною!» — вирішують підлітки. І починають коректувати власну зовнішність за допомогою дієт, гімнастики, а то і скальпеля хірурга. За свідченням фахівців, перші жертви «синдрому Барбі» з’явилися і в Україні.

«Коли мені виповнилося 10 років, тато подарував мені цю ляльку зі словами: «Донечка, я хочу, щоб ти стала такою самою красунею!» Відтоді я часто порівнювала себе з Барбі. І бачила, що порівняння не на мою користь, — признається Катя. — Ситуація погіршилася, коли я з відзнакою закінчила курси секретарів, але не зуміла влаштуватися на роботу. На співбесідах частенько давали зрозуміти, що вся річ у моїх не досить презентабельних зовнішніх даних. І щораз вигідне місце діставалося дівчатам помітнішим, ефектнішим. Я розпочала змінювати себе: відвідала косметолога, візажиста, перукаря. Проте цього було замало. На прийом до пластичного хірурга прийшла... з лялькою Барбі. І попросила зробити мене хоча б трішки схожою на неї. Ми розпочали з форми вуст — після кількох ін’єкцій колагену вони стали повніші, сексуальніші. Потім замість мого носа «картоплею» зробили маленький, акуратний ляльковий носик. Я вийшла з клініки зовсім іншою людиною. Змінився навіть характер — стала спокійною, впевненою, завжди посміхаюся. І все відразу ж пішло в лад: влаштувалася на роботу, обзавелася друзями й кавалерами. Вважаю, що своїм чудовим перетворенням зобов’язана саме Барбі».

На відміну від зовсім юної Каті моя інша співбесідниця, Ніна, зважилася лягти під ніж хірурга вже дорослою жінкою. «Першу пластичну операцію я зробила, коли мені виповнилося 35. Начебто все було благополучно — хороша сім’я, підростала донька. Але якось чоловік ніби жартома кинув: «Раніше ти виглядала краще!». Мене це прикро вразило. Невже взнаки дається вік? Подруги, з котрими поділилася, лише додали масла у вогонь: «Усі чоловіки однакові — подавай їм молоденьких і гарненьких!» Пригадала всі його відлучки, підозрілі дзвінки, відсутній вигляд. У наших стосунках тоді справді намітилося охолодження, і я пов’язувала це саме з моїм віком, зовнішністю. Як на зло, на очі весь час попадалися журнали з юними манекенницями, з екрана посміхалися сліпучі красуні. Я мимоволі порівнювала себе з ними й дедалі більше впадала у відчай. Дуже хотілося якось поліпшити себе, аби повернути інтерес чоловіка, — признається Ніна. — У клініці пластичної хірургії мені змінили форму носа, підборіддя, підтягли шкіру. Усі знайомі казали, що я помолодшала років на десять і виглядаю вражаюче. Але процес зміни зовнішності затягує, як наркотики. Мені хотілося покращувати себе нескінченно. «Зробивши» обличчя, вирішила збільшити груди. Ввели силікон.

Велику частину часу я тоді проводила в клініках. Але чим краще виглядала, тим гіршими ставали наші стосунки. Чоловік дедалі більше віддалявся. Якось під час сварки він сказав: «Що ти зробила із собою! Я тебе просто не впізнаю. Адже я любив саме твоє обличчя, твої риси! А нині ти стала зовсім іншою». У результаті ми все одно розлучилися. І пішов він, усупереч чеканням, зовсім не до юної красуні, а до звичайнісінької жінки мого віку. Вони разом працювали, і вона дуже підтримувала його в багатьох важких ситуаціях. А я в цей час бігала з операції на операцію. Наше розлучення допомогло мені тверезо оцінити ситуацію, перестати щохвилини дивитися в дзеркало й лічити зморшки. Зациклившись на зовнішності, я і без того втратила багато часу. Тому своїй доньці ні в якому разі не куплю ляльку Барбі. Не хочу, аби вона з дитинства порівнювала себе з кимось, намагалася відповідати надуманим стереотипам і заробляла непотрібні комплекси».

Але чи варто звинувачувати ляльку в усіх смертних гріхах? На думку психологів, у більшості випадків Барбі викликає в дівчаток передусім материнські почуття. Доглядаючи довгоногу красуню — вбираючи, причісуючи, виводячи на прогулянку, всадовивши за імпровізований стіл, — вони навчаються піклуватися про інших і в такий спосіб одержують необхідні для дорослого життя навики. Крім того, лялька, одягнена й нафарбована за останньою модою, розвиває в них хороший смак, уміння користуватися косметикою. Комплекси розвиваються далеко не в усіх. Вони падають лише на заздалегідь підготовлений грунт.

— Зважаючи на все, у першої героїні, Каті, з дитинства була занижена самооцінка. Тому вона дуже емоційно сприйняла побажання батька. Треба сказати, що це поширена помилка: батьки часто говорять дітям, що хотіли б бачити їх схожими на кінозірок, спортсменів тощо. А діти сприймають такі слова як керівництво до дії, і почуваються винними, якщо не виправдовують батьківських сподівань. У тому, що Катя довго не могла влаштуватися на роботу, скоріш за все, винна не зовнішність, а наявність тих самих комплексів, — вважає психолог Олена Карцева. — Досвідчені роботодавці відразу відчувають у претенденті непевність, невміння продемонструвати найкращі якості. До серйозних підприємств з хорошою репутацією все-таки відбирають співробітників не лише за зовнішніми даними. Отож, чудові зміни в її кар’єрі пов’язані не стільки з новим обличчям, скільки з тим, що вона відчула себе впевненіше. Ввійшла в образ ляльки Барбі — везучої, щасливої, гармонійної. Саме це, а не форму носа та вуст, і оцінили оточуючі.

І все-таки не варто спокушатися — комплекси, особливо закладені в дитинстві, так легко не проходять. Може вийти, що дівчина повірить у силу пластичної хірургії й почне коректувати себе за будь-якої несприятливої ситуації. Звільнять із роботи — побіжить робити силіконові груди, покине коханий — зробить підтяжку шкіри тощо. Але скальпель хірурга не позбавляє від проблем. Саме це на власному досвіді зрозуміла Ніна. Зміна зовнішності не може повернути гармонію в сімейні стосунки. Адже люблять не якусь окремо узяту частину тіла, а людину в цілому.

Так чи варто дарувати дівчаткам ляльку Барбі? Попри жваві дискусії навколо золотоволосої красуні, психологи одностайні: звісно, дарувати. Але при цьому не перетворювати її на зразок для наслідування й поклоніння. Не зосереджувати увагу на зовнішніх достоїнствах, аби в дівчаток не з’явилася спокуса порівнювати себе з нею. Барбі — це просто іграшка, а не ідол.