Хочеш заміж? Ставай трієчницею!

Будеш добре навчатися — добре влаштуєшся у житті. Інакше поповниш лави безнадійних аутсайдерів. Здавалося б, аксіома, залізний аргумент усіх батьків, які вкотре намагаються скерувати на шлях істинний своє чадо, що не виявляє особливої старанності до наук. Але чи справді існує настільки тісний взаємозв’язок між успішністю у школі та подальшим життєвим успіхом? Російський соціолог Дмитро Козін спробував відповісти на це запитання.

Вчений опитав і протестував за різними методиками сотні людей. Серед них були й ті, хто закінчив школу десять-двадцять років тому, й учорашні випускники. Прагнучи до максимальної об’єктивності, соціолог також розмовляв із родичами, вчителями, друзями тих, хто брав участь у дослідженні. Зібравши значний банк даних, скрупульозно проаналізувавши та порівнявши їх, соціолог установив кілька цікавих закономірностей.

Останнім часом у ЗМІ можна знайти безліч публікацій, присвячених несхожості (звісно, не лише суто фізіологічній) чоловіків та жінок. Свою частку в дослідження цієї теми опосередковано вніс і Дмитро Козін. Він, зокрема, підтвердив: хлопчики та дівчатка по-різному реагують на шкільні успіхи. Для школярок високі бали найчастіше є способом самоствердження, завдяки якому вони опиняються у центрі уваги й загального захоплення. Пацани, навпаки, набагато байдужіші до того, як виглядають збоку.

У дівчаток розподіл на відмінниць і трієчниць, як правило, збігається з розподілом на раціональний і емоційний тип особистості. Відмінниці стають такими за рахунок неординарних інтелектуальних здібностей. Тоді як трієчницям погані оцінки забезпечують недостатньо розвинені пам’ять і логічне мислення плюс повільність. У хлопчаків-трієчників усе з точністю до навпаки: і з пам’яттю, і з мисленням у них усе добре, а от непосидючий характер, норовливість, а головне — небажання виконувати нецікаву роботу впевнено роблять свою чорну справу.

Одна з найважливіших для кар’єри якостей — упевненість у своїх силах. Великою мірою це, безумовно, вроджений показник, але щось залежить і від школи. Звісно, хлопчик-відмінник, обласканий педагогами та батьками, почувається цілком впевнено і в школі, і в позашкільному житті. Менше впевненості в собі — у хлопців-трієчників. Так, їх частенько сварили, але вони, на щастя, майже все пропускали повз вуха. Інша ситуація з представницями прекрасної половини людства. Відмінниці дуже часто сумніваються у власній успішності. Високі бали вони сприймають насамперед як відповідальність: їм не можна схибити, адже всі дивляться на них. Необхідність же постійно справджувати надії вчителів, батьків, свої, зрештою, — величезне психологічне навантаження. Відмінницям потрібні серйозні зусилля, щоб перманентно контролювати свої емоційні реакції. Тому їхній рівень тривожності набагато вищий, ніж у їхніх товаришів-відмінників, більш природних і вільних у своїй поведінці. Ну а лідерами в рейтингу найбільш невпевнених є дівчата-трієчниці. На жаль, на відміну від хлопчиків, вони досить болісно реагують на шкільну «маргіналізацію». До речі, в майбутньому багато хто з таких дівчат, намагаючись компенсувати колишнє аутсайдерство, виробляє звичку здаватися значущою, важливою, активною у системі міжособистісних стосунків.

Колишні відмінники відповідально та продумано підходять до вирішення головних життєвих проблем — обрання професії і створення сім’ї. Але, отруєні успіхом, вони важко відмовляються від задуманого, болісно переживають невдачі. Чоловіки, які не вирізнялися в школі високими балами, гнучкіші, легше пристосовуються до ситуації, тому поразки переносять набагато легше. Але, незважаючи на це, Дмитро Козін дійшов висновку, що в цілому рівень адаптивності до навколишнього світу у відмінників усе-таки вищий. Їхні плани чіткі й реалістичні, а лінія поведінки — впевнена. Результат — вищий рівень доходів.

Що ж до дівчат, то, якщо соціолог не помилився, відмінницями їм краще... не бути. Справді, яку панянку може «зігріти» перспектива залишитися незаміжньою або розлученою? Але ж саме серед колишніх шкільних «перфекціоністок» дослідник нарахував таких найбільше. Пояснюється цей феномен просто: у відмінниць висока самооцінка, вони дуже вимогливі до людей. У сім’ї ж головне — вміння йти на поступки, почути і зрозуміти партнера. Саме трієчницям це вдається набагато краще.

Відмінники частіше стають висококласними фахівцями-предметниками, людьми, котрі добре розуміються у технологічних процесах, керованих явищах. Відмінники частіше обирають роботу, пов’язану з інтелектуальною діяльністю, і їхню стратегію досягнення успіху можна назвати стратегією технологічної, виробничої компетентності. Колишні ж трієчники набагато краще за шкільних «передовиків» орієнтуються у системі міжособистісних стосунків, гнучкіше підлаштовуються під інших людей. Їхній стратегії швидше пасуватиме визначення «стратегія соціальної конкурентності». Трієчникам не звикати до подолання конфліктів, вони є непоганими організаторами — здатні залучити кращих фахівців до розв’язання назрілих проблем та створити умови для максимально плідної праці. До речі, ці «компетенції» у них — родом зі школи. Адже їм неодноразово доводилось вибирати, в кого надійніше списати геометрію, а в кого — хімію, саме вони знають чарівне слово, здатне спонукати відмінника розв’язати на контрольній з алгебри не лише свій варіант, а й трієчника. Зауважте: в умовах Росії (і, звісно, України також) «соціальна» стратегія здається набагато ефективнішою за предметну компетентність. Але не поспішайте з висновками, оскільки, відповідно до статистики, відмінникові легше опанувати тонкощі спілкування, аніж трієчнику — стати висококласним фахівцем.

Незважаючи на товариськість трієчників, широту та розмаїтість їхнього кола спілкування, лише 11% із них задоволені системою стосунків у своїй мікрогрупі. Серед відмінників незадоволених удвічі менше — лише 5%. Чому? Вони ретельніше обирають друзів, усвідомлено підходять до вибору сімейного партнера. Водночас відмінникам нелегко пристосуватися до випадкових людей, швидко зорієнтуватися у форс-мажорних ситуаціях. Їхня висока, інколи завищена самооцінка створює чимало проблем. При цьому трієчники в десять (!) разів частіше, ніж відмінники, почуваються самотніми, не мають близьких друзів. Мабуть, підсвідомо вони все-таки очікують від навколишніх нижчої оцінки себе як особистості («привіт» із шкільного дитинства?..), і це заважає їм розкритися, повністю проявивши себе. Наприклад, практично кожен третій юнак — колишній трієчник — не може знайти собі постійну дівчину. А от самотніх хлопців-відмінників майже вдвічі менше.

Колишні шкільні передовики та відстаючі по-різному оцінюють прожите життя. Майже 60% перших вважають, що зуміли реалізувати себе. Серед колишніх трієчників таких — заледве більше половини. І це попри те, що в цій вибірці і трієчники, і відмінники досягли приблизно однакових професійних та соціальних успіхів. Очевидно, низькі шкільні оцінки обумовили і низьку самооцінку цілком дорослих людей, котрі реалізували себе.