ХАОТИЧНИЙ ВІЗЕРУНОК ДИТЯЧОЇ ПУНКТУАЛЬНОСТІ

Поняття дитячої пунктуальності (від франц. ponctuel — точний і лат. рunctum — крапка) завжди асоціювалось у мене з образом Білого Кролика з відомої керроллівської «Аліси». Величезний золотий годинник із застиглими стрілками, підкреслена значущість Часу і, звісно ж, сам кролик, який вічно запізнюється, перебуває у стані майже первозданного хаосу та виняткової незібраності. Цей персонаж колоритними деталями передає портрет дитини, яка прагне пунктуальності. Для дорослого світу вона завжди була і буде трохи кумедною. І дійсно, хіба можна поєднати акуратність, систематичність і точність, котрі складають поняття пунктуальності, з маленьким пустуном, для якого часовий пояс його країни є чимось дуже незначним?

На відміну від нас, пунктуальних до педантичності дорослих, діти розуміють і відчувають перебіг часу по-іншому. Для них він вимірюється не хвилинами і навіть не десятками хвилин, а цілими днями. Можливо, звідси їхня дивовижна незібраність і той знаменитий шлейф із безладдя і плутанини, що його вони завжди примудряються принести з собою. Але, незважаючи на такий хаотичний візерунок дитячого часу, поняття дитячої пунктуальності все-таки існує. І йдеться не лише про наявність наручних годинників або вчасно зроблене домашнє завдання. Так, завдяки відомій точності й акуратності дитина вже у десять років здатна, приміром, чітко сформулювати життєву стратегію і взятися до її втілення. Проте більшості дітей пунктуальність усе ж таки не властива. Чому? З цим та іншими запитаннями «ДТ» звернулося до психолога Надії Тараніної.

— Поняття дитячої пунктуальності дуже важко співвіднести з дитиною. Воно, як і стиль мислення, виробляється укладом життя. Приблизно до восьми років малята, як правило, мають власний стиль мислення (особливо добре це простежується у сім’ях, де батьки — програмісти або працюють у сфері, пов’язаній із точними науками), вирізняються точністю й акуратністю. Вони починають складати життєвий план. Якщо дорослі вчасно помічають таку обдарованість, то мають зробити так, щоб у дитини не було, хотіла сказати вільної хвилини, але й це не зовсім вірно. Адже дитину ні в якому разі не можна позбавляти дитинства. Щоб привчити її до пунктуальності й акуратності, слід почати з режимних моментів. Наприклад, розповісти про те, як правильно організувати і спланувати день, а потім допомогти їй у цьому.

Нині багато батьків не здатні скеровувати власну дитину через те, що їхній робочий день ненормований. Їм досить важко показати на власному прикладі, що таке режим дня і яким він повинен бути. Як психолог, котрий працює з дітьми молодшого шкільного віку, я розпочинаю сімейну консультацію з того, що прошу дорослих розповісти про свій режим. На жаль, мушу засвідчити, що 90% сучасних батьків навіть не знають, що це таке.

— Тобто ні «сов», ні «жайворонків» як таких не існує — люди просто по-різному вибудовують свій режим дня?

— Ні, природне підгрунтя пунктуальності, звісно ж, є. Розподіл людей на «сов» і «жайворонків» залежить від того, яку нервову систему має та чи інша людина. Дітям-«совам» особливо важко, оскільки вони дійсно страждають через ранні заняття у школі. Звичайно, для них варто було б робити попущення. Мені відомі приватні школи, в яких таким учням ідуть назустріч: призначають індивідуальний час початку занять. Гадаю, якщо у школі 50 дітей, а не 400—600, це цілком реально.

— Надіє Петрівно, а якщо батьки захочуть розвинути у дитини точність і акуратність, то з чого їм усе-таки слід почати і на що звернути особливу увагу?

— Моя перша порада — плануйте день. Якщо дозволяє вік дитини, обговорюйте з нею, чи втрачає вона щось через неорганізованість і чи дійсно ці втрати є для неї суттєвими. Але батьки не повинні робити зі своєї дитини «людину в футлярі», яка житиме лише за розкладом. Мені відомі сім’ї, у яких маля повністю підкорене режиму. 5—6-річна дитина знає, що о 2 годині у неї заняття з викладачем англійської мови, потім — спортивна школа, після якої вона їде на заняття в гурток. Подібний графік дійсно виробляє пунктуальність. Але якщо таку зайняту дитину спитати, чого вона бажає понад усе, вона скаже вам лише одне: «Виспатися».

Усе має бути в міру. Втрачене дитинство рано чи пізно проявиться в майбутньому. В Англії є школа для успішних, заможних людей, які приїздять туди, щоб на десять днів перетворитися на «повзунків», себто надолужити те, чого вони були позбавлені в дитинстві. Спосіб життя у цьому закладі, на їхню думку, — найкраща психотерапія.

— Якщо пунктуальність настільки важлива для розвитку та формування дитини, чому ж тоді у педагогіці або дитячій психології їй приділяється так мало уваги?

— Незважаючи на те, що ми начебто зруйнували радянську модель виховання, насправді вона майже не змінилася. Візьміть будь-яку програму виховання або навчальну. У них можна знайти поради щодо того, як виховати дитину дисциплінованою і зібраною, а от про пунктуальність нічого не сказано. Звісно, є курси із психології, спеціальні тренінги, всілякі бізнес-школи. Проте всі вони розраховані на дорослу людину. Але для сучасної дитини знання про точність і акуратність не менш важливі. Як розповісти про це у школі? Можна, приміром, на уроках економіки вирахувати, скільки коштує одна хвилина, і показати, що ти втрачаєш із цими хвилинами, наголосивши, що загублений час не повернути. Або, заздалегідь розпланувавши день школяра, підрахувати його непрямі та прямі збитки.

У будь-якому випадку батькам варто більше прислухатися до своєї дитини.